Сонячні вітрила - Кларк Артур
Тебе це напевне зацікавить.
Мертон припав до перископа і дав граничне збільшення. Перед очима постало небачене видовище: на тлі зірок, зовсім малесенький, але з незвичайно чіткими обрисами, виблискував мальтійський хрест "Лебедєва". І саме тієї миті, коли Мертон дивився на нього, хрестовина повільно відділилась від центрального квадрата і разом з рангоутом і оснасткою попливла в космічний простір.
Зараз, наближаючись до другої космічної швидкості, коли йому більше не треба терпляче долати космічний простір навколо Землі, нарощуючи швидкість з кожним витком, Марков скинув усю непотрібну вагу. З цього моменту "Лебедєв" ставав майже некерованим, та це вже не мало значення. Всі хитрощі навігації лишалися позаду. Так у давнину яхтсмени викидали за борт стерно і важкий кіль, знаючи, що наприкінці перегони йтимуть по прямій, за вітром і по спокійному морю.
— Вітаю, Дмитре,— сказав по радіо Мертон.— Хитро придумано. Та не зовсім. Тепер ти вже не можеш мене дістати.
— Я ще не скінчив,— відповів росіянин.— У нас є одна давня зимова казка. Про те, як за саньми гналися вовки і, щоб урятуватись, возієві довелося викинути всіх, хто був у санях, одного за одним. Відчуваєш аналогію?
Мертон відчував, навіть надто ясно. На останній прямій Дмитрові більше не потрібен другий пілот. "Лебедєв" і справді збирався дати бій.
— Це не дуже потішить Олексія,— сказав Мертон.— А крім того, це порушення правил.
— Олексій не радий, але капітан тут я. Йому доведеться побути тут ще хвилин десять, поки його не підбере Командор. А в правилах нічого не сказано про чисельність екіпажу, ти мав би знати це.
Мертон не відповів. Надто був поглинутий гарячковими підрахунками на основі всього, що він знав про "Лебедєва". Коли підрахунки підходили до кінця, він бачив, що наслідки перегонів усе ще неясні. "Лебедєв" дожене його саме в той час, коли він збирався пройти біля Місяця.
Але наслідки перегонів були за 148 мільйонів кілометрів від них.
Автоматичні прилади третьої сонячної обсерваторії, розташованої набагато ближче до Сонця, ніж проходить орбіта Меркурія, зафіксували всю історію спалаху. 260 мільйонів квадратних кілометрів сонячної поверхні зненацька вибухнули таким пекельно-білим шаленством, що в порівнянні з ними решта диска потьмяніла, перетворившись на бліде мерехтіння. З цього бурхливого пекла, звиваючись, мов жива істота, в створених нею ж самою магнітних полях, вирвалася наелектризована плазма. Попереду неї із швидкістю світла застережним сигналом мчав потік ультрафіолетового і рентгенівського проміння, яке через вісім хвилин досягне Землі. Воно було відносно нешкідливим. Зате шкідливими були заряджені атоми, які рухалися слідом за ним із швидкістю 6,4 мільйона кілометрів на годину,— рівно через добу вони вдарять по "Лебедєву", "Діані" і маленькій флотилії, що їх супроводжує, хмарою смертоносної радіації.
Командор зволікав з рішенням до останньої миті. Навіть коли прилади показали, що потік плазми перетнув орбіту Венери, лишався шанс, що він може не захопити Землю. Та коли потік перебував від неї на відстані менше чотирьох годин і був зареєстрований мережею радіолокаційних станцій на Місяці, Командор знав, що надії нема ніякої. На найближчі п'ять-шість років сонячне плавання відміняється, поки Сонце знову не стане спокійним.
Глибоке зітхання розчарованості пролетіло по всій Сонячній системі. "Діана" і "Лебедєв" перебували на півдорозі між Місяцем та Землею, вони йшли поряд, і тепер ніхто не дізнається, який з човнів кращий. Ентузіасти роками сперечатимуться про наслідки, а історія просто відзначить: гонки припинено тільки з сонячним вибухом.
Одержавши наказ, Джон Мертон відчув гіркоту, якої не зазнавав з дитинства. Крізь роки сплив чіткий і ясний спогад про день народження, коли йому сповнилося десять років. Тоді йому пообіцяли точну зменшену модель знаменитого космічного корабля "Вранішня зоря", і багато тижнів він провів, мріючи про те, як він буде її збирати і куди почепить у себе в спальні. Потім, у найостанніший момент, батько сказав: "Пробач, Джоне,— надто дорого. Може, наступного року..."
Минуло піввіку життя, яке склалося досить щасливо, і він знову перетворився на того бідолашного хлопчика.
На мить майнула думка: що як не скоритися наказу Командора? Припустимо, він полетить далі, не звертаючи уваги на попередження? Навіть якщо перегони припинено, він може долетіти до Місяця, і його політ на багато поколінь буде занесено до книги рекордів. Але вчинити так було безглуздо, навіть більше ніж безглуздо. Це — самогубство, до того ж вельми неприємної властивості. Він бачив людей, які вмирали від опромінювання тоді, коли далеко в космосі виявлялися дефекти в протимагнітній обшивці їхніх кораблів. Ні, на світі немає нічого, що варте такої ціни...
Не менше співчував він і Дмитрові Маркову. Обидва вони заслуговували на перемогу, а тепер вона не дістанеться нікому. Жодна людина не сміє сперечатися з розлюченим Сонцем, хоча його проміння доставить її хоч на край всесвіту.
Корабель Командора, який перебував всього за 80 кілометрів від нього, підходив до борту "Лебедєва", щоб зняти капітана. Он пропливло срібне вітрило, коли Дмитро — Мертон розумів і поділяв його почуття — перерізав снасті. Малесеньку капсулу заберуть назад, на Землю, можливо, навіть використають знову, але вітрило піднімалось на одне плавання.
Тепер він міг би натиснути кнопку катапульти, заощадивши своїм рятівникам кілька хвилин. Проте він не зробить цього, йому хотілося до кінця лишитися на борту яхти, маленької яхти, яка так довго була мрією, часткою його життя. Величезне вітрило тепер так повернулось до Сонця, що його тиск досяг максимальної межі. Воно давно вже вивело його за межі земного тяжіння, а "Діана" й далі набирала швидкість.
Потім невідомо звідки з'явилася непідвладна сумнівам і ваганням свідомість того, що треба робити. Востаннє він сів перед комп'ютером, який півшляху вів його до Місяця.
Закінчивши, він спакував судновий журнал і кілька особистих речей, що були з ним. Незграбно — позначався брак практики, та й робити самому це було незручно — натягнув рятувальний костюм.
Мертон саме був зайнятий герметизацією шолома, коли його покликав по радіо голос Командора:
— Капітане, ми підійдемо на п'ять хвилин. Обріжте, будь ласка, вітрило, щоб нам у ньому не заплутатись.
На мить Джон Мертон, перший і останній капітан сонячної яхти "Діана", завагався. Востаннє оглянув він свою мініатюрну кабіну з блискучими приладами і акуратним щитком керування, де ручки настроювання були поставлені в кінцеве положення. Потім промовив у мікрофон:
— Я покидаю човен. Затримайтесь, щоб забрати мене. "Діана" сама подбає про себе.
Командор не відповів, і Мертон був вдячний йому за це. Очевидно, професор ван Среттен знав, що відбувається,— певне, розумів, що цієї останньої миті йому хочеться побути самому.
Мертон не став спускати повітря з першого відсіку, і струмінь газу м'яко виштовхнув його в космічний простір. Повтовх, який він тим самим надав їй, був його останнім подарунком "Діані". Яхта повільно віддалялась, її вітрило виблискувало в сонячному промінні, яке служитиме їй багато століть. Через два дні вона промчить повз Місяць, але, як і Земля, Місяць ніколи не зможе заволодіти нею. Звільнившись від його ваги, що гальмувала її хід, "Діана" з кожним днем своєї подорожі нарощуватиме швидкість, долаючи по 3200 кілометрів за годину. Через місяць вона рухатиметься швидше від будь-якого корабля, створеного руками людини.
З відстанню енергія сонячного проміння слабшає, отож і її прискорення почне падати. Але, навіть досягнувши орбіти Марса, яхта долатиме щодня 1600 кілометрів за годину. Найближчим часом вона мчатиме так стрімко, що її не втримає навіть саме Сонце. Спрямована в безконечність, вона полетить швидше від будь-якої занесеної із зірок комети.
Мертон помітив за кілька кілометрів спалахи ракет. Космічний корабель наближався, рухаючись із прискоренням, у тисячі разів більшим, ніж те, яке будь-коли вдасться досягти "Діані". Але мотори можуть діяти лише кілька хвилин: на більше не вистачало пального, зате "Діана", яку несе вічне полум'я Сонця, весь час нарощуватиме швидкість.
— Прощай, малятко,— промовив Джон Мертон.— Цікаво, коли людське око знову побачить тебе? Через скільки тисяч років?
Коли тупоноса торпеда космічного корабля обережно наблизилась до нього, він нарешті відчув себе спокійно. Йому вже ніколи не виграти місячних перегонів, але його яхта перша із створених людиною кораблів вирушить у тривалу мандрівку до зірок.
