Сестра Керрі - Драйзер Теодор

З тієї хвилини, як Герствуд вирішив їй допомогти, для Керрі була забезпечена ошатно вбрана, добродушна й прихильна публіка.

Юна дебютантка була цілком задоволена тим, як вона опанувала роль, хоч і тремтіла на саму думку про те, що буде, коли вона опиниться перед глядачами, освітлена вогнями рампи. Вона намагалась потішити себе згадкою про десяток інших артистів, чоловіків і жінок, які теж з тремтінням чекали, як пройде спектакль, але не могла, думаючи про інших, забути своїх власних побоювань. Керрі боялася, що вона може забути свою роль або нездатна буде перейнятися почуттями героїні. Вона то шкодувала, що взагалі взялася за цю справу, то її лякала думка, що її спаралізує страх і вона стоятиме посеред сцени бліда й тремтяча, не знаючи, що говорити, і зіпсує весь спектакль.

Що ж до інших учасників, то містера Бамбергера вже не було серед них. Цей безнадійний індивідуум зник, ставши жертвою невблаганної критики режисера. Зате місіс Морган залишилась. Сповнена заздрощів, вона вирішила будь-що-будь, на злість Керрі, зіграти не гірше від неї. На роль Рея запросили якогось безробітного актора, і хоч виконавець з нього був аж ніяк не блискучий, проте його не турбували сумніви, властиві людям, що ніколи не виступали перед публікою. Він спокійнісінько походжав по сцені з самовпевненим виглядом (дарма що йому було наказано не виявляти своєї дотичності до театру), і досить було поглянути на нього, щоб відгадати його професію.

— Це так легко! — говорив він місіс Моргай з суто театральною афектацією. — Найменше мене цікавить публіка. Схопити дух ролі — от де притичина!

Керрі він не сподобався, але вона була настільки актриса, що зуміла поставитись до нього вибачливо, тим більше, що в цей вечір мала примиритись з його уявним коханням.

О шостій вона була вже готова. Усе потрібне театральне причандалля чекало на неї. Вона ще вранці спробувала накладати грим, прорепетирувала і підготувала все необхідне для спектаклю до першої години і повернулась додому, щоб, чекаючи вечора, востаннє проглянути свою роль.

З такої нагоди масонська ложа прислала екіпаж. Друе доїхав з Керрі до дверей театру, а тоді пішов по ближчих крамницях пошукати добрих сигар. Наша юна актриса, нервуючись, ввійшла у свою прибиральню і з хвилюванням розпочала ті маніпуляції з гримом і одягом, що мали перетворити її, просту смертну, в Лауру — світську красуню.

Полум'я газових ріжків, розкриті валізи, ніби тільки-но з подорожі, розкладені скрізь рум'яна, пудра, білила, палений корок, туш, олівці підводити вії впереміш з париками, ножицями, дзеркалами, накидками і всіма іншими незчисленними аксесуарами маскараду створювали зовсім особливу атмосферу. З того часу як Керрі приїхала в це місто, вона зазнала багатьох впливів, але все це було якось ніби здалека. В цій новій для неї атмосфері було щось більш дружнє, привітне, вона нічим не нагадувала пишних палаців, які холодно відганяли її геть, дозволяючи тільки побожно милуватися ними здалека. А тут у неї було таке почуття, ніби хтось ніжно бере її за руку, промовляючи: "Люба моя, заходь" Цей світ відкривався перед нею ніби сам по собі. Її вражали уславлені імена на афішах, докладні рецензії в газетах, гарне убрання на сцені, карети, квіти, вся ця пишнота. І це не ілюзія! Перед нею розчинилися двері, і ось вона може сама це все побачити. Як у казці, випадково знайшовши нікому не відомий хід, вона раптом опинилась у чарівній залі, що яскріла діамантами.

Похапцем одягаючись у маленькій артистичній прибиральні, Керрі прислухалась до голосів, що лунали іззовні; вона бачила, як метушиться містер Квінсел, як хвилюються, готуючись до виступу, місіс Морган і місіс Гоглепд та інші учасники спектаклю, які снували сюди-туди, із страхом чекаючи початку вистави. Яке було б щастя, мимоволі думалося їй, якби все це могло тривати без кінця! Якби їй пощастило мати успіх зараз, а згодом стати справжньою артисткою! Ця мрія заволоділа нею, невідступно бриніла в її вухах, як мотив старої пісні.

А поруч, у маленькому фойє, відбувалося зовсім інше. Якби не Герствуд, невеличка зала не була б сьогодні повнісінька, бо члени ложі не дуже дбали про популярність своєї вистави. Проте слово Герствуда зробило свою справу, і сьогоднішня вистава привернула до себе загальну увагу. Усі чотири ложі було продано. Одну з них узяв доктор Норман Мак-Ніл-Гейл з дружиною, а це щось та важило. Другу зайняв К. Р. Уокер, торговець мануфактурою, який мав щонайменше двісті тисяч доларів. Відомого вугільного ділка умовили купити третю, а четверту займали Герствуд і його друзі, серед яких був і Друе. Публіка, що сунула на виставу, не складалася із знаменитостей і людей дуже впливових. Все це були особи, помітні в своєму вузькому колі — в колі ділків середньої руки, членів масонського ордену. Ці добродії дуже добре знали про становище один одного. Пошана була забезпечена кожному, хто зумів нажити капітали, мав гарний будинок і власний екіпаж, гарно вбирався, а також, звичайно, зажив собі доброї репутації в комерційному світі. Цілком природно, що Герствуд, якому цей рівень життя зовсім не здавався неперевершеним, обдарований гострим розумом, з його поважним становищем і вмінням триматися з великою гідністю та здобувати прихильність і дружбу тактовним поводженням, — був тут видатною постаттю. У цьому колі він був відоміший за багатьох інших, і його стриманість пояснювали тим, що він людина дуже впливова і грошовита.

Цього вечора Герствуд був у своїй стихії. Він прибув в екіпажі з кількома друзями просто з ресторану "Ректор". У фойє Герствуд зустрівся з Друе, який щойно ввійшов, — він знову ходив по сигари. Друзі завели жваву розмову про публіку, що прийшла на виставу, і про справи масонської ложі.

— Кого я бачу! — вигукнув Герствуд, входячи у яскраво освітлену залу, де кілька чоловіків стояли в проході, весело розмовляючи й сміючись.

— А, містере Герствуд! Як ся маєте? — відповів чоловік, до якого він звертався.

— Радий вас бачити, — сказав той, злегка потискуючи простягнуту руку.

— Схоже на те, що спектакль має бути блискучий.

— Так, треба гадати, — відповів управитель бару.

— Кестерська ложа, очевидно, користується великою підтримкою своїх членів, — зауважив його приятель.

— Так і повинно бути, — сказав Герствуд, який сам доклав рук до цієї справи, — і я дуже радий, що це так.

— Добривечір, Джорджз! — вигукнув інший добродій, такий огрядний, що крохмальна сорочка випиналася йому на грудях, неначе горб, — як справи?

— Чудово, — відповів управитель бару.

— Що привело вас сюди? Ви ж не член Кестерської ложі?

— Тільки добре серце, — відповів Герствуд. — Приємно побачити давніх друзів!

— Дружина з вами?

— Ні, вона сьогодні не змогла прийти, бо почуває себе недобре.

— Шкода, шкода… Сподіваюсь, нічого серйозного?

— Ні, просто трохи нездужає.

— Я пригадую, як місіс Герствуд приїхала колись разом з вами у Сент-Джо… — і товстун удався в якісь нудні спогади, але їм поклала край поява інших знайомих.

— А, Джордже, як ся маєте? — звернувся до нього один добродушний член муніципалітету з Західної сторони, що теж належав до масонської ложі.— Який же я радий, що бачу вас нарешті! Ну, як справи?

— Дуже добре! Я чув, вас обрали до муніципальної ради?

— Так, ми легко розбили своїх противників.

— Що ж тепер робитиме Ганнесі?

— Мабуть, повернеться до своєї цегли. Адже він має цегельню.

— Я й не знав, — мовив управитель бару. — Уявляю собі, як він лютував, коли провалився.

— Та, мабуть, що так, — погодився його приятель, лукаво підморгуючи.

Деякі з найближчих друзів Герствуда, яких він сам запросив, почали з'їжджатися в екіпажах. Вони заходили до зали з самовдоволеним виглядом, вбрані в розкішні костюми",

— А, ось і ми! — вигукнув Герствуд, звертаючись до одного з новоприбулих, чоловіка років сорока п'яти.

— Як бачите, — відповів той.

Потім він жартівливо схопив Герствуда за плече і, притягти його ближче до себе, прошепотів йому на вухо:

— Якщо спектакль буде невдалий, я вам голову одірву!

— Та що там спектакль! Хіба ж не варт було заплатити за можливість побачити давніх друзів!

Іншому, який запитав його, чи справді має бути щось цікаве, управитель бару відповів:

— Не знаю. Навряд! — І додав Із граціозним жестом: — Заради ложі!

— Народу й справді зібралося сила!

— Так. До речі, розшукайте Шепегана. Він тільки що питав про вас.

Ось яким чином маленький театр сповнився гамором безтурботних розмов, шелестом пишного вбрання, добродушними жартами, — усе це сталося лише тому, що так захотілося цьому чоловікові. Треба було бачити його в ті півгодини перед підняттям завіси, коли він стояв, оточений п'ятьма-шістьма поважними персонами, що їхні гладкі постаті, випнуті сніжно-білі крохмальні груди і діамантові шпильки у галстуках свідчили про високе суспільне становище! Джентльмени, які прибули з дружинами, гукали па нього, щоб потиснути йому руку. Сидіння грюкали, білетери шанобливо вклонялися, а він задоволено обводив очима залу. Він був тут ніби світило, втілюючи у своїй особі честолюбні мрії людей, що його вітали. Його всі шанували, до нього підлещувались, його вважали мало не знаменитістю. Почувалося, що ця людина твердо стоїть на ногах. Це була свого роду велич, хоч яка вона була скромна.

РОЗДІЛ XIX

Година в казковім царстві. Ледве чутна скарга

Нарешті все було готове, і завіса мала от-от піднятися. Артисти вже всі загримувалися і сиділи, чекаючи початку. Дирижер маленького оркестру, найнятого з цієї нагоди, багатозначно постукав паличкою об пюпітр, і залунав тихий музичний вступ. Герствуд урвав розмову і разом з Друе і своїм другом Моррісоном попрямував до ложі.

— Ну от, тепер подивимось, як наша дівчинка себе покаже! — сказав він Друе так тихо, щоб ніхто не почув.

На сцені вже з'явилися шість персонажів, зайнятих в першій сцені у вітальні. Друе і Герствуд з першого ж погляду побачили, що Керрі серед них нема, і пошепки провадили далі розмову. Головними дійовими особами в цій сцені були місіс Морган, місіс Гогленд і актор на ім'я містер Петтон, що заступив Бамбергера. Він міг похвалитись мало чим, опріч упевненості в собі, але якраз це і було в ту мить найнеобхідніше. Місіс Морган в ролі Перл зовсім скам'яніла від страху, а місіс Гогленд раптом захрипла.