Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

А в моїх жилах тече таки давня кров!

— Повір .мені, Деві, твій родовід тут ні до чого, а щодо твоєї крові, то вона не давніша за твої кістки. Гай-гай, чоловіче, ти ж знаєш сержаитову думку, і, як бачиш, мій авторитет, на який ти так багато покладав сподівань, просто нічогісінько не зміг тобі допомогти. Тож давай зап'ємо все це діло; вип'ємо, Деві, за наше давнє знайомство і за те, щоб ти не забув спорядити загін, який відпливає завтра, і за те, щоб якомога швидше викинув зі свого серця Мейбл Дангем!

— Ах, 'майоре, мені завжди легше було поза бути дружину, ніж викинути з серця любку! Коли пара сходиться в законнім подружжі, там усе, так би мовити, раз і назавжди для обох визначено, крім смерті, котра, зрештою, усіх нас має розлучити, і тому я вважаю великою нешанобою турбувати своїми спогадами небіжчиць; тим часом згадки про коханок пробуджують у душі моїй стільки трепету, стільки надій і сподіваного блаженства, що про них просто-напросто забути не можна.

— Саме так я й уявляю твоє становище, Деві, бо я ніколи й не припускав, щоб ти очікував якихось блаженств хоч від одної з твоїх покійних дружин. А є ж дурні, що розраховують на блаженство зі своїми дружинами й на тамтім світі. Отож я п'ю за твої успіхи, чи то за якнайшвидше одужання від любовної лихоманки, поручнику, а разом з тим і раджу надалі бути обачнішим, щоб часом, бува, який з таких шалених любовних приступів не поклав тебе на лаву.

— Красненько дякую, майоре, і в свою чергу бажаю вам якнайшвидшого успішного завершення вашого давнього любовного роману, про який мені дещицю таки відомо. Ну, це не вино, Ланді, а справжнісінька цілюща роса рідних гір, що зігріває серце, мов згадка про кохану Шотландію. А щодо тих дурнів, про яких ви щойно казали, то кожному з них могло б вистачити і по одній дружині на брата, бо хто має більше, то тільки від одних вибриків їхніх може опинитися на тому світі. Я вважаю, що розважливому чоловікові ліпше не пропускати можливості пожирувати протягом визначеного йому часу зі своєю судженою дружиною на цім СВІТІІ а не нудитися, чекаючи якихось недосяжних речей. Я безмежно вдячний вам, майоре Дан-кене, що ви були такі ласкаві сьогодні, та й за всі інші вияви дружби до мене, а якби ви виконали ще одне моє прохання, я б уже був певен, що ви зовсім не забули-таки свого приятеля дитячих років.

— Ну, що ж, Деві, коли це дозволенне прохання і його треба виконати начальникові, то викладай, чоловіче, я слухаю.

— От якби ви могли придумати для мене хоч на тиждень-два якесь невеличке доручення на Тисячі Островів, я гадаю, це діло можна було б влаштувати в такий спосіб, що всі зацікавлені сторони були б раді. Ви ж тільки уявіть собі, Ланді: на всьому кордоні тут нема більше ні однієї білої любки на виданні!

— Воно-то для квартирмейстера знайшлася б робота навіть на найменшому посту, але там, на островах, сержант упорається сам не згірше за генерал-квартирмейстера, а може, ще й краще.

— Але не краще за полкового квартирмейстера. Всі ці молодші командири, як правило, великі розтринькувачі.

— Гаразд, я подумаю, М'юре,— відповів майор, посміхаючись.— Завтра вранці матимеш відповідь. До речі, завтра, чоловіче, в тебе буде добра нагода відзначитися перед своєю дамою серця: ти ж стріляєш чудово, ще й приза, чого доброго, завоюєш. Тож подумай, як найліпше продемонструвати своє мистецтво, і хтозна, як воно ще може повернутися до відпливу "Вітрогона".

— Сподіваюся, майоре, у змаганні бере участь в основному зелена молодь?

— Так, але будуть і підстаркуваті, якщо ти прийдеш. Щоб тобі було веселіше, Деві, я й сам підійду і разів зо два пальну; а ти знаєш, що я в цім ділі промаху не даю.

— Що ж, це, може, й на краще. Жіноче серце, майоре Данкене, можна прихилити багато якими способами, а часом і в такий спосіб, який ні в яку логіку не вібгати. Так, перед декотрими з них треба висиджувати, немов у справжній облозі, аж доки всі засоби вичерпаються, і аж тоді вони капітулюють. Інші ж, навпаки, люблять, щоб їх брали штурмом, а є ще й такі шельми, котрих можна взяти, лише завівши в засідку. Перший побит, мабуть, чи не найпочесніший і найдужче личить офіцерові, але як на мій погляд, то найзвабливіший — останній.

— Що й казати, погляди вироблені на основі досвіду. Ну а що скажеш щодо заволо-діння штурмом?

— Цей побит може згодитися для молодших, Ланді, — промовив квартирмейстер, устаючи й грайливо помахуючи майорові рукою,— вільність, котру він, як давній приятель, інколи дозволяв собі в поводженні зі своїм командиром.— У кожного періоду життя своя нагальна потреба. Ну, а в сорок сім років якраз пора вже трохи довіритися —й голові. На добраніч вам, майоре Данкене, хай вас не мучить подагра, і хай вам солодко та гарно спиться!

— Того ж і тобі, містере М'юре, дуже дякую! Тож не забудь, що вранці стрілецькі змагання!

Квартирмейстер пішов, залишивши Ланді в його бібліотеці під враженням щойно закінченої розмови. Вже звиклий до різних витівок та походеньок поручника М'юра, майор Ланді й цього разу не подивувався з поведінки свого давнього знайомого настільки, наскільки вона, мабуть, вразила нашого читача. І справді, хоч усі люди й підвладні одному спільному законові, ім'я котрому — природа, проте відмінності в їхніх характерах, судженнях, у їхніх почуттях та егоїстичних прагненнях — незбагненні.

РОЗДІЛ XI

Примусити орла до рук сідати. Чи цуценя оленів полювать. А чи грабіжниками чесних стати, Чи горем вбитих радісно співать — Потуги марні це, пора те знать! Отож, як хочеш серце полонити, Його солодкі мрії вмій ловити.

Томас Секвілл. "Свічадо справедливості"

Рідко коли буває, щоб чиї сподівання здійснювалися так повністю, як наступного дня уволила побажання молодиків залоги така ясна година, що кращої й не треба. Проте американці, може, просто собі з примхливості, звикли чомусь пишатися такими речами, котрі, як роздивитися, далеко й не такі важливі, тим часом вони якось чи то недобачають, а чи просто недооцінюють свої переваги, які безумовно ставлять їх врівень, а то навіть і вище інших націй. До таких переваг належить, зокрема, клімат, загалом далеко не бездоганний, але незрівнянно приємніший і чи не здоровший за клімати більшості тих країн, де його особливо гучно паплюжать.

В ті часи, які ми описуємо, літня спека мало ще дошкуляла мешканцям Освего, бо затінок лісу разом з освіжливим подихом озера до тою пом'якшували спеку, що ночі стояли завжди прохолодні, а дні рідко бували задушні.

Був саме вересень — той місяць, коли буйні вітри з атлантичного узбережжя часто-густо прориваються далеко в глиб суходолу, доходять аж до Великих озер і благотворно діють на тутешніх матросів, вливаючи їм нових сил, додаючи снаги й бадьорячи дух. Такий був і той день, коли вся залога Освего зібралася, щоб подивитися на те, що комендант жартома охрестив "турніром". Ланді був людиною освіченою, принаймні у військових справах, і все пишався тим, що спрямовував читання й розвивав запити своїх молодих підлеглих до більш інтелектуальних* сторін їхньої професії. Його бібліотека, як на військового, була не тільки порівняно велика, але й добре укомплектована, і в ній було вільно брати книжки будь-кому, хто виявляв інтерес до читання. Серед інших веселих розваг, що їм охоче віддавалася молодь і котрі з'явилися внаслідок читання книг, була і та, що до неї зараз усі готувалися, і яка завдяки хронікам періоду лицарства була оповита в їх очах ореолом романтики, якої, до речі, не позбавлене було й життя загубленої в далекій пущі й відірваної від зовнішнього світу залоги. Та хоч більшість солдатів та офіцерів тільки й думали що про майбутнє змагання, однак ті, на чиїй відповідальності лежав захист форту, не забували про свої обов'язки. Коли б хто вийшов на бастіони форту й глянув на безмежну широчінь блискотливого озера, що хвилювалося на всій північній частині виднокола, та на дрімучий і, здавалося, нескінченний ліс, який заполонив усю протилежну половину цієї величної панорами, то, мабуть, подумав би, що в цьому місці панує вічний мир і безпека. Одначе Данкен оф Лан-ді чудово знав, що з лісу щомиті можуть вигулькнути сотні індіян, ладних знищити форт і все, що в ньому є, і що навіть оманливо спокійне озеро являє собою пррсто зручний шлях, яким, коли його лишити без пильного нагляду, може легко підкрастися й зненацька захопити укріплення набагато цивілізованіший, але від того не менш підступний ворог — французи. Тим-то в усі кінці лісу були вислані патрульні загони на чолі з досвідченими й немолодими вже офіцерами, яких не цікавило це спортивне змагання, а в самому форту тримали в бойовій готовності цілу роту солдатів, котрим наказано було пильнувати так, ніби на них мали напасти переважливі сили ворога. Тільки після цих застережних заходів усі інші офіцери могли безпечно йти на влаштовані стрілецькі змагання.

Місцем для проведення турніру було вибрано розлогу площину при самому березі озера, західніше форту. Вигідно розташована й захищена з тилу озером, а зі сходу форто-вими укріпленнями, ця площина, на якій були вирубані дерева й повикорчовувані пеньки, правила за плац. Отже, вояки під час муштри могли тут стерегтися нападу тільки з двох боків, а що від заходу й півдня ліс на чималій площі було вирубано, то ворога, що виринув би з лісу, можна було помітити перш, ніж він устиг би наблизитися на небезпечну відстань.

1 Мушкет — довга й важка рушниця для стрільби з підпори.

2 Карабін — коротка й легка рушниця,

Взагалі на озброєнні полку були мушкети але з нагоди стрілецьких змагань принесено й з півсотні мисливських карабінів 2. Дістати ж їх було де, бо кожен офіцер мав свій (просто так, для розваги), та й чимало їх позичено в пластунів і дружніх індіян, більша чи менша група яких завжди трималася форту; були карабіни й на полкових складах — для тих, хто ходив з ними на полювання, коли виникала потреба поповнити полкові запаси м'яса. Серед власників карабінів чоловік п'ять-шість стріляли так влучно* що слава про них гриміла по всьому прикордрн-ні; вдвічі більше було таких, що вважалися кращими за пересічних, а багато було й таких, що стріляли досить-таки добре майже за всіляких умов, але не за таких, які було визначено цього разу.

Відстань встановили сто ярдів, а стріляти дозволялося тільки без підпори.