Маленька принцеса - Бернетт Френсіс Годгсон
Дівчинка відчувала, ніби вона спить на теплих, приємних на дотик простирадлах. Вона майже насправді відчувала, що вкрита ковдрою, а коли провела рукою, то намацала щось дуже схоже на атласну пухову перину. Так не хотілося прокидатись від цього приємного сну — Сара вирішила полежати нерухомо в надії, що сон вдасться затримати.
Та не вийшло — навіть міцно заплющені повіки не помогли знову накликати сон. Щось у кімнаті примушувало дівчинку прокинутися. Це були відблиски світла і незвичний звук — потріскування, тихий гул вогню.
— Ох, я прокидаюся, — сумно мовила вона. — І нічого не зміниш.
Дівчинка розплющила очі і усміхнулась, бо побачила горище таким, яким воно ніколи раніше не було, — та й більше не буде.
— Я таки не прокинулась, — прошепотіла Сара, підводячись на лікті, щоб огледітися. — Сон триває.
Вона була впевнена, що це сон, адже наяву цього не було — просто не могло бути.
Ви поцікавитесь, чому Сара думала, що досі не прокинулась? А тому, що довкола неї все змінилося. У коминку весело палав вогонь. На плиті сичав маленький мідний чайник — він уже закипів. На підлозі був розстелений теплий килимок темно-червоної барви. Перед коминком стояло розкладне крісло, на ньому лежали подушки. А поряд — розкладний столик під білою скатертиною. На столику красувалися тарелі, накриті покришками, чашка з блюдцем і чайничок для заварки. Ліжко було застелене новенькими простирадлами й ковдрами, підбитими атласом. На ліжку знайшовся новенький шовковий халат, пара пантофлів і кілька книг. Здавалось, ніби кімната, про яку мріяла Сара, якимось дивом стала дійсністю — наповнена теплим світлом, що розсіювалось від яскравої лампи під рожевим абажуром.
Дівчинка сіла, спираючись на лікоть, і раптом їй подих перехопило.
— Чари не розвіюються, — видихнула вона. — Мені ще ніколи не снились такі сни.
Вона боялась поворухнутися. Проте зрештою скинула ковдру і спустила ноги на підлогу. На її вустах грала захоплена усмішка.
— Мені сниться, ніби я встаю з ліжка, — почула вона власний голос. А потім, спинившись посеред кімнати, стала повільно повертатись і роздивлятись навсібіч. — Мені сниться, ніби все це не зникає. Сниться, ніби все справжнє! Це чари. Або я зачарована. Мені тільки здається, ніби я все це бачу.
Слова почали вилітати все швидше, ніби поспішаючи:
— Якби ж мені й далі так здавалось! — вигукнула дівчинка. — Мені все одно! Хай здається!
Сара спинилась на мить, важко дихаючи, а потім знову заговорила:
— Це не може бути правдою! — повторювала вона. — Не може бути правдою! Але ж кімната здається справжньою!
Дівчинку вабив миготливий вогонь, вона опустилась на коліна перед коминком і простягнула до нього долоні — так близько, що жар аж змусив її відсахнутись.
— Намріяний вогонь не був би гарячим, — вигукнула вона.
Сара підвелась, підійшла до стола, доторкнулась до тарелів, потім нахилилась до килимка. Попрямувала до ліжка і помацала ковдру. Потім узяла м'який стьобаний халат і раптом притисла його до грудей, а тоді притулила до щоки.
— Він теплий! Він м'який! — ледве не схлипувала вона. — Він справжній. Він мусить бути справжнім!
Сара накинула халат на плечі й узулась у пантофлі.
— І вони справжні! Усе справжнє! — гукала вона. — Я не сплю, не сплю!
Вона кинулася до книг і розгорнула ту, що лежала зверху. На форзаці було написано кілька слів. Ось вони:
"Дівчинці з горища. Від друга".
Коли Сара прочитала їх, то зробила дуже дивну річ — опустила обличчя на сторінки книги й розплакалась.
— Я не знаю, хто це, — казала вона, — але хтось про мене дбає бодай трохи. У мене є друг.
Сара взяла свічку і крадькома вийшла зі своєї кімнати. Вона попрямувала до кімнатки, де мешкала Беккі, і спинилась над ліжком подруги.
— Беккі! Беккі! — голосно прошепотіла вона. — Прокидайся!
Коли Беккі прокинулась і сіла на ліжку, страшенно налякана, на її обличчі виразно виднілись сліди від сліз. Перед нею височіла постать у розкішному стьобаному халаті з малинового шовку.
Обличчя гості сяяло від щастя. Біля ліжка стояла, тримаючи свічку, та Принцеса Сара, яку пам'ятала Беккі.
— Ходімо, — промовила вона. — Беккі, ходімо!
Беккі так злякалася, що не могла говорити. Вона просто підвелась і без слів попрямувала за Сарою, широко розплющивши очі й розкривши рота.
Вони дійшли до порога, а коли Сара обережно відчинила двері й завела Беккі до теплої, затишної кімнати, та відчула, що в неї голова йде обертом від здивування.
— Усе справжнє! Справжнє! — скрикнула дівчинка. — Я до всього торкалася! Усе таке справжнє, як ми з тобою! Якісь чари усе це змінили, доки я спала, — чари, які стежать, щоб найгірше не траплялось ніколи.
Розділ 16
Гостя
Можна собі уявити, як минула ця ніч. Як дівчатка припали до коминка, де сяяли, танцювали й вигиналися дугами язики вогню. Як вони зняли покришки з тарелів і виявили там ситний, гарячий, апетитний суп — ним одним можна було наїстися, а ще були бутерброди, тости, кекси — стільки, що вистачило обом. Кухлик із рукомийника прислужився замість чашки для Беккі, а чай був такий смачний, що не треба було уявляти, ніби це щось інше. Дівчатка зігрілися, наїлись і почувалися щасливими. Переконавшись у тому, що дивовижні зміни відбулись насправді, Сара насолоджувалась усім повною мірою. Вона так звикла жити мріями, що готова була прийняти будь-яке диво і зовсім не сумніватись у його реальності.
— Я навіть уявити не можу, хто це зробив, — сказала вона. — Але тут точно хтось побував. А тепер ми сидимо перед вогнем, і він справжній! І хоч би хто це був, хоч би ким він виявився — у мене є друг, Беккі, у мене є друг.
Проте коли дівчатка сиділи перед вогнем і їли поживну смачну їжу, вони відчували якийсь дивний страх і з сумнівом поглядали одна на одну.
— Ви не думаєте, — невпевнено прошепотіла Беккі, — що все це зникне, міс? Може, треба спішити? — і вона похапцем запхала бутерброд до рота. Якщо це сон, дбати про гарні манери ні до чого.
— Ні, не зникне, — запевнила Сара. — Я їм цей кекс, відчуваю його смак. У снах по-справжньому не їдять. У снах лише збираються їсти. Та, якщо чесно, я себе й досі щипаю, аби пересвідчитися, що не сплю, — навіть зумисно торкнулась до розпеченої вуглини.
Від тепла й ситості дівчаток хилило на сон — таку дрімоту навіює щасливе, сите дитинство. Вони сиділи біля вогню, насолоджуючись усім, доки Сара не відчула, що її погляд притягує незвично змінене ліжко.
І для Беккі знайшлася ковдра. Вузеньке ліжко у сусідній кімнатці цієї ночі стало таким зручним, як його власниця ніколи й не мріяла.
Уже прямуючи до своєї кімнати, Беккі спинилась на порозі й окинула все жадібним поглядом.
— Навіть якщо зранку нічо не буде, міс, — сказала вона, — то воно було тут сьодні. Я довіку не забуду.
Вона роздивилась кожнісіньку річ, щоб закарбувати все у пам'яті.
— Був вогонь, — сказала Беккі, вказуючи пальцем, — стіл перед ним. І лампа стояла. І розове світло від неї. І атласний коц на вашому ліжку, і коврик на долівці. Все таке гарне! І ще, — вона на хвильку спинилась, а потім поклала руку собі на живіт, — тут був суп, бутерброди й кекси. Ось так.
Нарешті усвідомивши справжність усього, що відбулося, Беккі вийшла з кімнати.
Чутки ширилися загадковими шляхами, які снувались у школі між прислугою, і зранку всі знали, що Сара Кру впала в немилість, Ерменґарду покарали, а Беккі вигнали б іще до сніданку, якби не було так важко знайти нову посудомийку. Прислузі було відомо, що Беккі дозволили лишитись, адже міс Мінчін не вдалося б легко знайти таку ж безвідмовну й тиху дівчину, яка згодилася б працювати, наче рабиня, за мізерну платню. А старші дівчатка у класній кімнаті знали, що міс Мінчін не прогнала Сару тому, що збиралась отримати з неї вигоду.
— Вона швидко росте й сама багато вчиться якимось дивом, — казала Лавінії Джессі. — Скоро Сара працюватиме замість викладачки, й міс Мінчін розраховує на те, що платити їй не доведеться. З твого боку це було дуже негарно, Лавві, розказати про їхню вечірку на горищі. А звідки ти довідалась?
— Від Лотті. Вона ще зовсім дитина — сама не зрозуміла, що видала мені секрет. І я не бачу нічого поганого в тому, що я про все розповіла міс Мінчін, — я просто виконала свій обов'язок! — самовпевнено заявила Лавінія. — Сара обманювала всіх, тому й заслужила. Цей її пихатий вигляд — несосвітенна дурість! Це ж треба так носитися з собою, та ще й вбираючись у таке лахміття!
— А що вони робили, коли міс Мінчін їх заскочила?
— Якість дурниці! Ерменґарда принесла пакунок із харчами, щоб поділитись із Сарою та Беккі. А з нами вона ніколи не ділиться. Мені, звісно, байдуже, але це ж так вульгарно — пригощати служниць на горищі! Думаю, міс Мінчін не вигнала Сару лише тому, що збирається зробити з неї вчительку.
— І куди б вона пішла, якби її вигнали? — стривожено поцікавилася Джессі.
— Хто ж знає? — огризнулась Лавінія. — Та сьогодні вранці у класі вона буде вже не такою пихатою — після всього, що сталось. Її позбавили обіду вчора, й сьогодні їй теж не дадуть їсти.
Джессі була не такою вже й злою дівчинкою, а просто слабовільною. Вона різко схопила свою книжку.
— А я думаю, що це жахливо, — сказала вона. — Яке вони мають право морити її голодом до смерті?
Коли зранку Сара зайшла на кухню, кухарка зиркнула на неї скоса. Косували в її бік і покоївки. Однак Сара поспіхом минула їх. Правду кажучи, вона трішки проспала — так само, як і Беккі. Тож дівчатка не мали хвильки, щоби перекинутись навіть словом — вони квапливо спустилися сходами.
Сара зайшла до комірчини, де Беккі мила посуд. Служниця саме ретельно шкребла чайник і мугикала собі під ніс якусь пісеньку. Беккі підвела погляд — її обличчя сяяло.
— Ковдра була на місці, міс, коли я встала, — збуджено прошепотіла вона. — Справжня-справжнісінька, як учора вночі.
— Моя теж, — сказала Сара. — Нічого не зникло, все лишилось на місці. Доки я одягалась, устигла перехопити трішки з їжі, що лишилася.
— Боженько милий! — зойкнула Беккі й ледь не крикнула від захвату. А потім схилила голову над чайником — саме вчасно, бо до комірчини ввійшла кухарка.
Міс Мінчін сподівалась побачити Сару в класній кімнаті зломленою, так само, як і Лавінія. Сара лишалась для неї нерозгаданою таємницею, адже жодна жорстокість не здатна була довести її до сліз.