Гра Ендера - Кард Орсон Скотт

Усе збігалося: особисті кімнати мали лишень командири. Потім дав поміряти нову форму й флеш-костюм. На формі Ендер побачив назву армії.

"Дракон". Але ніякої Армії Драконів не існувало.

— Я не чув про Армію Драконів, — мовив Ендер.

— Тому, що Армії Драконів не було чотири роки. Ми призупинили її через забобон, адже Армія Драконів в Школі не вигравала навіть третини ігор. Над цим уже стали кепкувати.

— Чому відновлюєте тепер?

— Потрібно використати запас форми.

Графф сидів за своїм столом. З часу їхньої останньої зустрічі він виглядав товстішим і більш утомленим. Він подав Ендеру його жезл — невеличку коробочку, яку командири використовували під час практики для переміщення у бажане місце в кімнаті для бою. Багато разів протягом вечірніх занять Ендер бажав мати жезл замість того, щоби кожного разу гупати об стіну, аби переміститися, куди хотів. І ось тепер, коли він і без того навчився вправно маневрувати, йому дали жезл.

— Він працює, — наголосив Андерсон, — лише протягом твоїх регулярних, запланованих занять.

Оскільки Ендер уже запланував мати додаткові заняття, жезл міг знадобитися лише зрідка. Це пояснювало, чому так багато командирів ніколи не мали додаткових занять. Вони цілковито залежали від жезла, який абсолютно нічого не вартував у додатковий час. Якщо вони вважають, що жезл — їхня сила, влада над іншими хлопцями, то навряд чи вони працюватимуть без нього. "Ось перевага, яку я матиму над моїми ворогами", — подумав Ендер.

Офіційна вітальна промова Граффа звучала нудно й надто підготовлено. Лише наприкінці його слова зацікавили.

— Для Армії Драконів ми приготували дещо незвичне. Сподіваюся, ти не проти. Ми зібрали нову армію, прискоривши раннє просування повного курсу початківців і затримавши випуск деяких успішних учнів. Гадаю, ти будеш задоволеним якістю своїх солдатів. Точніше, сподіваюся, адже переведення заборонено.

— Жодних обмінів? — запитав Ендер.

Командири таким способом позбувалися слабкої ланки.

— Жодних. Бачиш, свої додаткові заняття ти проводиш уже три роки й маєш послідовника. Багато хороших солдатів можуть здійснювати нечесний тиск на своїх командирів, щоб опинитися у твоїй армії. Ми ж даємо тобі армію, яка зможе, з часом, стати конкурентною. Не маємо наміру дозволити тобі домінувати нечесно.

— А що, як трапиться солдат, з яким я не зможу впоратися?

— Мусиш упоратися.

Графф заплющив очі. Андерсон піднявся, розмову закінчено.

Кольори Драконів: сірий-помаранчевий-сірий. Перевдягнувшись у свій флеш-костюм, Ендер прослідував вузькими смужками світла до казарми, де мешкала його армія. Усі були там, юрмилися біля входу. Ендер одразу взяв командування.

— Життя в казармі буде організоване за старшинством. Ветерани — в кінці кімнати, новоприбулі солдати — на початку.

Це був незвичний порядок, і Ендер це знав. А ще він усвідомлював, що не буде схожим на багатьох командирів, які навіть ніколи не бачили молодших хлопців, що завжди трималися позаду.

Хлопці вишикувалися відповідно до дати свого прибуття, і Ендер пройшовся шеренгою. Майже три десятки солдатів були новими, з початкової групи й абсолютно недосвідченими в битві. Деякі виявилися занадто малими. Особливо шкода було дивитися на тих, які стояли біля самих дверей. Ендер згадав себе. Таким він, імовірно, виглядав для Бонзо, коли прибув. Варто зазначити, що в Бонзо був лише один такий солдат.

Жоден із ветеранів не належав до елітної групи на Ендерових заняттях. Жоден не був лідером взводу. Що й казати, жоден не був старшим за Ендера, а отже, навіть його ветерани мали досвід менший, ніж півтора року. Деяких він не впізнавав, вони нічим не вражали.

Солдати ж, навпаки, впізнали Ендера — найвідомішого солдата школи. Деякі, помітив Ендер, обурилися на нього. "Принаймні, зробили мені послугу — старших за мене немає".

Щойно бійці отримали ліжка, Ендер наказав їм надягти флеш-костюми та йти на практику.

— Згідно з ранковим розкладом, практика починається відразу після сніданку. Офіційно між сніданком і практикою у вас є вільна година. Подивимося, чи залишиться так, коли я побачу вас у дії.

За три хвилини, хоч багато хто був досі неодягнений, Ендер наказав виходити.

— Я голий, — мовив один хлопець.

— Наступного разу вдягайся хутчіше. Правило цього тижня — три хвилини на те, щоби вибігти з дверей після першого наказу. Наступного тижня буде дві хвилини. Ворушіться!

Тепер уся школи глузуватиме, що Армія Драконів настільки незграбна, що мусить учитись одягатися.

П'ятеро були повністю голі й, пробігаючи коридорами, тримали в руках свої флеш-костюми. Дехто був одягнений повністю. Пробігаючи повз відчинені двері класних кімнат, вони привертали багато уваги. Ніхто не хотів знову спізнитись, якщо лише міг цьому зарадити.

У коридорах, що вели до Бійцівських кімнат, Ендер змусив їх швидко бігати вперед-назад, пітніючи, поки голі вдягалися. Потім він відвів усіх до верхніх дверей, які відкривалися посеред бійцівських кімнат, як двері в справжніх іграх. Ендер змусив їх підскочити й, тримаючись за поручні на стелі, кинутись у кімнату.

— Гуртуйтеся на дальній стіні, — наказав він. — Ніби збираєтеся до воріт ворога.

Вони показали себе, стрибаючи вчотирьох одночасно крізь двері. Майже ніхто не знав, як встановити пряму лінію до мети. Досягнувши дальньої стіни, мало хто тямив, як можна причепитися чи, принаймні, контролювати відскоки.

Останній хлопець був малий, зовсім ще дитина. Дістати до перил на стелі він не міг ніяк.

— Можеш скористатися боковими ручками, — порадив Ендер.

— А не пішов би ти, — відмовив малий.

Він високо підстрибнув, кінчиками пальців торкнувся поручнів на стелі й, крутячись у трьох напрямах одразу, не контролюючи себе, проскочив у двері. Ендер не знав, чи сподобався йому хлопець за відмову слухатися, чи розсердив.

Нарешті солдати вишикувалися вздовж стіни. Ендер помітив, що всі без винятку тримали голови в тому напрямку, що й у коридорі. Тому він навмисне вчепився за те, що вони вважали підлогою, й звисав звідти догори дригом.

— Солдати, чому ви стоїте догори ногами? — запитав Ендер.

Хтось почав перевертатися.

— Увага! — Усі завмерли. — Чому ви стоїте догори ногами?

Бійці мовчали. Вони не розуміли, чого від них очікують.

— Я питаю, чому ноги ваші в повітрі, а голови на землі?

Нарешті один наважився заговорити.

— Сер, це положення, в якому ми зайшли з дверей.

— Яка різниця? Немає жодного значення, яка сила тяжіння діє в коридорі! Ви збираєтеся битися в коридорі? Тут є сила тяжіння?

— Ні, сер. Ні.

— Відтепер, потрапляючи за ці двері, ви забуваєте про силу тяжіння. Її немає, вона щезла. Хоч якою була би ваша сила тяжіння, пам'ятайте: ворота ворога — внизу. Ноги ваші — у напрямку воріт ворога. Верх — у напрямку ваших воріт. Північ — у цьому напрямку, південь — у цьому, схід — тут, а захід?

Вони вказали.

— Цього я й чекав. Єдине, на що ви здатні, — вибрати з одного варіанту відповіді. Добре, хоч вас не треба вчити ходити в туалет. Цирк на дроті. І це ви називаєте шикуватися? І це називається літати? А тепер шикуймося на стелі! Хутко!

Як Ендер і очікував, багато хто інстинктивно піднявся, та не в напрямку стіни з дверима, а в напрямку стіни, яку він назвав північчю, а отже, в напрямку, що був угорі, коли вони були в коридорі. Звісно, вони швидко зрозуміли помилку, але довелося чекати, поки виправилися, поки відскочили від північної стіни.

Ендер прикидав подумки, кого зарахувати до тих, хто навчається швидко, а кого — до тих, хто повільно. Найменший хлопчик, який останнім проходив у двері, тут першим прибув на правильну стіну й майстерно впорався із собою. Вони правильно зробили, що взяли його. З нього будуть люди. Він поводився нахабно й непокірно, та, ймовірно, був ображений, що Ендер змусив його разом із іншими бігти голим по коридору.

— Ти, — сказав Ендер, вказавши на малого. — Де низ?

— У напрямку ворожих воріт. — Відповідь була швидкою та впевненою, наче він хотів швидше перейти до важливих питань.

— Як звуть, хлопче?

— Рядовий Бобик, сер.

— Це на зріст чи на голову? — Інші хлопці трохи посміялися. — Мислиш правильно. Тепер слухайте мене, це важливо. Ніхто не пройде крізь двері без шансу бути вдареним. У старі часи потрібно було десять-двадцять секунд перш, ніж поворушитися. Тепер, якщо не пронесешся швидко з дверей, коли виходить ворог, — тебе заморожено. А що відбувається, коли заморожений?

— Не можеш рухатися, — сказав хтось із хлопців.

— Це те, що воно означає, — виправив Ендер. — А відбувається що?

Саме Бобик, абсолютно без остраху, дав розумну відповідь:

— Продовжуєш рухатися у початковому напрямку. На швидкості, за якої тебе освітили.

— Правильно. Ви, п'ятеро в кінці, рухайтеся.

Хлопці злякано перезирнулися. Ендер освітив їх усіх.

— Наступні п'ятеро, рухайтеся!

Вони рухалися. Ендер освітив їх також, та вони продовжили рух до стін. Перша п'ятірка натомість марно поволі рухалася повз основну групу.

— Подивіться на цих так званих солдатів, — сказав Ендер. — Командир наказав їм рухатися, а тепер погляньте на них. Вони не просто заморожені, а заморожені там, де можуть заважати. Тоді як інші, які рухалися, коли їм наказали, заморозилися просто на шляху ворога, заважаючи йому бачити. Сподіваюся, хоч п'ятеро з вас зрозуміли мою думку. Без сумніву, Бобик один із таких. Правда?

Той не відповів одразу. Ендер дивився на Бобика, доки той не відповів:

— Так, сер.

— Так що ж я хотів сказати?

— Коли наказано рухатися, рухайся швидко. Якщо тебе заморозять, ти відскочиш і не стоятимеш на дорозі у своєї армії.

— Чудово. Є, принаймні, один солдат, який щось шурупає.

Ендер помітив, як росте незадоволення, як інші солдати переступають із ноги на ногу й кидають поглядом один на одного, як уникають дивитися на Бобика. Навіщо я це роблю? Невже бути хорошим командиром — означає робити одного хлопця мішенню для решти? Навіщо чинити з ним так лишень через те, що зі мною так чинили? Ендер хотів зупинити глузування над хлопчиком, сказати іншим, що малий потребує їхньої допомоги й дружби більше за інших. Проте такого Ендер не міг собі дозволити. Звісно, не в перший день. У цей день навіть його помилки мусять виглядати як частина геніального плану.

Ендер смикнувся ближче до стіни й витяг одного хлопця подалі він інших.

— Тримайся прямо, — наказав він.

Ендер обернув хлопця в повітрі так, що його ноги були спрямовані на інших.