Білозуб - Лондон Джек

Або от віл виманював шуліку з неба, і той летів стрілою вниз, падав на нього, але вже це не був шуліка, а той же таки трамвай. А ще йому снилося, що він у загороді в Красня Сміта. Навколо юрба, і він знає, що буде бій, і не зводить ока з дверей, куди має ввійти його супротивник. Двері відчиняються, і на нього кидається трамвай. Безлік разів привиджувалося таке Білозубові, і щоразу його мучив невимовний жах.

Нарешті настав час, і останній завій, останній пластир — знято. Це був дуже врочистий день. Уся Сієрра-Віста зібралася круг нього. Господар чухав йому за вухами, а він любовно гарчав у відповідь. Господарева дружина назвала його "Спасенним Вовком". Цю назву підхопили інші, і з тої пори жіноцтво не називало його інакше, як Спасенний Вовк.

Він силкувався звестись на ноги, але після кількох невдалих спроб упав. Він нездужав так довго, що його м’язи втратили пружність і силу. Засоромившись цієї кволості, так наче він провинний у чомусь перед богами, Білозуб героїчно напружився і таки встав на всі чотири лапи, похитуючись і перегинаючись із боку на бік.

— Спасенний Вовк! — хором вигукнули жінки.

Суддя Скотт переможно глянув до них.

— Оце ж і ви кажете,— мовив суддя.— Саме те, що я весь час доводив. Жоден собака не зміг би зробити того, що він зробив. Він — вовк!

— Спасенний Вовк,— поправила суддева дружина.

— Так, Спасенний Вовк! — погодився її чоловік.— Віднині я так його й зватиму.

— Йому доведеться знов учитись ходити,— зауважив лікар.— Тож хай зараз уже й починає. Тепер воно йому не пошкодить. Виведіть його надвір.

І Білозуб вийшов з дому, а за ним, наче він король який, поштиво рушили всі мешканці Сієрри-Вісти. Він був дуже кволий і, дійшовши до галявини, знесилився й мусив лягти спочинути.

Потім увесь похід подався далі. З кожним кроком у м'язи йому ніби вливалася сила, і кров швидше текла в жилах. Дійшли до стайні, і там при вході лежала Коллі, а півдесятка товстеньких цуценят вовтузились біля неї на осонні.

Білозуб подивився на них враженим поглядом. Коллі погрозливо загарчала, і він спинився на безпечній відстані. Відон Скотт легенько підштовхнув до нього одне цуценя. Білозуб підозріливо наїжився, але господар його заспокоїв. Коллі, що її тримала котрась із жінок, поглядала на нього насторожено й сердито гарчала.

Цуценя підповзло до Білозуба. Він нащулив вуха і з цікавістю на нього роздивився. Потім вони торкнули одне одного носами, і він відчув, як у морду його лизнув тепленький язичок. Не знаючи сам пощо, він теж висунув язика й облизав цуценяті морду.

Вчинок цей боги повітали оплесками й вигуками захоплення. Білозуб здивувався і непорозуміло видивився до них. Тоді знов кволість його взяла, і він ліг, усе ще нащулюючи вуха; схиливши голову набік, він глядів на цуценя. На превелике невдоволення Коллі, до нього по-підповзали й решта цуценят, і він з поважним виглядом дозволив їм вилазити на своє тіло й перекидатись через нього. Оплески були розворушили в ньому колишню незграбність і ніяковість. Та це тривало недовго. Цуценята й далі собі вовтузилися круг нього, а він, приплющивши очі, спокійно дрімав на осонні.