Крихітко, ти була незрівняна!.. - Вільгельм Кейт
Нібито у півсні, вона сказала:
— Я розмовляла зі своїми адвокатами, Хербе, і вони підтвердили, що контракт не має сили. Ти порушив його не один раз. Я погоджувалась вчитись стільком новим речам! О боже, чого я тільки не робила! Я лазила по горах, полювала на левів, вчилась кататися на гірських та водних лижах, а тепер тобі закортіло, щоб я щотижня потрошку вмирала... Авіакатастрофа — це ще на надто погано, усього лише настільки, аби налякати мене до смерті. Потім акули... Акули, яких ви організували, коли я каталася на водних лижах. Це вже перебір, Хербе. Ви мене так вб'єте. Їй-бо, колись це трапиться, і це буде пік, вище якого ви вже піти не зможете, Хербе. Ніколи!
Опісля її слів настала важка гнітюча мовчанка. "Ні!" — безгучно крикнув Джон, дивлячись на Херба. Той зупинився, коли Ганна почала говорити, і на обличчі його майнула якась невловима гримаса чи то здивування, чи то страху. Потім обличчя його знов стало невиразним, він підняв стакан і, допивши віскі, поставив його в бар. Коли він повернувся до них, на губах його грала здивована посмішка.
— Що тебе, власне, турбує, Ганно? Ми й раніше підстроювали епізоди. Ти знала про це. Леви під час полювання, як ти розумієш, виявились поряд не випадково. Снігову лавину теж довелося підштовхнути. Ти все чудово розумієш. Що тебе турбує?
— Я закохана, Хербе.
Херб нетерпляче відмахнувся від цього зізнання.
— Ти хоч колись дивилася свої передачі?
Вона похитала головою.
— Я так і думав. Через це ти не знаєш про розширення програми з минулого місяця. Ми розпочали з того, що імплантували тобі в голову цей новий передавач. Джонні відмінно попрацював, Ганно! Ти ж знаєш цих науковців: вічно вони чимось незадоволені, вічно щось змінюють, поліпшують! Де камера, Ганно? Ти тепер навіть не знаєш, де вона! Чи бачила ти камеру останніх два тижні? Чи якийсь записуючий пристрій? Не бачила й більше не побачиш. Ти транслюєш навіть зараз, лапочка. — Голос його став нижчим, начебто те, що він казав, бавило його. — Власне кажучи, ти не транслюєш лише тоді, коли спиш. Я знаю, що ти закохана. Я знаю, хто він. Я знаю, які почуття він в тебе викликає. Я навіть знаю, скільки грошей він заробляє за тиждень. Я не може не знати, Ганно, крихітко, тому що плачу йому я.
З кожним словом він підходив усе ближче й ближче до неї і закінчив, коли його обличчя опинилось усього за декілька дюймів від її обличчя. Він просто не встиг ухилитись від блискавичного ляпасу. Голова Херба сіпнулась вбік, і, раніше, ніж хтось усвідомив, що відбувається, він ударив її у відповідь, збивши у крісло.
Мовчанка тягнулась, перетворюючись на щось важке й виродливе, нібито слова народжувалися й вмирали невимовленим, тому що були занадто жорстокими, слова, яких душа людська винести не могла. На губах Херба, в тому місці, де Ганна зачепила його каблучкою з діамантом, червоніла кров. Він доторкнувся до губи і подивився на свій палець.
— Все записується, лапочко, навіть це, — сказав він, повернувшись до неї спиною і пішов до бару.
На щоці Ганни залишився великий червоний відбиток долоні. Сірі очі її потемнішали від люті.
— Заспокойся, любо, — мовив Херб за секунду. — Для тебе немає жодної різниці, робити щось чи ні. Ти же знаєш, більшу частину матеріалу ми використовувати не можемо, але в редакторів є тепер з чого вибирати. Я давно помітив, що найцікавіший матеріал ти даєш опісля закінчення прямої трансляції. Як, наприклад, покупка пістолета. Чудовий матеріал, крихітко. Ти не екранізувала ані краплинки, і все це піде до ефіру як чисте золото. — Він закінчив змішувати свій коктейль, посмакував, потім вгатив півстакана одразу. — Скільком жінкам доводиться купляти зброю, аби захистити себе? Подумай про них про всіх, котрі відчувають вагу пістолета, відчувають те, що відчувала ти, коли взяла його в руку, подивилась на нього...
— Коли ви розпочали записувати мене постійно? — запитала вона.
Джон відчув дрижаки, що пробігли по його спині, дрижаки збудження, змішуваного з очікуванням. Він знав, що йде зараз через мініатюрний передавач на запис: хвиля емоцій, яку відчувала Ганна, і яка набирала силу. Лише частина їхня відображалась на її гладенькому обличчі, але бурхливі внутрішні муки справно записувалися обладнанням. Її спокійний голос та застигле тіло брехали — лише записані на плівку почуття не брешуть.
Херб теж це розумів. Він поставив свій стакан, підійшов до неї, опустився поряд з кріслом на коліна, взявши її руку в свою.
— Ганно, будь ласка, не сердься на мене. Мені відчайдушно був потрібний новий матеріал. Коли Джонні налагодив нарешті увесь комплекс і з'явилась можливість записувати тебе безперервно, ми просто не могли не попробувати, що з цього вийде. А якщо б ти знала заздалегідь, нічого б не вийшло. Так не можна випробувати нове обладнання. І до того ж, ти все ж таки знала про новий передавач...
— Коли?
— Трохи менше місця.
— А Стюарт? Він один з твоїх людей? Він теж транслює? Ти найняв його, щоб... щоб він кохав мене? Так?
Херб кивнув. Вона висмикнула руку й відвернулась від нього. Він встав і пройшов до вікна.
— Ну, яка тобі різниця? — закричав він. — Якщо б я познайомив вас на якомусь прийомі, ти про це навіть не подумала б. Яка тоді різниця, якщо я зробив по своєму? Я знав, що ви сподобаєтесь одне одному. Він розумний, як і ти, полюбляє все те ж саме. Він з такої ж бідної родини. Все казало про те, що ви поладите.
— О, так. Ми поладили, — сказала вона, думаючи про щось своє, й поторкала пальцем шкіру під волоссям, де мали б залишитися рубці.
— Усе вже зажило, — сказав Джон, і вона подивилась на нього так, наче забула, що він ще тут.
— Я знайду хірурга, — мовила вона, встаючи. Її пальці, що стискували бокал, побілішали. — Нейрохірурга...
— Це новий процес, — повільно мовив Джон. — Й витягувати передавача небезпечно.
— Небезпечно? — Вона дивилась на нього, не відриваючись.
Він кивнув.
— Тоді це зробиш ти.
Джон згадав, як на самому початку роботи розвіював її страх перед електродами й дротами. Страх дитини, яка лякається невідомого й незбагненого. Знову й знову він доводив їй, що вона може йому вірити, що він не бреше їй. І він не брехав їй тоді. Тепер в його очах світилась та ж сама віра, та ж сама непохитна впевненість. Вона повірить йому. Вона прийме все, ще він скаже, не маючи сумнівів. Херб порівнював його з бурулькою, але він був не правий. Бурулька розплавилася б у її вогні. Скоріше сталактит, що прибав свою форму завдяки вікам цивілізації, яка формувала за шаром шар, допоки він не забув, що таке гнучкість, забув, як випускати назовні порухи душі, які він відчував у порожнечі, що тверділа всередині. Ганна пробувала йому допомогти, хоча все було марно, і вона відвернулась від нього, ховаючи свій біль, але віра в людину, яку вона кохала, залишилась. І тепер вона чекала. Він може звільнити її і знову втратити, тепер вже безповоротно. Але він може втримувати її до того часу, поки вона жива.
В її прекрасних сірих очах відображались страх і довіра водночас. Але він повільно похитав головою.
— Я не зможу, — сказав він. — Ніхто не зможе.
— Зрозуміло, — пробурмотіла вона, і її погляд потемнів. — Значить, я вмру? І в тебе, Хербе, вийде чудовий серіал. — Вона повернулась до Джона спиною. — Прийдеться, звісно, вигадати якийсь сюжет, але для тебе це нескладно. Нещасний випадок, необхідність термінової операції на мозку, і все, що я відчуваю, піде в ефір до маленьких нещасних нікчем, котрим ніколи не знадобиться така операція. Лискуче! — мовила вона із захватом, але очі її стали зовсім чорними. — Коротше кажучи, все, що я роблю, розпочинаючи із сьогоднішнього дня, стане в нагоді у роботі, так? І якщо я вб'ю тебе, це буде просто новий великий матеріал для редакторів. Суд, в'язниця, усе це дуже драматично... Але, з іншого боку, якщо я вб'ю себе...
Джона морозило: щось зимове й важке, здавалось, заповнювало його цілком. Херб розсміявся.
— Сюжет буде такий, — сказав він. — Ганна закохана, щиро й глибоко. Всі знають, яке глибоке їхнє кохання, вони це просто відчувають, як ти розумієш. Але через нетривалий час вона застає його, коли він ґвалтує дівчинку, підлітка. Стюарт каже їй, що між ними все кінчено. Він кохає маленьку німфетку. У пориві відчаю вона покінчує із собою. Ти транслюєш цілу бурю емоцій зараз, так, крихітко? Гаразд, це неважливо. Коли я буду працювати з цією сценою, я сам усе взнаю.
Вона кинула в нього стакан, і Херб, криво посміхнувшись, пригнувся. Кубики льоду з дольками помаранчу розлетілися по всій кімнаті.
— Незрівнянно, крихітко. Дещо старомодно, але все одне чудово... Коли вони оправляться від втрати, це стане їм до смаку. А вони оправляться. Вони завжди забувають. Цікаво, що насправді відчуває людина, коли вмирає?
Ганна закусила губу й повільно сіла, міцно замруживши очі. Постеживши за нею деякий час, Херб продовжив радіснішим тоном:
— Ми вже знайшли дівчинку. Якщо ти даси їм смерть, ти маєш дати їм і нове життя. Піти з галасом і розпочати з галасом. Дівчинку ми назвемо Попелюшкою — це буде справжня історія про Попелюшку, — вони це також полюбляють.
Ганна розплющила очі, чорні й каламутні. Вона долала таку напругу, що Джон відчув, як стискаються його власні м'язи, і засумнівався, чи зможе він витримати запис тих емоцій, що вона зараз транслює. Його охопило збудження, і він зрозумів, що неодмінно відтворить запис, відчує її цілком, усю суміш люті, яка стримується неймовірними зусиллями, страху, жаху від того, що вона може віддати їм на смакування смерть, і, нарешті, відчаю. Він взнає все.
Дивлячись на Ганну, він бажав, аби вона зламалася просто зараз. Але вона втрималась. Вона здійнялась незграбно, випросталась. Лицеві м'язи стали твердими, а голос пласким і байдужим.
— За півгодини тут буде Стюарт. Мені потрібно перевдягтись, — сказала вона й, не обертаючись, пішла до іншої кімнати.
Херб підморгнув Джонові й вказав на двері:
— Проводиш мені до літаку?
Вже в таксі він сказав:
— Побудь пару днів поряд з нею, Джонні. Пізніше, коли вона насправді зрозуміє, що їй не зірватися з гачку, можливо, відбудеться навіть більш бурхлива реакція. — Він знову посміхнувся. — Боже! Як добре, що вона тобі вірить, Джонні, друже!
Очікуючи посадки, вони зупинились в оздобленій мармуром та хромом залі аеропорту, і Джон запитав:
— Ти гадаєш, вона опісля усього цього вона зможе працювати?
— Це в неї у крові.
