Аріель - Бєляєв Олександр
Він бачив, що сестра весь час хмуриться.
— Зараз подадуть автомобіль, — сказала вона.
Серед гамору він скоріше зрозумів, ніж почув ці слова.
Обоє поквапливо сіли в машину. І лише тоді, коли вони вибралися з суцільного гуркотливого потоку автомобілів, Джейн обернулася до Аріеля і, ледве помітно всміхнувшись, спитала:
— Ти впізнав мене, Аврелій?
— Так, звичайно, Джейн. Ти там, в Індії, була так близько біля мене... Коли б я тоді знав!.. — І він узяв її за руку, але Джейн одразу ж вивільнила її і швидко промовила:
— В готелі ми поговоримо про все.
Коли вони зайшли в кімнату, яку вона займала, Джейн взяла брата за руки і сумно подивилася на нього. Потім вона поцілувала його в чоло.
— Ось, нарешті, я і знайшла тебе, Аврелій! — тихо сказала вона.
— І я знайшов тебе, сестро! — відповів Аврелій, ще не наважуючись, у свою чергу, поцілувати її, Вони сіли.
— Я не писала тобі тому, що раніше хотіла навести довідки... Мене так багато разів обдурювали... Але в тому, що ти мій брат, я не маю сумніву. Ось дивись, я покажу тобі портрети наших батька й матері.
Вона розкрила шкатулку і простягла Аврелію фотографічну карточку. Він побачив молоду жінку з сумними очима і поряд неї огрядного, в сюртуці з орденською стрічкою чоловіка, який самовдоволено посміхався.
Аріель не стримався і вигукнув:
— Невже я стану таким, як батько?
— Дуже погано, якщо ти не станеш таким, — тоном докору відповіла Джейн.
— Але ці зморшки, черевце...
— Старість нікого не красить. Наш батько був високоповажною людиною, Аврелій! — повчально говорила Джейн. — Саме це я маю на увазі. Нашого батька інакше не називали, як "світла особа". В його жилах текла благородна кров однієї з найкращих фамілій Англії, він був шанованим громадянином, віруючим християнином і чудовим господарем. Він залишив тобі велику спадщину, на жаль, досить пограбовану опікунами Боденом і Хезлоном, як запевняє містер Доталлер.
Аврелій починав розуміти, до чого веде Джейн.
— Ну що ж? Значить, у нас з тобою тече благородна кров. Я нібито нічого не зробив такого, за що мені можна докоряти.
Джейн зітхнула.
— Я не докоряю тобі. Але є багато такого, що мене засмучує... Що б сказав наш батько, сер Томас Гальтон, коли б довідався, що його син циркач?
Аріель скипів.
— Але, Джейн, ти ж знаєш, як усе сталося. І кінець кінцем я не бачу нічого ганебного в моїй роботі. Це чесна праця, і я заробляю немало.
— Циркачів, звичайно, не можна порівнювати з бандитами чи фальшивомонетчиками, — невдоволено сказала Джейн, — але те, що підходить для черні, для покидьків суспільства, не до лиця синові лорда. — І, не даючи Аріелю можливості заперечити, вона говорила далі: — А твої польоти? Зараз ти не літаєш, але ж я знаю секрет твоїх успіхів. Я сама бачила, як ти полетів од нас тоді в Індії. Літаюча людина схожа на комаху або на птаха. Це порушує всі божеські й людські закони, і для нас це, зрештою, просто непристойно, Аврелій! Літаючий лорд — це вже щось немислиме! Шокінг!!! Це огидно! Цьому немає назви...
"Але ж літають люди на аеропланах!" — хотів було заперечити Аріель, як сказав колись Лоліті. Та Лоліта вважала його напівбогом, а Джейн це обурює як щось принизливе.
— Я знаю, що ти скажеш, Аврелій, — швидко говорила Джейн. — Звичайно, ти не винен у тому, що з тебе зробили літаючу потвору. Але помилки — як свої, так і чужі — треба виправляти... На щастя, в Англії ніхто не знає твоєї історії, всі думають, що ти учишся в Оксфорді, тому все ще можна виправити. Але ти назавжди, чуєш, назавжди повинен забути про свої польоти, якщо цю твою властивість не можна знищити якоюсь операцією... Я запитувала в містера Пірса. На жаль, цей безумний учений, який зробив тебе літаючим... Як його прізвище?
— Містер Хайд.
— Так. Цього Хайда вже не існує. З ним щось трапилось. Здається, він сам захотів стати літаючою людиною, щось наплутав і, підстрибнувши до стелі, розбив собі голову. Крововилив у мозок і смерть. Гідна смерть для такого пройдисвіта! — В голосі Джейн почулися злобні нотки. — А до інших учених звертатися рисковано — можуть розголосити таємницю, та й навряд чи хтось допоможе. Тому для тебе один вихід — забути про свою... ваду і ніколи не літати, навіть тоді, коли б на твоїх очах тонула дитина... І по-друге, — говорила вона, ледве передихнувши: — Ти повинен зараз же розірвати контракт з цирком, кинути це циганське життя і виїхати разом зі мною в Англію.
— Але я зв'язаний обіцянкою...
— Фамільна честь дорожча за гроші. Думаю, що у нас, в усякому разі, знайдеться сума, щоб сплатити неустойку...
Мовчав і Аріель. Він не погоджувався з Джейн. Не такою уявляв він собі цю зустріч з сестрою, не такою уявляв він Джейн.
— Я думаю, треба попередити містера Четфілда і згодитися на кілька прощальних виступів... — невпевнено почав Аріель.
— Ні в якому разі! Це було б великою помилкою. Поки що тебе всі вважають безвісним індусом. Але вже одна моя поява може спрямувати думки людей в інший бік, а потім підуть і розшуки. Ти ж знаєш, як тобою цікавляться журналісти, як стежать за кожним твоїм кроком, намагаючись дізнатися і повідомити щось нове про тебе і твоє минуле. І якщо вони узнають правду, наше життя буде розбите — твоє і моє. Я не знесу ганьби, яка ляже на наш рід, і мені залишиться тільки піти в монастир. Ми повинні виїхати негайно. Я вже замовила квитки на пароплав. Їдь за своїми речами і повертайся до мене. А твоїм циркачам ми можемо повідомити про рішення і з дороги, решту уладнає містер Доталлер. Це на диво світла особа.
— Сьогодні у мене вечір вільний, але на завтра призначена вистава і квитки продані. На касі — аншлаг, як завжди, — не без гордості додав Аріель.
— Повернуть гроші назад, от і все! Ти ж можеш захворіти. Вони вже досить нажилися на твоїх виступах.
Аріель хотів лише одного: закінчити цю розмову.
— Добре, Джейн, я прийду до тебе, як тільки зберуся, — сказав він нетерпляче.
— Не пізніше як опівночі, — відповіла Джейн, поглянувши на годинник, і додала: — Пароплав відходить завтра о восьмій. У нас є ще трохи часу. Тепер я розповім тобі докладно про наших рідних, про коло моїх знайомих, які незабаром стануть і твоїми знайомими, про Лондон...
Був уже пізній вечір, коли Аріель повертався додому. Він думав про ультиматум сестри.
РОЗДІЛ СОРОК ДРУГИЙ
СТРАЖДЕННА МАТИ
Біля дверей своєї кімнати Аріель побачив молоду, чудово одягнену жінку. Очі її почервоніли від сліз, обличчя було схвильоване.
— Містер Біной! — сказала жінка переривчастим голосом. — Я чекаю вас уже кілька годин... Була на денній виставі в цирку, хотіла побачитися з вами, але ви поїхали з якоюсь дамою... Я узнала в конторі цирку вашу адресу і приїхала сюди. Вирішила дочекатися вас тут... Боже! Коли б ви знали, що я пережила!.. Година минала за годиною, а коли коліна хвилина дорога...
— І ви весь цей час простояли біля моїх дверей? — співчутливо спитав Аріель.
На нього часто насідали відвідувачі — поклонники і поклонниці. Але ця жінка не була схожа на них. Безперечно, якесь глибоке особисте горе привело її сюди. Але чим він може допомогти?
Аріель поспішив відчинити двері і запропонував увійти в кімнату. Не знімаючи дорогого манто і капелюшка, жінка раптом упала перед ним навколішки.
— Ви один можете допомогти нещасній матері, яка навколішках благає вас...
— Прошу вас, встаньте, місіс... Ради бога!.. Сідайте, заспокойтесь... У чому справа?
— Не встану, поки ви не дасте слова допомогти мені в моєму горі... Я так змучилась...
Вона гірко заплакала.
— Звичайно, коли це мені під силу... хоч я поспішаю, у мене мало часу...
— Я заберу його у вас зовсім небагато.
Аріелю вдалося нарешті підвести жінку і посадити в крісло. Вона дістала напахчену хусточку з мереживною обшивкою, притулила до очей і, схлипуючи, почала свою розповідь.
Містер Біной іноземець і, може, не знає жахливих звичаїв Америки і цього страшного міста — Нью-Йорка... Жодна багата людина не може в ньому відчувати себе в безпеці. Чи чув він про гангстерів? Американський крупний бандит нічим не нагадує паризького апаша. Чи відоме містеру Біною ім'я Аль-Капоне? Ні? Таких, як Аль-Капоне, тут немало. Найкрупніші американські гангстери дуже багаті люди. Вони мають особняки, автомобілі, яхти і солідний поточний рахунок у банку... Поліцію вони підкупляють, і поліцейські власті потурають їм. Гангстери безкарно чинять свої злочини, грабують банки, посеред білого дня на вулицях викрадають мільйонерів і, що найжахливіше, їх дітей. За дітей вони вимагають викуп, а одержавши його, все ж убивають дітей. І як це не дивно, чим багатша людина, тим менше вона може розраховувати на допомогу поліції, якщо справа стосується гангстерів...
Відвідувачка важко зітхнула.
— Пробачте, що я розповідаю про все це докладно, — сказала вона за хвилину, — але це необхідно, щоб ви зрозуміли мене і моє безвихідне становище... — Вона знову притулила хусточку до очей. — Моє прізвище Уоррендер. Ми з чоловіком належимо до найбагатших людей штатів. Але найбільший наш скарб — наш єдиний син Сем. йому лише три роки... І його... викрали... йому загрожує жахлива смерть.
Місіс Уоррендер заридала. Аріель був приголомшений цією драмою матері.
— Заспокойтесь, місіс. Випийте води!.. Але чим же я можу допомогти вам?
Вона випила кілька ковтків, її зуби клацали об край склянки.
— Дякую... Зараз я все поясню. Бандити надіслали нам уже кілька листів з вимогою викупу в п'ять мільйонів доларів. Чоловік заплатив би їх негайно, але мій брат переконав його зачекати. Коли бандити одержать гроші, вони можуть негайно ж убити Сема... мою крихітку... — Вона здригнулася. — Марк, мій брат, хоче виграти час, сподіваючись знайти засіб урятувати дитину. Поліція, звичайно, підкуплена бандитами. "Ми робимо все можливе, але, на жаль, поки що не натрапили на сліди злочинців, які викрали вашого сина..." говорить начальник. Тоді ми, вірніше Марк, бо я й мій чоловік від горя зовсім втратили розум, Марк звернувся до приватних сищиків, засипав їх грішми, і вони дещо узнали. Навіть чимало. Узнали, наприклад, де перебуває мій син. Поліція його шукала або робила вигляд, що шукає, в трущобах міста, на околицях, навіть у горах, а його, бідолаху, тримають у самому центрі міста, на дев'яносто третьому поверсі одного з найбільших білдінгів.
