Собака на сіні - Вега Лопе де

Вважайте,
не вдаюсь я до омани,
хоч і міг би відкрутитись,—
бо воно таки найкраще
говорить розумним людям
завше правду, щиру правду.
Д і а н а
Теодоро, твій учинок
заслуговує догани —
до шляхетної господи
втратив ти чуття поваги;
та поблажливість моя
не дає обом вам права
на зухвалу поведінку,
і коли уже кохання
переходить в безсоромність,
то його чекає кара.
Поки ви не одружились,
для Марчелли буде краще,
як посидить під замком,
щоб не бачили у парі
вас всі інші челядинці,
бо усім дівчатам заміж
передчасно закортить...
Доротеє!
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
Д о р о т е я; ті, що й були.
Д о р о т е я
Прошу пані?
Д і а н а
На, візьми цього ключа
і в моїй опочивальні
на три дні замкни Марчеллу
треба їй попрацювати.
(До Марчелли).
Ти не думай, що я з серця.
Д о р о т е я
(До Марчелли)
В чому річ?
М а р ч е л л а
Моя тиранка
мстить мені за Теодоро...
Доленько моя нещасна,
за що ти мене караєш?
Д о р о т е я
Не помре в тюрмі кохання —
відімкне замки ревниві
чарівничими ключами.
Марчелла і Доротея виходять.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
Д і а н а, Т е о д о р о.
Д і а н а
Так ти хочеш оженитись?
Т е о д о р о
Хочу я, ласкава пані,
вам у всьому догодити;
та й моя провина, знайте,
не така уже й велика.
Недарма ж малюють заздрість
завжди з жалом скорпіона;
якби знав Овідій3 славний,
_ що то служба, він би, певно,
3 О в і д і й — Публій Овідій Назон (43 р. до н. е.— 17 р. н. е.), знаменитий
римський поет, з творів якого в епоху Відродження особливо славилася
поема "Перетворення" ("Метаморфози"), де були викладені легенди про
чудесне перетворення людей з волі богів у тварин, в рослини, мінерали
і т. п. Ця поема служила невичерпним джерелом поетичних порівнянь,
метафор, цитат для поетів пізнього Середньовіччя і Відродження, в
тому числі і для Лопе де Вега. Перший переклад "Метаморфоз" Овідія
на іспанську мову здійснив Франсіско Алегре (переклад надрукований
1494 р.).
не у хащах непролазних
змалював її домівку:
скрізь, де служба, там і зависть.
Д і а н а
То Марчелли ти не любиш?
Це брехня?
Т е о д о р о
Сказавши правду,
обійдусь я й без Марчелли.
Д і а н а
А вона ж сама казала,
що ти дух за нею рониш.
Т е о д о р о
Та воно було б не жалко,
тільки, вірите, синьйоро,
хоч того Марчелла й варта,
щоб її кохали ніжно,—
все ж її я не кохаю.
Д і а н а
Але ж ти звертавсь до неї
із любовними речами,
що і кращу спокусили б.
Т е о д о р о
У речах тих правди мало.
Д і а н а
Ну, а що ж ти там казав їй?
Як говорять про кохання
кавалери із жінками?
— 52 —
Т е о д о р о
Як? Та так — щоб мати ласку,
приплітають сотні брехень
до одної ніби правди.
Д і а н а
А якими ж то словами?
Т е о д о р о
Пані все те хоче знати?
Так, приміром: "Ваші очі
випромінюють сіяння,
що мої зіниці сліпить".
Або так: "Яркі корали
й перли ваших уст небесних.
Д і а н а
Уст небесних?
Т е о д о р о
А то як же?
Це така, синьйоро люба,
у закоханих граматка.
Д і а н а
Ти упав в моїх очах —
бачу, в тебе смак поганий;
щоб ти знав, твоя Марчелла
хоч із себе ніби й гарна,
а як зблизька придивитись,
неприємні має вади.
Я журю її частенько
ще й за те, що неохайна...
Я не хочу, Теодоро,
щоб ти в ній розчарувався,
а могла б тобі про неї
іще дещо розказати.
Та яка вона не є,
я тобі бажаю щастя —
оженись на ній, як хочеш.
Якщо ж справді на коханні
розумієшся ти добре,
то вділи мені поради —
що робити тій знайомій,
що страждає, закохавшись
у простого чоловіка?
Як кохатиме і далі,
то свою принизить гідність;
як кохати перестане,
збожеволіє з розпуки.
Але він того не знає
і поводиться несміло,
хоч розумний аж занадто.
Т е о д о р о
Не порадник я в цім ділі;
що я знаю про кохання?
Д і а н а
Так не любиш ти Марчелли,
не казав їй слів ласкавих?
Ой гляди, якби ці двері
язики, як слуги, мали,
то вони б переказали...
Т е о д о р о
Щось нудне і нецікаве.
Д і а н а
А чому ж почервонів ти?
Що ти хочеш приховати,
те виказує рум'янець.
Т е о д о р о
То вона навмисне, мабуть,
намолола вам дурниць.
Раз її за руку взяв я
і одразу одпустив;
тут же злочину немає?
Д і а н а
Ні, але ж бувають руки,
як хрести,— їх одпускають
тільки після цілування.
Т е о д о р о
Та Марчелла дурнувата...
Правда, раз таки дозволив
я собі якось припасти
до лілей отих і снігу
гарячковими устами.
Д і а н а
Значить, сніг той і лілеї —
то для серця ніби пластир?
Щось нове у медицині.
Ну, яка ж твоя порада?
Т е о д о р о
Коли так уже судилось
тій високородній дамі
у простого чоловіка,
у нерівню закохатись —
хай вона із ним зійдеться
тайно, вдавшись до омани,
перебравшися за іншу.
— 55 —
Д і а н а
А як він її впізнає?
Може, краще його вбити?
Т е о д о р о
Марк Аврелій4 якось, кажуть,
напоїв свою дружину
Фаустіну для покари
кров'ю гладіатора;
та ті звичаї поганські
гарні тільки в давнім Римі.
Д і а н а
Правда, вже нема Торкватів5,
і Віргіній6, і Лукрецій7,
а колись таки бували
Фаустіни, й Мессаліни8,
і Поппеї9, й Клеопатри.
Напиши про це листа
і свої дай міркування.
_ До побачення.
4 М а р к А в р е л і й — римський імператор (з 161 по 180 р. н. е.), родом
з Іспанії, видатний представник філософії стоїцизму.
5 Т о р к в а т — Манлій Торкват, римський полководець IV в. до н. е.,
відомий своїм крутим норовом. Він наказав скарати на смерть свого сина
за те, що той вступив у битву, порушивши його заборону.
6 В і р г і н і й — Люцій Віргіній, римський громадянин, який вбив свою
дочку Віргінію, скривджену й викрадену аристократом Аппієм Клавдієм.
Історія Віргінії послужила сюжетом для трагедії одного з попередників
Лопе де Вега іспанського драматурга Хуана де ла Куева (1550? —1610?)
"Смерть Віргінії".
7 Л у к р е ц і я — дружина римського консула Тарквінія Коллатіна,
збезчещена сином царя Тарквінія Гордого Секстом Тарквінієм. Розповівши
чоловікові про свою ганьбу і попросивши його відомстити зв себе, вона
заподіяла собі смерть. Не раз фігурує в літературі Відродження як зразок
жіночої чесноти.
8 M e c c a л і на — Валерія Мессаліна, дружина римського імператора
Клавдія (царював у 41—54 рр. н. е.), була вкрай розпусною, жадібною і
жорстокою. За велінням імператора, наклала на себе руки.
9 П о п п е я — Поппея Сабіна, коханка і пізніше дружина імператора
Нерона. Розпусна жінка.
(Падає).
Ох, боже!
Що ж ти дивишся? Я впала.
Дай же руку.
Т е о д о р о
Із поваги
я руки не смів подати.
Д і а н а
Через плащ даєш ти руку?
Грубість дуже делікатна!
Т е о д о р о
Вас проводячи до церкви,
руку так дає Октавйо.
Д і а н а
Та її ж я не прошу;
та рука вже сім десятків
років не рука, не дивно,
що її вгортає саван.
Щоб того, хто впав, підтримать,
руку нічого вгортати;
як попав твій друг в засаду,
панцир нічого вдягати,—
поки прийдеш, його вб'ють.
І, крім того, я вважаю,
що недобра то манера
руку шовком обвивати:
як рука і справді чесна,
хай обличчя не ховає.
Т е о д о р о
Я ціную вашу ласку.
— 57 —
Д і а н а
Якби був ти знатній дамі
провожатим, їй би руку,
як Октавйо, подавав ти.
Але ти мій секретар,
і тримать в секреті мусиш
ти оце моє падіння,
коли хочеш сам піднятись.
(Виходить).
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
Т е о д о р о сам.
Т е о д о р о
Невже це так? Чи це мені не сниться?
Ні, справді, руку дати попросила,
і личко їй рум'янцями скрасила
напіврозкрита ніжна таємниця.
Невже ж моя сподіванка здійсниться?
І вірю я, і вірити несила...
Що ж діяти? Віддамся долі сміло —
Непевність мусить скоро проясниться.
А як Марчелла? Це ж для неї зрада...
Жінки на нас надії покладають,
а ми... Та ні, з них кожна зміні рада,
вони мужчин частіше покидають,
аби знайшлась нова якась принада;
а коли так — нехай самі страждають!
ДІЯ ДРУГА
Вулиця.
ЯВА ПЕРША
Граф Ф е д е р і к о, Л е о н і д о.
Ф е д е р і к о
Де вона, скажи?
Л е о н і д о
У храмі.
Тут недавно ось пройшла,
мов ясна зоря зійшла
над квітчастими лугами.
Ще хвилинку підождіть,
вийде скоро вже Діана;
добре знаю капелана —
він не звик мирян томить.
Ф е д е р і к о
Ех, поговорить би з нею...
Л е о н і д о
Ви ж кузен їй, всім відомо;
проведіть її додому.
Ф е д е р і к о
Їй доводжусь я ріднею,
та відколи покохав,
став кузен їй підозрілим;
ні, раніш таким несмілим
я ніколи не бував.
Можна вільно йти до дами
просто родичам, знайомим,
— 59 —
не турбуючись прийомом;
а полюбиш до нестями,
наберешся враз біди:
прагнеш зустрічі й страшишся,
говорити — й то боїшся,
в гості хоч і не ходи.
От і в мене в серці ніж,
закохався я в кузину
і без неї в'яну, гину,
та не можу, як раніш,
вільно бачитися з нею;
втрата ця мені страшна.
ЯВА ДРУГА
Входять Р і к а р д о й Ч е л і о і спиняються віддалік
від Федеріко й Леонідо.
Ч е л і о
Пішки в церкву йшла вона
разом з челяддю своєю.
Р і к а р д о
Церква близько, й любить пава
показать свою ходу —
хоче бути на виду.
Ч е л і о
Як уранці величаво
в променистім ореолі
злотосяйне сонце сходить,
білі баранці золотить,
що пасуться в синім полі
(так писав один піїт
про рожеві ранні хмари),—
так свої являє чари
і дивує ними світ
ця божественна Діана,
ця графиня де Бельфлор.
Р і к а р д о
Добре сплів ти слів узор,
їй така і личить шана.
Пролягає сонця путь
мимо знаків зодіаку,10
що честять його всіляко
і його жагуче ждуть.
Бачиш, онде Федеріко
теж чекає промінця.
Ч е л і о
Чи на того ж баранця
гляне сонце сяйнолике?
Р і к а р д о
Він же родич, може й так,
та й прийшов сюди раніше,
ну, а я з'явивсь пізніше:
лев нехай мій буде знак11.
Ф е д е р і к о
То Рікардо?
Л е о н і д о
_ Так, маркіз.
10 Знаки зодіаку — позначення місяців року за видимим рухом сонця
відносно сузір'їв. Назва "зодіак" походить від того, що більшість з його
сузір'їв, як вважають, названо було давніми халдеями і єгиптянами ім'ям
тварин.
11 Знак лева — сузір'я Лева; знак зодіаку тут відповідає місяцю липню.
— 61 —
Ф е д е р і к о
Це нікого не здивує,
що і він отут вартує.
Л е о н і д о
Він вродливий, як Наркіс.
Ф е д е р і к о
Так сказав ти, Леонідо,
мов ревнуєш, не інакше.
Л е о н і д о
Ви ревнуєте?
Ф е д е р і к о
Аякже!
Він вродливий — дітись ніде.
Л е о н і д о
Та вона ж його не любить,
недоречна ваша ревність.
Ф е д е р і к о
Звідки в тебе тая певність?
Л е о н і д о
Ця красуня всіх вас губить,
бо байдужа і гордлива,
і нікого їй не шкода.
Ф е д е р і к о
Гордовита завжди врода.
Л е о н і д о
Та жорстокість невродлива.
— 62 —
Ч е л і о
Вже іде.
Р і к а р д о
Мов світ світає.
Ч е л і о
Ви підійдете, синьйоре?
Р і к а р д о
Підійду, але, на горе,
мій суперник теж чекає.
ЯВА ТРЕТЯ
Д і а н а, О к т а в і о, Ф а б і о, за ними М а р ч е л л а,
Д о р о т е я та А н а р д а, в накидках; ті, що й були.
Ф е д е р і к о
(Діані)
Я тут чекав, в надії вас зустріти.
Д і а н а
Мені приємно бачити вас, графе.
Р і к а р д о
І я, синьйоро, виглядаю вас,
я повсякчас до послуг вам готовий.
Д і а н а
Я дуже рада, дорогий маркізе,
спасибі вам.
Р і к а р д о
Царице мого серця,
я вам до гробу відданий.
Ф е д е р і к о
(до Леонідо)
Здається,
не бачити мені від неї ласки...
Л е о н і д о
Сміліше, пане, дійте без опаски!
Ф е д е р і к о
Ні, Леонідо, марна ця порада:
я бачу вже — вона мені не рада.
Виходять.
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Зал у графининому палаці.
Т е о д о р о сам.
Т е о д о р о
О моя безумна мріє,
линеш ти крилато ввись...
Зупинися, зупинись!
Я дивлюсь, і серце мліє:
вітерець тебе розвіє...
Чи досяжна та мета?
Що ти скажеш, золота?
Може, брати те, що близько,
щоб не впав, буває, низько
той, хто високо літа?
Я тебе не винувачу,
мріє гордая моя,
— 64 —
хоч би й сталося, що я
через тебе все утрачу.
Ти закохана, я бачу,
цьому чудові я рад,
та чи буде з того лад?
Коли ні — скажи сіромі,
хай не ставить на соломі
діамантових палат.
Якщо я впаду в біду,
будем винні ми обоє;
що ж нам діяти з тобою?
Сміло я вперед піду,
згину в тебе на виду,
і мені не скажеш ти,
що боюсь я висоти,
що негідний я кохання,
що не рвуся без вагання
до жаданої мети.
Той, на кого нападуть,
має право одбиватись;
наше гасло: не здаватись,
зневажати долі лють
і свою верстати путь.
Як недолі не зупиним,
то обоє ми загинем:
ти — за гордий свій політ,
я — за те, що рвався вслід,
льотом зваблений орлиним.
Так лети ж, безстрашна мріє,
линь на зло усім смертям!
Важмо сміливо життям
за мету, що серце гріє,
що веселкою яскріє!
Линьмо разом навмання,
хай ніщо нас не спиня,
а судилося пропасти —
будь, що буде! Як упасти,
то вже з доброго коня!
ЯВА П'ЯТА
Т р і с т а н, Т е о д о р о.
Т р і с т а н
Вам послання шле Марчелла.
Ледве вийшла із в'язниці —
прагне з вами знов зустріться
ваша вірна наречена.
Я вручу листа без плати...
Чи, злетівши в емпіреї,
ви забули вже про неї,
не бажаєте і знати?
Це вже звичаї суворі,
ніби справді при дворі:
хто, як кажуть, угорі,
хто, як ви от, у фаворі,
в того завжди під дверми
повно люду, так і суне;
а одвернеться Фортуна12 —
всяк тіка, мов од чуми.
Щоб зарази не було,
може, лист побризкать оцтом?
Т е о д о р о
Ну тебе з твоїм юродством!
Дай його сюди, мурло,
хоч заразні в тебе руки.
_ Ну і ну!
12 Ф о р т у н а — богиня випадку і долі (ант.