Українська література » Зарубіжна література » Бунт мас - Ортега-і-Гассет Хосе

Бунт мас - Ортега-і-Гассет Хосе

Читаємо онлайн Бунт мас - Ортега-і-Гассет Хосе

Сьогодні ми їх знаходимо в пересічній людині, в масі.

Отже, ми бачимо, що життя пересічної людини складається сьогодні з того самого життьового репертуару, який раніше був притаманний лише найвищим меншинам. Отож пересічна людина становить грунт, що над ним проходить історія кожної епохи; вона для історії те, що рівень моря для географії. Якщо ж пересічний рівень знаходиться сьогодні там, де раніше сягали тільки аристократії, то це просто значить, що рівень історії раптом піднявся — по довгому підземному підготовленні, але в зовнішньому вияві таки нагло — одним стрибком, за одне покоління. Людське життя, в цілому, піднялося. Сучасний вояк, сказати б, має в собі багато старшинського; людське військо вже складається зі старшин. Досить глянути на енергію, [24] рішучість і легкість, з якими будь-яка одиниця простує сьогодні через життя, вхоплює скороминущу насолоду і накидає своє рішення.

Все добро і все зло сучасного та найближчого майбутнього мають свої причини й коріння в цьому загальному піднесенні історичного рівня.

Та ось нам спадає на думку непередбачене спостереження. Те, що сучасне життя є на пересічному рівні колишніх меншин,— нове явище лише в Європі; в Америці це явище природне й органічне. Щоб виразно зрозуміти мій намір, хай читач обміркує свідомість правової рівності. Це психологічний стан, коли людина почуває себе володарем і паном, рівним будь-якій іншій людині. В Європі вдалося досягнути цього лише визначним групам, але в Америці це був природний стан від XVIII століття, отже, фактично від віку. Та ось ще дивніший збіг обставин! Коли в Європі виникає цей психологічний стан пересічної людини, коли підноситься рівень суцільного її буття, тон і манери європейського життя в усіх його виявах раптом набувають нового обличчя, і з'являється фраза: "Європа американізується". Люди, що це казали, не надавали цьому явищу більшої ваги; вони гадали, що йдеться про легку зміну в звичаях, про моду, і, дезорієнтовані зовнішнім виглядом, приписували це бозна-якому впливові Америки на Європу. Цим, на мою думку, звульгаризовано проблему, що є куди дивнішою й глибшою.

Галантність вимагала б, щоб я сказав людям з-за моря, що, справді, Європа замериканізувалась і що це зумовлено впливом Америки на Європу. Але ні: ось правда зударяється з галантністю і мусить узяти гору. Європа не замериканізувалася. Вона ще не зазнала сильного впливу з Америки. І одне і друге хіба що починається тепер; але нічого подібного не було в безпосередньому минулому, з якого проросло сучасне. Існує бентежна сила фальшивих уявлень, що засліплюють зір одним і другим, американцям і європейцям. Тріумф мас і, наслідком, пишне піднесення життьового рівня сталися в Європі з внутрішніх причин, по двох сторіччях прогресистського виховання людності і рівнобіжного господарського збагачення суспільства. Але річ у тому, що цей наслідок збігається з найвиразнішою рисою американського життя; і через цей збіг морального стану європейської пересічної людини [25] з моральним станом американця сталося, що європеєць вперше розуміє американське життя, яке раніше було для нього загадковим і таємничим. Отже, йде не про вплив, що був би трохи дивним, бо був би "відпливом", а про річ, яку ще менше підозрівається: іде про зрівняння. Європейці завжди догадувалися, що пересічний рівень життя вищий в Америці, ніж на старому континенті. Явне, хоч мало аналітичне, прочуття цього факту зродило уявлення, що Америка — країна майбутнього; його завжди приймали й ніколи не брали під сумнів. Розуміється, що таке розповсюджене й закорінене уявлення не міг навіяти вітер. Підставою цього був здогад, що в Америці пересічний рівень життя вищий, а натомість рівень ліпших меншин нижчий, ніж у Європі. Але історія, як і хліборобство, живиться долинами, а не верховинами, пересічним суспільним рівнем, а не видатними одиницями.

Ми живемо у вік зрівнянь: зрівнюються багатства, зрівнюється культура між різними суспільними верствами, зрівнюються статі. Отож так само зрівнюються континенти. А що життьовий рівень Європи раніше був нижчий, то в цьому зрівнянні вона тільки виграє. Тому, під цим кутом дивлячись, повстання мас означає небувалий зріст живучості і можливостей; отже, цілком протилежне тому, що ми так часто чуємо про занепад Європи. Вислів цей заплутаний і незграбний, бо якось неясно, про що мова, чи про європейські держави, чи про європейську культуру, чи про те, що криється під усім цим і є безмежно важливіше, ніж усе це, а саме: живучість Європи. Про держави і про європейську культуру ми скажемо своє слово пізніше — може, цитована фраза стосується саме їх, але щодо живучості треба насамперед ствердити, що існує груба помилка. Коли я висловлюсь інакше, може, моє твердження видасться більш переконливим чи менш неправдоподібним, отже, я тверджу, що сьогодні пересічний італієць, пересічний іспанець чи пересічний німець відрізняються менше своїм життьовим тоном від американця чи аргентинця, ніж тридцять років тому. І цього факту американці не повинні забувати. [26]

III

РІВЕНЬ ЕПОХИ

Отже, влада мас являє одну позитивну сторону, оскільки вона свідчить про піднесення всього історичного рівня і показує, що пересічне життя проходить сьогодні на вищій площині, ніж учора. Це нас переконує, що життя може мати різні височини і що це фраза, сповнена змісту, яку звичайно повторюють беззмісто-во, коли говорять про висоту часів. Слід зупинитися на тій точці, бо вона дає нам засіб установити одну з найнесподіваніших рис нашої епохи.

Кажуть, напршклад, що та чи інша річ не відповідає висоті часів. Авжеж, не абстрактний час хронології, що є цілковито рівний, а життьовий час, що його кожне покоління називає "нашим часом", завжди має певну височінь: сьогодні височить над учорашнім днем, чи тримається на рівні, чи спадає. Образ спадання, що криється в слові "занепад", походить від цього прочуття. Так само кожна людина більш чи менш ясно почуває, яке є співвідношення між власним життям і висотою часів, на якій воно розгортається. Є люди, які чуються в умовах сучасного життя як жертва моря, що не може втриматися на поверхні. Шалений темп, яким ми сьогодні живемо, завзяття й енергія, з якими беремось до всього, тривожать людину архаїчної натури, і ця тривога міряє різницю між власним пульсом і пульсом епохи. Натомість людина, що живе повністю й охоче у формах сучасності, є свідома співвідношення між висотою нашого часу та висотою різних минулих віків. Що це за співвідношення?

Було б помилкою припускати, що завжди людина однієї епохи вважає минулі епохи за нижчі рівнем, просто тому, що вони минулі. Досить пригадати, що, на думку Хорхе Манріке, "всяка минула доба була ліпша".

Але й це неправда. Не всі віки чулися нижчими від якогось минулого віку, але й не всі вважали себе вищими за все, що було і жило в пам'яті. Кожний історичний вік виявляє відмінне почуття супроти цього дивного явища життьової височини, і мені дивно, що мислителі й історіографи ніколи не звертали уваги на такий явний і важливий факт. [27]

Враження, що його висловлює Хорхе Манріке, було безсумнівно найзагальнішим, принаймні беручи grosso modo *. Більшості епох власний час не здавався вищим за інші, стародавні віки. Навпаки, найчастіше люди припускали, що колись в минулому були кращі часи, повніше буття: "золотий вік", кажемо ми, вихованці Греції й Риму. "Алчерінга", кажуть австралійські дикуни. Це свідчить, що ті люди почували в пульсі власного життя до певної міри брак повної снаги, знемогу, неспромогу налити кров'ю все мереживо жил. Тому вони шанували минуле, "класичні" часи, що їх існування здавалося їм чимсь ширшим, багатшим, досконалішим і напруженішим за життя власного часу. Коли вони оглядались і уявляли собі ці більшевартісні сторіччя, то їм здавалося, що вони не перевищують їх, а, навпаки, лишаються понизу, мов живе срібло, що впало в термометрі і не містить у собі вищого ступеня чи радше не має стільки калорій. Від 150 року по Хри-сті це почуття всихаючої живучості, убуття, занепаду й ослаблення пульсу поступово зростає в Римській імперії. Вже Горацій співав: "Наші батьки, гірші за наших дідів, народили нас, ще негідніших, і ми породимо ще нездатніших нащадків". (Оди, книжка III, 6).

* В загальних рисах (латин.).

Aetas parentum peior avis tulit nos nequiores, nos daturos progeniem vitiosorem.

Два сторіччя пізніше не знайшлося в цілій Імперії досить більш-менш сміливих італіків, щоб обсадити становища центуріонів, і довелося наймати для цієї служби далматійців, а згодом варварів з-над Дунаю й з-над Рейну. Тим часом жінки стали неплідні й Італія обезлюднилась.

Гляньмо тепер на інший рід епох, що їх життьове почуття позірно цілком протилежне останньому. Іде про дуже дивне явище, яке нам важливо дефініювати. Коли не більш як тридцять років тому політики ораторствували, перед людом, вони звичайно осуджували той чи інший захід уряду, таку чи іншу крайність, кажучи, що це не гідне нашого передового віку. Цікаво пригадати, що цього самого вислову вжив Траян у своєму відомому листі до Плінія, де він радить не [28] переслідувати християн на підставі анонімних доносів: Nee nostri saeculi est *. Отже, були такі епохи в історії, які почували, що вони осягли повну, остаточну височінь; часи, коли здається, що вже досягнено ціль подорожі, коли здійснюється давнє бажання і сповнюється надія. Це є "повнота часів", повна зрілість історичного життя. І дійсно, тридцять років тому європеєць вважав, що людське життя дійшло того, чим воно повинно бути, чим воно прагнуло бути впродовж багатьох поколінь, чим воно мало бути вже назавжди. Часи повноти завжди вважають себе за вислід багатьох інших підготовчих віків, інших часів без повноти, нижчих від власного, над якими височіє ця година повного цвіту. Коли дивитися з цієї висоти, складається враження, що ті підготовчі епохи жили лише тугою і нездійсненною ілюзією; що то були часи незадоволеної жадоби, палких предтеч, напруженого чекання, болючого контрасту між чітким прагненням і неспівзвучною дійсністю. Отак XIX століття дивиться на Середньовіччя. Нарешті надходить день, коли це старе бажання, часом тисячолітнє, здається осягненим: дійсність приймає його і кориться.

Відгуки про книгу Бунт мас - Ортега-і-Гассет Хосе (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: