Пісні далекої Землі - Кларк Артур

То не боягузтво, а свідомий вибір відправив його на північ, щоб у розлуці вони обоє змогли розібратися в своїх почуттях.

Її рішення не було прийняте поспіхом: воно, певно, давно вже зріло десь у надрах її підсвідомості. А Лоренова тимчасова смерть нагадала їй — неначе вона потребувала цього нагадування! — що скоро їм судилося розлучитися назавжди. Вона знала, що слід зробити перед тим, як він полетить до зірок. І досі жіночі інстинкти підтверджували її правоту.

А що на це скаже Брант? Як відреагує? То була ще одна з багатьох проблем, які виникли перед нею.

— Кохаю тебе, Бранте, — прошепотіла вона. — Хочу, щоб ти повернувся; моя друга дитина буде твоєю.

Але не перша.

34. Корабельна Мережа Зв'язку

"Чи не дивно, — думав Оуен Флетчер, — що мене звуть так само, як одного з найславетніших бунтівників за всі часи? А може, я його нащадок? Скільки ж це — ага, більше двох тисяч років минуло, як вони висадились на острів Піткерн; це буде… скажімо, десь із сотню поколінь…"

Флетчер наївно пишався своєю здатністю лічити про себе, що, хоч і було елементарним, дивувало й справляло враження на багатьох. Адже за багато століть люди звикли натискати кнопки, коли мали додавати два до двох. Він знав напам'ять деякі логарифми та арифметичні константи, що неабияк допомагало йому робити підрахунки, і це страшенно вражало тих, хто не знав, як це робиться. Зрозуміло, що, виступаючи на людях, він брав лише ті приклади, з якими міг упоратись, і до того ж дуже рідко комусь спадало на думку перевіряти його рішення…

Сто поколінь — то значить два в сотому ступені предків. Логарифм двійки — то кома-три-нуль-один-нуль, тобто логарифм усього числа буде тридцять кома один… Боже праведний! Це ж виходить скільки нулів — мільйон мільйонів мільйонів мільйонів мільйонів людей! Щось тут не так — адже стільки народу не жило на Землі за всю ЇЇ історію… ага, я ж припустив, що мої предки ніколи не схрещувались між собою… а людське родовідне дерево, певно, безнадійно перекручене… в усякому разі, після ста поколінь усі люди мають бути поріднені з усіма… я ніколи не зможу цього довести, але той Флетчер напевно був мій предок… і не одноразовий.

"Все це вельми цікаво, — думав він, вимикаючи дисплей, з екрана якого зникли образи минулого. — Але ж я не бунтівник. Я… я… просто подав петицію з досконало обґрунтованим проханням. Карл, Ранжіт, Боб — усі погодились… Вернер іще вагається, але нас не викаже. Як же хотілося б мати змогу поговорити з іншими сабрами, розповісти їм про цей чудовий світ, який ми виявили, поки вони сплять.

А тим часом мушу відповісти капітанові…"

Капітана Бея помітно тривожив той факт, що він змушений займатися цією життєво важливою справою, не відаючи, хто — чи скільки — з-поміж його офіцерів чи екіпажу звертався до нього, користуючись анонімністю Корабельної Мережі Зв'язку. Не існувало жодної можливості простежити, звідки надходили ці сигнали, бо конфіденційність закладено було в самий їхній задум ще тими геніями давноминулих часів, які конструювали "Магеллан" і передбачили в ньому, зокрема, цей стабілізуючий соціальні стосунки механізм. На всяк випадок він підняв питання про можливість вистежування перед своїм головним інженером з комунікаційних систем, але старший офіцер Роклін був цим настільки шокований, що навіть обговорювати не став.

І тепер він приречений пильно вдивлятися в обличчя своїх підлеглих, помічати зміни в їхньому виразі, вслуховуватись у модуляції голосів — і при тому робити вигляд, ніби нічого не сталось. Може, й дійсно нічого ще не сталось і його побоювання перебільшені? Але його лякало те, що зерно вже посіяно й воно проросте й ростиме далі з кожним днем перебування корабля на орбіті навколо Таласси.

Його перше повідомлення про одержання заяви, яке склав після консультацій з Малиною та Келдором, було досить ввічливе:

"Від: КАПІТАНА

До: АНОНІМА

У відповідь на ваше повідомлення без дати, сповіщаю, що не маю заперечень проти обговорення поставлених питань або через Корабельну Мережу, або офіційно на Корабельній Раді".

Насправді ж заперечення він мав, і до того ж вагомі: майже половину свого дорослого життя готувався саме для цієї відповідальної мети — переправити мільйон людських істот крізь сто двадцять п'ять світлових років космічного простору. То була його місія, і якби слово "священна" щось для нього значило, саме такою він би цю місію назвав. І ніщо не могло б змусити його відхилитись од цього курсу — хіба що якесь катастрофічне ушкодження корабля чи малоймовірне відкриття, що сонце Сагана-2 от-от перетвориться на нову.

Між тим, існувала одна очевидна лінія поведінки. Мабуть, його команда — подібно до людей капітана Блая! — деморалізована чи принаймні розслабилась. От і ремонт морозильної фабрики після незначної шкоди, завданої хвилями цунамі, забрав часу вдвічі більше запланованого, й це вже нікого не дивувало. Самий темп корабельного життя вповільнювався; так, настав якраз час ляснути батогом.

— Джоано, — звернувся він до своєї секретарки, яка перебувала за тридцять тисяч кілометрів нижче, — я хочу мати останнє зведення з монтажу щита. І передай капітанові Малині, що хочу обговорити з ним графік підйому.

Чи зможуть вони піднімати більше однієї "сніжинки" на добу, він не знав. Але спробувати слід.

35. Видужання

Лейтенант Хортон був веселим співрозмовником, та Лорен радий був лишитися один у палаті після того, як зламані лейтенантові кістки було зварено електроплавильними струмами. Як з'ясував Лорен з не вельми приємними подробицями, цей молодий інженер знюхався з компанією волохатих геїв з Північного острова, чиє друге захоплення, як виявилось, було: серфінг на дошці з мікрореактивним двигуном по вертикальних хвилях. І це заняття, як довелось Хортонові пересвідчитись на власних кістках, було навіть небезпечнішим, аніж виглядало.

— Я чимало здивований, — перебив Лорен його досить-таки сумбурну оповідь. — Я б дав голову собі відтяти, що ти на дев'яносто відсотків гетеро.

— На дев'яносто два, як свідчить моя характеристика, — бадьоро підтвердив Хортон, — але час від часу кортить якось це перевірити.

Лейтенант жартував лише частково. Десь Лорен чув, що стовідсоткові зустрічаються настільки рідко, що такі випадки вважаються мало не патологічними. Не те щоб він дійсно цьому вірив, але в тих вельми нечастих ситуаціях, коли взагалі замислювався над подібними питаннями, це його дещо бентежило.

Відтепер Лорен був уже єдиним пацієнтом і зумів переконати доглядачку-талассіанку, що її постійна присутність зовсім не є необхідна — принаймні тоді, коли приходила Мірісса, — а її візит неодмінно відбувався щодня. Головний медик Ньютон, що, як усі лікарі, могла бути надміру відвертою, мовила йому якось із усією прямотою:

— Тобі ще з тиждень треба видужувати. Тож, якщо маєш потребу займатись коханням, нехай вона все робить сама.

Звичайно, приходили й інші відвідувачі. Більшість із них — за винятком двох — були для цього приємні.

Мерові було заіграшки будь-якої пори відігнати сиділочку й завітати до нього; на щастя, її та Міріссині відвідини ніколи не збігалися в часі. Коли мер з'явилася вперше, Лорен удав, що мало не вмирає, але ця тактика виявилась хибною, бо не давала можливості уникнути слинявих пестощів. На другий раз — добре, що він був попереджений за десять хвилин — мер побачила його вже підпертим подушками й при повній свідомості. Але, так уже збіглося, лікарі якраз проводили хитромудрий тест на дихальну функцію, і трубка-респіратор у Лореновім роті робила розмову абсолютно неможливою. Тест закінчився рівно через тридцять секунд після відбуття мера.

Єдиний візит ввічливості, зроблений Брантом Фальконером, відізвався болем для них обох. Вони торкались різних тем у зваженій розмові: скорпів, ходу робіт на морозильній фабриці у Мангровій затоці, політичної обстановки на Північному острові — по суті, всього, опріч Мірісси, Лорен бачив, що Брант занепокоєний, навіть збентежений, але менш за все міг чекати від нього вибачень. Та Брантові таки вдалося розважити душу якраз перед тим, як він пішов.

— Знаєш, Лорене, — через силу вимовив він, — я з тією хвилею нічого вдіяти не міг. Якби йшов і далі тим курсом, ми б розбилися на рифі. "Каліпсо" і так не встигла вийти на глибоку воду.

— Я не маю сумнівів, — відказав Лорен з цілковитою щирістю, — що ніхто не спромігся б упоратися з тим краще.

— Е… радий, що ти це розумієш.

Брант відчув явне полегшення, й Лорен перейнявся до нього співчуттям — ба навіть жалістю. Очевидно, хтось закидав Брантові, що він наробив помилок, керуючи кораблем, а це було нестерпно до нього, людини, яка пишалася своїм капітанським умінням.

— Я чув, що полозковий апарат врятували.

— Так, його скоро відремонтують, і буде наче новий.

— Як і я.

Коли вони дружньо зареготали, Лорена раптом уразила така підступна думка: а чи було в Бранта таке бажання, щоби Кумарові тоді трохи не вистачило відваги?

36. Кіліманджаро

Чому це йому раптом наснилося Кіліманджаро?

То було якесь дивне слово, якась назва — він був цього певен — але назва чого?

Мозес Келдор повільно пробуджувався під сірими барвами талассіанського світанку, прислуховуючись до звуків, що порушували тишу. Втім, звуків було негусто: якісь сани-піскохід торохтіли тарнійським пляжем — мабуть, аби стріти рибалок, що повертаються з уловом.

Кіліманджаро.

Келдор був людина аж ніяк не хвалькувата, але сумнівався, що будь-хто з людських істот прочитав стільки, як він, старих книжок з такого обширу різноманітних тем. Крім того, він іще отримав кілька тарабайтів інформації шляхом імплантації пам'яті, і хоч така інформація не була насправді знанням, вона була досяжна, якщо згадаєш відповідний код.

Було ще зарано робити таке зусилля, та й чи варто — щодо цього він мав сумніви. Однак уже давно навчився не нехтувати сновидінь; стосовно цього дещо цінне висловив ще дві тисячі тому старий Зігмунд Фрейд. Та все одно він уже не зможе заснути…

Він заплющив очі, віддав команду "ПОШУК" і став чекати. Хоч була то чистісінька уява — бо процес відбувався виключно на рівні підсвідомості, — він наче бачив прискорену кінозйомку, як десь у надрах його мозку мерехтять міріади сполошених слів на "К".

Тепер щось сталось із світловими полисками, які вічно танцюють на сітчастій оболонці заплющеного ока.