Втрачені листи - Кундера Мілан
Я пишу книжку. Гадаю, багатьом людям вона могла б стати в пригоді".
Розмова з таксистом несподівано відкрила мені очі на суть письменницької діяльності. Ми пишемо книжки тому, що нашим дітям нема до нас діла. Звертаємось до анонімного світу, бо наша дружина затикає вуха, коли ми до неї говоримо.
Ви скажете, що у випадку таксиста йдеться не про письменника, а про графомана. У такому разі мусимо спочатку визначитися із поняттями. Жінка, яка пише коханому по чотири листи на день — це не графоманка, а закохана жінка. Але мій приятель, який знімає фотокопії зі своєї любовної кореспонденції, щоб її колись видати — це вже графоман. Палке бажання писати листи, щоденники, сімейні хроніки (тобто писати для себе й для найближчих людей) — це не графоманія. Графоманією є писання книг для великої аудиторії незнайомих читачів. У цьому сенсі пристрасть таксиста нічим не відрізняється від пристрасті Гьоте. Різниця між Гьоте і таксистом полягає не у відмінності пристрастей, а у відмінності плодів творчості.
Графоманія (манія писати книжки) неодмінно стає масовою епідемією за трьох основних умов розвитку суспільства:
1. Високий рівень загального добробуту, що створює передумови для того, щоб люди могли займатися неужитковою діяльністю.
2. Атомізація суспільного життя, наслідком чого є масове відчуження індивідів один від одного.
3. Радикальна нестача великих суспільних змін у внутрішньому житті народу. (З цієї точки зору характерним мені видається те, що у Франції, де зовсім нічого не відбувається, кількість письменників на двадцять один відсоток більша, ніж в Ізраїлі. Бібі цілком мала рацію, коли сказала, що нічого не пережила, якщо дивитися ззовні. Саме цей дефіцит вмісту життя, ця порожнеча і є двигуном, що змушує її писати).
Однак наслідок в свою чергу впливає на причину. Загальне відчуження викликає графоманію, а масова графоманія водночас утверджує й збільшує тотальне відчуження. Винайдення книгодруку колись дало людям можливість краще розуміти один одного. У час повальної графоманії писання книг матиме цілком протилежне значення: кожен оточений своєю писаниною, немов дзеркальною стіною, через яку не долітає жоден голос ззовні.
10.
"Таміно, — сказав Гуґо, коли вони розмовляли у порожньому шинку, — я знаю, що не маю жодного шансу завоювати вас. Тому не буду намагатися. Та все ж, я хотів би в неділю запросити вас на обід".
Пакунок у районному містечку в свекрухи, Таміна хоче перемістити його до батька в Прагу, аби Бібі могла забрати його звідти. Здавалося б, що нема нічого простішого, та домовляння зі старшими людьми, які мають свої примхи, вартуватиме їй багато часу й грошей. Телефонні розмови дорогі, її платні заледве вистачає, щоб заплатити за помешкання і якось прохарчуватися.
"Добре," — кивнула головою Таміна, думаючи про те, що в Гуґо вдома є телефон.
Він приїхав за нею автом і вони поїхали в ресторан за містом.
Безвихідь, в якій вона перебувала, могла б полегшити його роль суверенного завойовника, та за образом низькооплачуваної офіціантки він бачив прихований досвід чужинки і вдови. Почувався невпевнено. Її люб'язність була немов панцир, який неможливо прострелити. Йому хотілося завоювати її увагу, приручити її, проникнути в її серце!
Він намагався придумати для неї щось цікаве. По дорозі зупинився, аби показати їй зоосад, який розташувався довкола чудового сільського замку. Вони розглядали мавп і папуг на тлі ґотичних веж. Крім них, там не було нікого, лише сільський садівник замітав на широких алеях опале листя. Вони минули вовка, бобра, мавп, тигра й підійшли до великого поля, обнесеного дротяною огорожею, за якою жили страуси.
Страусів було шість. Побачивши Таміну й Гуґо, птахи прибігли до них. Купкою тіснилися біля паркана, витягували довгі шиї та, втупивши в них погляди, відкривали свої широкі, сплющені дзьоби. Відкривали й закривали їх надзвичайно швидко, гарячково, так, ніби щось говорили, прагнучи перекричати один одного. Та дзьоби ті залишалися безнадійно німими і не видавали ані найтоншого звуку. Страуси нагадували послів, які завчили напам'ять важливе повідомлення, та дорогою ворог вирвав їхні голосові зв'язки, так що, досягнувши мети, вони лише безголосо відкривали уста.
Таміна дивилася на них, мов зачарована, а страуси безугаву говорили чимдалі настирливіше; коли молоді люди збиралися йти геть, страуси, не перестаючи ляскати дзьобами, бігли за ними вздовж плоту, перед чимось застерігаючи. Таміна не знала, перед чим.
11.
"Це було, як у страшному сні, — краючи паштет, сказала Таміна, — так, ніби вони хотіли сказати мені щось надзвичайно важливе. Але що? Що вони хотіли мені повідомити?"
Гуґо пояснював, що це молоді страуси, що так вони поводяться завжди. Мовляв, коли він був у зоопарку востаннє, усі шість також прибігли до огорожі й відкривали німі дзьоби.
Таміна все ще була схвильована. "Знаєте, я дещо залишила в Чехії. Пакунок з різними паперами. Якби мені його послали поштою, поліція могла б перехопити. Бібі хоче влітку поїхати до Праги. Вона пообіцяла, що привезе мені його. А тепер боюсь, що страуси прийшли мене попередити. Що з тим пакуночком щось трапилося".
Гуґо знав, що Таміна вдова, і що її чоловік еміґрував з політичних причин.
"Там якісь політичні документи?" — запитав він.
Таміна вже давно збагнула: якщо вона хоче зробити своє життя зрозумілим для тутешніх людей, то мусить спростити його. Надто складно було б пояснювати, чому приватні листи і щоденники могли б бути конфіскованими, і чому їй взагалі так на них залежить. Тому вона сказала: "Так, політичні документи".
Раптом Таміна злякалася, що Гуґо хотітиме детальніше довідатись про ті документи, та боялась марно. Хіба хтось колись запитував її про щось? Іноді люди викладали свої погляди на її країну, та досвід Таміни нікого не цікавив.
Гуґо запитав: "А Бібі знає, що тут замішана політика?"
"Ні", — відповіла Таміна.
"Це добре, — сказав Гуґо. — Не говоріть їй, що це політична справа. В останній момент вона могла б злякатися й відмовитись. Адже люди дуже бояться, Таміно. Краще хай Бібі думає, що йдеться про щось цілком звичайне й неважливе. Наприклад, про ваші любовні листи. Справді, скажіть їй, що в тім пакуночку ваша любовна кореспонденція!"
Гуґо втішився своїй ідеї: "Так, так! Любовні листи! Це не виходить за коло її інтересів! Це вона ще зрозуміє!"
Таміна думала про те, що для Гуґо любовні листи — це щось цілком неважливе й звичайне. Нікому й на думку не спадає, що вона могла когось кохати і що це було важливо.
Гуґо додав: "Якби раптом вона туди не поїхала, можете на мене покластися. Я поїду за тим пакунком."
"Дякую", — щиро сказала Таміна.
"Поїду, навіть якщо мене за це посадять".
"Ну що ви! — протестувала вона. — Нічого такого з вами не трапиться".
Вона намагалася пояснити йому, що іноземним туристам у Чехії не загрожує жодна небезпека. Небезпечним життя в Чехії є лише для самих чехів, хоча вони самі цього вже й не усвідомлюють. Таміна раптом розговорилась, говорила довго й схвильовано; знала ту країну напам'ять, а я можу підтвердити, що мала рацію.
Через годину вона тримала біля вуха телефонну слухавку в квартирі Гуґо. Її розмова зі свекрухою була не більш вдалою, ніж минулого разу: "Ніякого ключика ви мені не лишали! Ціле життя ви все від мене приховували! Чому ти змушуєш мене згадувати, як ви поводились зі мною ціле життя!"
12.
Чому Таміна не повернеться в Чехію, якщо їй настільки дорогі її спогади? Еміґранти, які незаконно покинули країну після 1968 року, вже були реабілітовані, і їм запропонували повернутись. Чого ж боїться Таміна? Адже вона занадто мало значить, щоб удома їй хтось загрожував!
Безперечно, вона могла б сміливо повернутись. Та все ж не може. Вдома чоловіка всі зрадили. Їй здається, що якби вона повернулась до них, то цим самим зрадила б його також.
Коли його переводили на щоразу гірші місця, а потім взагалі звільнили з роботи, ніхто не висловився на його захист. Навіть друзі. Звісно, Таміна знає, що в глибині душі вони були на його боці й мовчали винятково зі страху. Та саме через свою солідарність з ним вони ще більше соромилися власного страху, й при зустрічах на вулиці робили вигляд, що не помічають його. Делікатне подружжя саме почало уникати людей, аби не пробуджувати в них сором. Незабаром вони стали почуватися, немов прокажені. Після їхньої втечі з Чехії колишні колеґи чоловіка підписали публічну заяву, в якій звели на нього наклеп й засудили його поведінку. Звичайно, вони зробили це лише зі страху втратити своє місце, так як втратив його Тамінин чоловік. Та все ж вони це зробили. Тим самим поміж ними й утікачами утворилася така прірва, через яку Таміна ніколи не хотітиме перестрибнути назад.
У першу ніч після втечі, пробудившись у маленькому альпійському готелі й усвідомивши свою самоту, ізольованість від світу, в якому дотепер жили, вона відчула звільнення й полегкість. Вони були прекрасно-самотні в горах! Довкола стояла неймовірна тиша. Цю тишу Таміна сприймала як несподіваний дар. Їй здалося, що чоловік покинув Чехію, щоб уникнути переслідувань, а вона — щоб знайти тишу; тишу для нього й для себе. Тишу для кохання.
Коли чоловік помер, нею оволоділа несподівана туга за батьківщиною, в якій залишили свій слід десять років їхнього спільного життя. Під впливом несподіваної сентиментальності вона порозсилала траурні повідомлення десяткові знайомих. Та не отримала жодної відповіді.
Місяць потому, зібравши залишки заощаджених грошей, вона поїхала до моря. Одягла купальника й ковтнула ціле пуделко заспокійливих таблеток. Потім попливла далеко в море. Сподівалася, що таблетки викличуть глибоку втому, й вона потоне. Та холодна вода й жваві рухи (вона завжди відмінно плавала) не дали їй заснути, а ті піґулки були, мабуть, слабші, ніж вона гадала.
Повернувшись на берег, вона пішла до кімнати й проспала двадцять годин. Коли прокинулася, відчула в собі мир та спокій. Таміна вирішила жити серед тиші й для тиші.
13.
Срібно-синє світло телевізора Бібі освітлювало присутніх: Таміну, Жужу, Бібі та її чоловіка Деде, який працював комівояжером й повернувся вчора додому після чотириденної відсутності. У приміщенні стояв слабкий запах сечі, на екрані красувалася велика, кругла, стара, лиса голова, до якої телеведучий звернувся із запитанням: "У ваших мемуарах ми прочитали кілька шокуючих еротичних зізнань".
Це була реґулярна передача, популярний ведучий запрошував на розмову кількох авторів, у яких на тижні вийшла книжка.
Велика гола голова самозакохано посміхалася: "О ні, нічого шокуючого! Лише точний підрахунок! Порахуйте зі мною.
