Замок відьом - Бєляєв Олександр
Як перед фотографом, — сказав він, одчиняючи двері.
Цієї ночі Ганка погано спав, а рано-вранці вирушив до замка. Вельтман чекав його цілий день. Коли Йосиф не прийшов і вечеряти, захвилювалася стара Берта. Моріц заспокоював її як міг. Казав, що Ганка пішов шукати роботу. Він познайомився з вуглярами і...
— Чому ж він мені про це нічого не сказав? — недовірливо запитала Берта.
— Не знав, чи вийде що з роботою. Якщо вийде, хотів зробити сюрприз.
— Добрий сюрприз! — бурчала Берта. — Покинути нас, коли ми звикли до нього, як до сина.
— Він казав, що йому тяжко сидіти на нашій шиї.
Берта хотіла заперечити, але тільки махнула рукою, вона була дуже засмучена.
Моріц і сам не міг дочекатися ранку. Він прокинувся ще вдосвіта, поблукав лісом, а тільки визирнуло сонце, підійшов до замка. Старий почав стукати в дубові двері спершу кулаком, а потім прикладом рушниці. Удари чітко лунали в ранковому повітрі, в руїнах відгукувалась луна, але дверей ніхто не відчиняв.
Нарешті прочинилося маленьке віконечко у дверях і в ньому з'явилося обличчя сивого служника.
— Чого тобі? — сердито запитав він.
— Я хотів дізнатися про Йосифа... — "А може, Йосиф не назвав своє справжнє ім'я та прізвище", — спохватився Вельтман, — ...про юнака, який найнявся на роботу. Це мій родич.
Недаром Вельтману не відчиняли так довго. Мабуть, там радилися, бо служник передав заздалегідь обдуману відповідь:
— Я вже повідомив вас про наказ пана Брока не турбувати панів, що живуть у замку. Якщо ви ще хоч раз посмієте прийти сюди, того ж дня вам доведеться пакувати своє збіжжя і забиратися геть з цього лісу.
— Та ви про Ганку хоч слово скажіть!
Але віконечко вже зачинилось.
— А щоб тебе грім побив, старий сич! — вилаявся Моріц.
Постояв перед зачиненими дверима і повільно поплентався в ліс. До самісінького вечора він не зводив очей з вежі, сподіваючись побачити Ганку, але у вікнах вежі було темно, і ніхто не показувався. Моріц уже хотів іти додому, та в цю мить його собака нашорошив вуха і помчав до сосни, що стояла на узліссі. Спеціально навчений для сторожової служби собака не гавкав і не зчиняв анінайменшого шуму. Вельтман уважно стежив за ним. Собака вхопив щось зубами, підбіг до хазяїна і, махнувши хвостом, поклав біля його ніг. Це був невеличкий уламок цегли, замотаний у папірець. Моріц розгорнув зіжмаканий папірець і прочитав похапцем накидані рядки: "Робота неважка. Жити можна. Але умова: нікуди не виходити. Спробую кинути записку, якщо помічу тебе в лісі. Ганка".
Вельтман глибоко зітхнув з полегкістю. Йосиф живий, і йому не загрожує ніяка небезпека.
5. НОВИЙ СЛУЖНИК
Коли Ганка прийшов до вежі й постукав, Марта відчинила двері, кивнула головою, промовила: "От ти й прийшов", — таким тоном, ніби й не сумнівалась, що він прийде, — і повела юнака вузьким коридором до кухні.
Йосиф ледве впізнав ту кімнату, в якій він прожив кілька днів після втечі з трудового табору. Тоді це була занедбана, напівзруйнована кімната з зяючими отворами вікон, вищербленою кам'яною підлогою, завалена сміттям. Тепер сміття було прибрано, дірки й щілини замазано, стіни та стелю побілено, рами вставлено. Обабіч великого вогнища виднілися полиці з блискучим мідним та алюмінієвим посудом. Ослони і кухонний стіл сяяли білою емалевою фарбою. А біля вікна стояла навіть велика клітка з зеленим папугою, якого Марта навчила надзвичайно вправно відтворювати переливи тірольських пісень "Йодль".
— Сідай, — Марта показала Ганці на ослін. — Я зараз доповім про тебе, — і вийшла.
Ганка не сів. Він з подивом озирав кімнату. Звичайно, мешканці замка не могли самі так відремонтувати нове житло. Але хто ж і коли допомагав їм? Коли і як привозили матеріали, меблі, господарське начиння? Автомобілем? Через ліс до замка дороги немає. Вона давним-давно заросла. Невже і майстрів, і матеріали, і речі доставили літаки — оті дивні літальні машини, одну з яких вдалося побачити Вельтману? Але хто ж це із звичайних громадян має літаки, та ще такої дивовижної конструкції? Тільки великі багачі або люди, яких підтримує уряд, люди, що мають велику владу й силу...
Відчинилися низькі двері, і на порозі став дідуган, якого Ганка вже бачив тої пам'ятної ночі. Старий виглядав зовсім не як мільйонер. Одягнений був у досить поношений джемпер і штани, до яких давно не доторкався утюг. Сиве волосся розпатлане. Зморшкувате обличчя давно не голене. Чорні очі сповнені внутрішнього неспокою. Моторошний погляд дуже нервової, а можливо, і не зовсім нормальної людини.
Старий мовчки стояв на дверях і безцеремонно оглядав Ганку. Йосиф уклонився. Старий кивнув головою і почав різко задавати питання:
— Скільки років? Письменний? Спиртні напої вживаєте? Скільки кілограмів вижимаєте однією рукою? Чи вмієте точно виконувати накази?.. — і, не дослухавши відповіді, вийшов.
Замість нього з'явився інший дідуган у синьому фартусі. Він сказав, що Йосифа Ганку прийнято на роботу. Суму оплати буде встановлено після тижневого випробування.
— Не скривдимо. Головне — точне виконання наказів. Поки що працюватимете на кухні, допомагатимете Марті. Попереджаю: за межі замка ні на крок, якщо не хочете мати великих неприємностей... Можна сказати й прямо: якщо не хочете попасти цього разу вже не в трудовий, а в концентраційний табір!
Старий у синьому фартусі вийшов. Йосиф Ганка стояв серед кухні, похнюпивши голову. Останні слова дідугана дуже вразили його.
Виходить, вони все знають. Ганка в їхніх руках, він бранець, раб...
Так Ганка став помічником старої Марти.
Юнак уже мав досвід домашньої роботи. Адже він допомагав дружині лісника Берті. Марта дивувалася, що він такий кмітливий, моторний, і була цілком задоволена ним. Поступово вона ставала все добрішою, відвертішою. Йосиф дізнався, що старий господар, Оскар Губерман, учений, професор, вдівець. Марта носила його дочку Елеонору ще на руках. До переїзду сюди жили в Штутгарті, в чудовому особняку на Гогенгеймській вулиці. Прекрасний вид на все місто. Доктор Губерман викладав у політехнічному інституті. У Нори був наречений, молодий учений Карл Фрей, помічник Губермана. Фрей робив якісь небезпечні досліди в лабораторії, розміщеній на пустирі, на околиці Штутгарта. І ось... — у цьому місці розповіді Марта почала добирати слова, робити паузи, ніби остерігаючись сказати зайве, — і ось трапилось нещастя. В лабораторії стався вибух. Фрей загинув. Ця смерть напередодні весілля приголомшила Нору. Вона злягла, довго хворіла, насилу видужала, але туга й досі точить її. Невдовзі після цього професор з дочкою перебралися сюди. Досліди тепер провадить сам доктор Оскар Губерман. Але в нього, мабуть, щось не виходить.
Що не виходить? Які це досліди? Чому перебралися у Відьомський замок? Багато запитань лишилися без відповіді, але Ганка мовчав, щоб надмірною цікавістю не викликати в Марти підозріння.
Через кілька днів Ганка дістав підвищення. Старий Ганс Шмідт сказав Йосифові:
— З нинішнього дня допомагатимете мені прибирати в покоях.
— А дрова й воду носитимеш мені, як і раніше, синку, — заявила Марта.
Слідом за Гангом Йосиф піднявся вузенькими камінними сходами на другий поверх, і тут, у великій кімнаті з високою стелею, біля вузького вікна, у різьбленому старовинному кріслі Ганка вперше побачив Нору в домашній обстановці. Дівчина видалася Ганці ще бліднішою й сумнішою. На колінах у неї лежала розгорнута книжка, але погляд дівчини був спрямований у вікно. Вона тихо співала пісню Сольвейг Гріга:
О любий, верни
Моє щастя мені,
Щастя мені!..
Здавалося, вона нічого не бачить, не чує, не помічає... "Невже нещасливе кохання помутило їй розум?.." — з жалем подумав Йосиф. Він стиха кашлянув, з шумом пересунув стілець, але й це не вивело дівчину з задуми. Ганс давав Йосифові короткі накази, той швидко виконував їх. Юнакові здалося, що Ганса не так цікавить робота, як те, наскільки швидко й беззаперечно він підкоряється наказам. Слухняність — ось чого вимагали від слуги в цьому домі.
Ганка, очевидно, витримав екзамен, бо за кілька днів дістав нове підвищення: йому доручили прибирати в лабораторії, яка так його цікавила.
Та в цей час сталася пригода, яка вплинула на дальші події і, можливо, врятувала життя Ганки.
6. ГОРЕ СТАРОЇ МАРТИ
З якогось часу Йосиф помітив, що Марта чимось дуже стурбована. Вона стала неуважною, дратівливою, часто кудись ходила, зненацька замислювалась, пересмажувала м'ясо.
— У вас якісь прикрості, тітусю Марто? — запитав її одного разу Ганка. — Може, я зміг би вам допомогти?
— А чому ж, допоможи, синку, — озвалася Марта. — Скинь мені з плеч років сорок, а з рештою я й сама впораюсь.
Вона більше нічого не сказала. Але другого дня надвечір стара не витримала і поділилася своєю бідою. Все своє довге життя вона складала гроші, щоб мати копійку на старість, коли стане непрацездатною. Марта не відносила гроші в банк, а зберігала в заповітній скриньці під ліжком. Цю скриньку, де лежали гроші, зібрані завдяки винятковій економії, вона привезла з собою в замок. Але коли жінка побачила, які небезпечні досліди робить старий господар, її охопила тривога: що коли спалахне пожежа або станеться вибух, як тоді, коли було знищено Фрея і зруйновано дощенту будинок, і її скринька загине?
Ганка спершу здивувався, що про скриньку Марта, здавалось, піклується більше, аніж про власне життя. Але, поміркувавши, вирішив, що в цьому є своя логіка, логіка людини похилого віку: голодна, безпомічна старість була для неї страшнішою за смерть, яка кладе край усім стражданням і турботам.
Марта почала шукати безпечний закапелок для свого скарбу. На деякій відстані від круглої вежі вона надибала підземний хід з цілим лабіринтом бічних ходів. В одному з них був сухий колодязь. Це місце здалося їй підходящим. На міцній прядив'яній вірьовці Марта опустила скриньку на дно колодязя, придавивши каменюкою кінець вірьовки. Час від часу з ліхтарем у руках жінка навідувалась уночі в підземелля: хотіла пересвідчитись, що скарб її цілий. Та одного разу, просуваючись вузьким підземним коридором, Марта зойкнула і зупинилася: старе склепіння в тому місці, де проникала вода, не витримало і обвалилося, засипавши вхід до колодязя.
Марта пробувала своїми старими руками розкопати завал, та мало сама не загинула під землею й цеглою, що сипалися зверху, ще дужче захаращуючи прохід.
