Шість головоломок для дона Ісидро Пароді - Борхес Хорхе Луїс
Мабуть, Борхес, Касарес і Бустос Домек не раз реготали собі утрьох, вклинюючи в серйозну детективну розповідь всілякі зрозумілі хіба лише обраним і найближчим жартівливі натяки-викрутаси, не завжди очевидні літературні алюзії або просто добре замасковані перлини стилю і "великі географічні" жанрові відкриття. Тільки зараз, коли ми по-справжньому знову відкриваємося до світу, Борхес (у цій книжці – разом з Касаресом і Бустосом Домеком) ще раз, хоч і далеко не вперше, повертається до українського читача.
Енциклопедист, геній і просто один із "батьків мови" Борхес впродовж довгих десятиліть залишався в Україні недоусвідомленим і недовідкритим, тому що читати Борхеса треба, тримаючи в умі цілу велику бібліотеку, а можливо, і весь світ. А ще, щоб читати Борхеса, визнаного майстра думки, важливо бути чесною і внутрішньо вільною людиною.
Пишу це – і раптом ловлю себе на думці: адже він лише на п'ять років молодший за Максима Рильського і Віктора Петрова (Домонтовича), одноліток Лаврентія Берії, а Богдан-Ігор Антонич був від Борхеса навіть на десять років молодший.
"Шість головоломок для дона Ісидро Пароді" датовані 1941–1942 роками. Світовій літературі та всім нам неймовірно пощастило, що Борхес народився в Буенос-Айресі, навчався в Женеві і що 18 жовтня 1941 р. він розмовляв із Касаресом про детективні сюжети й Корнеля та його "Комічну ілюзію", а не переховувався у друзів від НКВС і не горів разом з іншими арештантами в покинутій стодолі в селі Непокрите Вовчанського району Харківської області. Чому я про це зараз тут згадую? Та тому, що українського Борхеса треба читати, пам'ятаючи, наприклад, що 27 вересня 1941 року, якраз коли було дописане перше з геніального циклу детективних оповідань від О. Бустоса Домека, в Києві відбувся масовий розстріл (знищені 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова), котрий передував трагедії Бабиного Яру. Для мене – особисто для мене – цей збіг пронизливий і здається зовсім не випадковим.
notes
Примітки
1
Чудово! Так! Це – самовикриття!
Та чуєш, треба нам співпрацювати;
Я чай не п'ю, лиш дай мені сигару!
Роберт Браунінг
2
З франц. – літератор.
3
Так друзі часто називають Бустоса Домека (прим. Хервасіо Монтенегро).
4
Це прізвисько мовою оригіналу цікаво корелює з прізвиськом Анхеля Амадео Лабруна – "Гидкий" (див. примітку про Лабруна).
5
З франц. – після впертого спротиву; цілком знесилівши.
6
Див. примітку про Арсена Люпена.
7
Центральна територія Стародавньої Греції. Усний коментар Михайла Назаренка: тут Борхес і Касарес навмисне переплутали алюзії. "Був я і в Аркадії", et in Arcadia ego.
8
З франц. – збірник; колекція.
9
Іспанська назва мешканця або уродженця портового міста; традиційна самоназва мешканців Буенос-Айреса.
10
Ісп. ranzón, з франц. rançon – буквально "гроші на порятунок"; гроші за викуп полоненого.
11
Ла-Бока (з ісп. – гирло) – припортовий район міста Буенос-Айрес, батьківщина танго.
12
З франц. – випереджувати події.
13
Метью Фіпс Шил (1865–1947) – британський прозаїк (література жахів і наукова фантастика), син ірландця і мулатки, народжений у британських колоніях (о. Монтсеррат), випускник Англійського Королівського коледжу, геній-поліглот. Принц – бо його батько Метью Дауді Шил, радіючи народженню сина, проголосив його принцом Редонди – маленького острова, на якому вони жили (у 1947 р. анексованого Великобританією). Крім того, його перша книжка – збірка детективних оповідань "Князь Залеський" (1895), де князь (принц) Залеський чимось схожий на Шерлока Голмса, а самі оповідання написані під великим впливом Едгара По. Особливістю цих оповідань є те, що друг і співрозмовник князя Залеського – сам Шил (персонаж-містифікація образу реального Шила). Патетичний – бо мова творів Метью Фіпса Шила відзначалася певними особливостями, була ускладненою, пафосною, ексцентрично-піднесеною.
14
Баронеса Емма Орці (1865–1947) – британська романістка і драматург угорського походження, автор знаменитих романів "Червоний Первоцвіт" (в якому вона ввела в літературу першого "месника в масці", що став прототипом, зокрема, Бетмена) і "Леді Моллі зі Скотланд-Ярду" (де головною героїнею вперше виступила жінка-детектив).
15
З франц. – особлива прихильність; слабкість; почуття симпатії.
16
З лат. – своєрідний.
17
Лінн Брок (справжнє ім'я – Алістер Макалістер, 1877–1943) – ірландський письменник і драматург; писав детективні історії під псевдонімом "Лінн Брок" та історичну белетристику під псевдонімом "Ентоні Вортон".
18
З лат. – замінивши те, що підлягає заміні; враховуючи певні обставини.
19
З італ. – pasticcio, запозичене з франц. pastiche: зібрання, набір. Тут – цілість, складена з уривків і фрагментів інших творів, точніше – з найкращих фрагментів і уривків на кшталт попурі.
20
З лат. – применшення особи, обмеження громадянських прав. Термін римського права, що означає цілковиту або часткову втрату громадянських прав.
21
Аперкот – класичний удар (знизу вгору) в традиційному боксі; використовується в ближньому бою.
22
Естаніслао дель Кампо (1834–1880) – аргентинський військовий, урядовець, поет; народився і жив у Буенос-Айресі. Прославився в 1857 р. сатиричним віршем із сюжетом, заснованим на реальних подіях (гаучо їде до міста, щоби подивитися оперу; вважаючи, що події сюжету відбуваються в дійсності, вискакує на сцену, щоби захистити актрису). У 1866 р., коли на сцені буенос-айреського театру "Колон" йшла опера "Фауст", поет використав цей епізод і, посилаючись на вірш, яким він найбільше всім запам'ятався, написав свого "Фауста", що згодом розійшовся на цитати, став практично фольклором; цю поему в народі почали називати "Креольським Фаустом".
23
Хосе Рафаель Ернандес-і-Пуейрредон (1834–1886) – великий латиноамериканський (аргентинський та уругвайський) поет, журналіст. Народився під Буенос-Айресом. Створив образ ла-платського блукальця-гаучо (поема "Гаучо Мартін Ф'єрро"). Мати Хосе Рафаеля – племінниця Хуана Мартіна де Пуейрредона, в минулому – президента Аргентини. У 12 років через стан здоров'я Хосе Рафаель Ернандес опинився в пампі – в маєтках сім'ї, де зблизька побачив життя гаучо. Писав про себе: "За обставинами моєї асиміляції… я син гаучо, брат гаучо; я сам – гаучо…" Головний герой поеми названий на честь Мартіна де Гуемеса – очільника кавалеристів-гаучо, героя Війни за незалежність Південної Америки. Історія страждань і боротьби Мартіна Ф'єрро злилася з народними традиціями і перетворилася на національну поему, яка в іспаномовній Америці читається, як у нас – "Кобзар" Шевченка. Це опис очевидцем цілої епохи; сучасники Ернандеса знали її напам'ять. 10 листопада, на день народження Ернандеса, в Аргентині відзначають День Традицій, а 6 грудня, в день першої публікації "Мартіна Ф'єрро", – День Гаучо.
24
Огюст Дюпен – літературний персонаж, створений Едгаром Алланом По. Огюст Дюпен багато в чому є прототипом Ісидро Пароді. Він розкриває вбивство і водночас шляхом аналізу розв'язує головоломку, отримуючи від цього задоволення; саме так пише про нього По. Ще один важливий аспект авторського методу Борхеса і Касареса, які орієнтуються на ті три новели По, де фігурує Дюпен, – свідомо застосовані елементи неправдоподібності при дуже правдоподібному і скрупульозно прописаному, на перший погляд, сюжеті. По зображує "неможливий", нереальний Париж, де, наприклад, реальні назви вулиць сусідують з нереальними. Те саме – з іменами персонажів, коли "нормальні" імена сусідують із "фальшивками", а також із іменами, особисто важливими для автора і т.д. Борхес із Касаресом, як і По, пишуть оповідання з кінця, вони показують поліцію як таку абсолютно безпорадною; при цьому передбачається, що масовий читач цих текстів – також безпорадний, не бачить очевидних невідповідностей.
25
Див. примітку про Ернеста Браму Сміта.
26
Натяк на "Voyage autour de ma chambre", "Мандрівка довкола моєї кімнати" – автобіографічний роман Ксав'є де Местра (1763–1852) – сардинського дворянина, художника-любителя, генерал-майора російської імператорської армії, учасника наполеонівських війн, члена Туринської академії наук. У 1794 р., опинившись під арештом через участь у дуелі під час війни у фортеці Турин, написав "Мандрівку довкола моєї кімнати", яка свого часу перевидавалася кільканадцять разів. Друг О.С.Пушкіна (одружений з рідною тіткою дружини Пушкіна), директор Імператорського Морського музею в Петербурзі, фактично – творець колекції і бібліотеки цього музею, "головний бібліотекар Росії".
27
З франц. – знахідка.
28
Рамон Антоніо Кастильйо (1873–1944, Буенос-Айрес) – аргентинський адвокат, суддя і політик. Віце-президент Аргентини в 1938–1942 рр. Як суддя і політик мав сумнівну репутацію. Борхес, вочевидь, натякає на причини (несправедливий суд), через які Ісидро Пароді опинився в тюрмі.
29
Рідкісне для Аргентини ім'я "Адельма" – очевидно, натяк на Адельма, персонажа Хораса Волпола (1717–1797) – англійського письменника і засновника жанру готичного роману. Адельм у Волпола – як сон уві сні. Цей же персонаж стоїть коло витоків образу переписувача книг Адельма з Отранто в "Імені Рози" Умберто Еко. Прізвище асоціюється з П'єтро Бадольо (1871–1956) – італійським маршалом і політиком, що став знаменитим після вчинення військових злочинів під час захоплення Ефіопії. Зокрема, йдеться про газові атаки й бомбардування лікарень під юрисдикцією Червоного Хреста. Це був загальновідомий факт, як для наших сучасників – трагедія Косово, і на час написання "Шести головоломок…" це була єдина пов'язана з цим прізвищем асоціація. Відтак "Адельма Бадольо", яка пише про Бустоса Домека, – далеко не нейтральний, з огляду на ім'я, "педагог-біограф".
30
Натяк на непереможну аргентинську мафію; в Росаріо, що було тоді, по суті, одною зі столиць латиноамериканського злочинного світу, як "хресний батько" орудував Чічо Гранде.
31
З лат. – буквально "суєта, марнославство"; жанр живопису епохи бароко, натюрморт-алегорія, композиційним центром якого традиційно є людський череп.
32
Натяк на кольори прапору Аргентини; біло-блакитна тканина в смужку – традиційний матеріал тюремного одягу в Аргентині.
33
З лат., від gallicus – французький; запозичення з французької мови.
34
Лабруна, Анхель Амадео, прізвисько – Гидкий (El Feo) (1918–1983) – аргентинський футболіст, нападник.
