Пригоди Шерлока Холмса - Конан Дойл Артур
Ви знаєте мої методи. Що ви могли б сказати про характер людини, якій належить ця річ?
Я взяв до рук потертий капелюх і покрутив його перед очима. Це був звичайнісінький круглий чорний капелюх, жорсткий і дуже зношений. Зсередини він був підбитий вицвілим червоним шовком. Виробничої марки не було, але, як Холмс і зауважив, з одного боку підбою було виписано ініціали "Г.Б.". На крисах я помітив петельку для гумки, проте самої гумки не знайшов. Узагалі цей капелюх був потертий, брудний, укритий плямами: видно було, що їх пробували зафарбувати чорнилом.
— Я нічого тут не бачу, — мовив я, повертаючи його моєму другові.
— Навпаки, Ватсоне, ви бачите все, але не хочете поміркувати над тим, що побачили. Ви надто несміливі у своїх висновках.
— Тоді скажіть мені, будь ласка, які ж висновки можете зробити ви?
Він узяв капелюх до рук і озирнув його проникливим, властивим лише йому одному поглядом.
— Звичайно, не все в ньому цілком зрозуміло, — зауважив він, — але дещо можна припустити напевно, а дещо — зі значною мірою ймовірності. Те, що чоловік цей досить розумний, я бачу одразу. Крім того, три роки тому він мав добрі гроші, а нині потерпає від скрути. Він завжди був передбачливий, турбувався про майбутнє, але помалу доля забувала про нього, й він набув якоїсь поганої звички, — напевно, почав пити. Через те, здається, й дружина охолола до нього...
— Любий мій Холмсе!
— Але якоюсь мірою він усе-таки зберіг свою гідність, — провадив далі Холмс, не звертаючи уваги на мій вигук. — Це людина малорухлива, що нечасто виходить із дому, зовсім не займається спортом. Він середнього віку, сиве волосся змащує помадою, нещодавно підстригся. До того ж я впевнений, що в домі його немає газового освітлення.
— Ви, звичайно, жартуєте, Холмсе!
— Анітрохи. Невже навіть тепер, коли я поділився з вами всіма своїми спостереженнями, ви не бачите, як я про це дізнався?
— Можете мати мене за найбільшого дурня, але я мушу визнати, що ніяк не можу простежити за ходом ваших думок. Чому, наприклад, ви вирішили, що чоловік цей розумний?
Замість відповіді Холмс натяг капелюх собі на голову. Капелюх закрив йому лоба і вперся у перенісся.
— Бачите, який розмір, — мовив він. — В такому великому мозку щось-таки мусить бути.
— А лиха година в його житті?
— Цьому капелюхові три роки. Пласкі криси, загнуті догори, були тоді модні. Капелюх цей досить високої якості. Подивіться-но на цю шовкову стрічку, на чудовий підбій. Якщо три роки тому ця людина мала змогу придбати такий дорогий капелюх і відтоді не купувала жодного іншого, то нині справи її кепські...
— Гаразд, тут ви, звичайно, маєте рацію. А як щодо передбачливості й поганих звичок?
Шерлок Холмс засміявся.
— Ось вона — передбачливість, — мовив він, показуючи пальцем на петельку. — Гумок ніколи не продають разом із капелюхами. Якщо цей чоловік придбав гумку й звелів прикріпити її до капелюха, то це означає, що він хотів таким чином уберегти його від вітру. Але коли гумка порвалася, а нової він купувати не став, то зрозуміло, що він облишив дивитися за собою. З іншого боку, він намагався зафарбувати чорнилом плями на фетрі, тобто не втратив ще почуття власної гідності.
— Ваші думки, звичайно, слушні.
— Те, що він середнього віку, що волосся в нього сиве, що він нещодавно підстригся й що він вживає помаду, — все це стає помітним, коли уважно оглянути капелюх ізсередини. Крізь лупу можна побачити багато зістрижених перукарськими ножицями волосків, що поприставали до підбою й пахнуть помадою. Пил на капелюсі, придивіться-но, — не вуличний, сірий і сухий, а хатній — бурий і пухнастий, отож капелюх висів здебільшого вдома. А плями від вологи всередині свідчать про те, що господар швидко пітнішає, бо не звик багато рухатися.
— А його дружина? Ви сказали, що вона охолола до нього!
— Цей капелюх уже кілька тижнів ніхто не чистив. Якби я побачив, любий Ватсоне, що вашого капелюха не чистили принаймні тиждень і ваша дружина дозволяє вам у такому вигляді виходити з дому, в мене з'явилися б побоювання, що ви також утратили її прихильність.
— А може, він нежонатий?
— Ні, він саме задля того, щоб помиритися з дружиною, й ніс додому гусака. Згадайте-но про картку на ніжці птаха.
— Ви маєте відповідь на все. Але звідки ви дізналися, що в його помешканні немає газу?
— Одна або дві масні плями можуть бути випадковими. Але коли я бачу їх не менш ніж п'ять, то не маю жодного сумніву, що ця людина частенько мусить користуватися лойовою свічкою, — напевно, піднімається вночі сходами з капелюхом в одній руці й свічкою в другій. В усякому разі, газовий ріжок таких плям не залишає. Чи згодні ви з цим?
— Так, це все ви досить точно підмітили, — мовив я, сміючись, — але тут, як ви й самі кажете, немає ще ніякого злочину. Ніхто не зазнав жодного збитку, крім чоловіка, що загубив гусака, — тож ви даремно сушили собі голову.
Шерлок Холмс уже хотів щось відповісти, аж тут двері прочинились і до кімнати вбіг посильний Пітерсон, щоки якого аж палали від хвилювання.
— Гусак, містере Холмсе! Гусак! — задихано вигукнув він.
— Ну? Що з ним сталося? Може, ожив і вилетів крізь кухонне вікно? — Холмс обернувся, щоб краще розгледіти Пітерсонове обличчя.
— Погляньте сюди, сер! Погляньте, що моя дружина знайшла у нього в волі!
Він простяг руку, і на його долоні ми побачили яскравий блакитний камінь, розміром трохи менший від горошини. Камінь був такий прозорий, що мерехтів на темній долоні, наче електрична іскра.
Шерлок Холмс, свиснувши, присів на канапу.
— Присягаюся, Пітерсоне, — мовив він, — це справжній скарб! Сподіваюся, ви знаєте, що знайшли?
— Діамант, сер! Коштовний камінь! Він ріже скло, наче масло!
— Це більше ніж коштовний камінь — це той самий камінь, який...
— Невже блакитний карбункул[69] графині Моркарської?! — вигукнув я.
— Саме так. Я знаю цей камінь за описами його розміру та вигляду, які щодня бачу в оголошеннях у "Таймсі" впродовж останнього часу. Цей камінь унікальний, і про його ціну можна хіба що здогадуватись. Навіть нагорода в тисячу фунтів, яку обіцяють за нього, не становить і двадцятої частини його вартості.
— О Боже! Тисяча фунтів!
Посильний упав у крісло й здивовано вирячив на нас очі.
— Нагорода нагородою, але я маю підстави гадати, що з деяких міркувань графиня віддала б чи не половину свого багатства, аби лишень повернути собі цей камінь.
— Якщо не помиляюся, він зник у готелі "Космополітен", — зауважив я.
— Саме так, двадцять другого грудня, рівно п'ять днів тому. У викраденні каменя з графининої скриньки звинувачено слюсаря Джона Горнера. Докази проти нього такі переконливі, що справу передано до суду присяжних. Здається, десь тут було повідомлення про цю історію.
Він покопався в своїх газетах, проглядаючи дати, нарешті витяг одну з них, розрівняв її, склав навпіл і прочитав:
"Викрадення коштовностей у готелі "Космополітен"
Джон Горнер, двадцяти шести років, слюсар, звинувачений у тому, що двадцять другого дня цього місяця викрав зі скриньки графині Моркарської коштовний камінь, відомий як блакитний карбункул. Джеймс Райдер, старший служник готелю, засвідчив, що в день викрадення Джон Горнер лагодив камінну решітку в туалетній кімнаті графині Моркарської. Деякий час Райдер перебував там разом із Горнером, але потім його кудись покликали. Повернувшись, він побачив, що Горнер зник, бюро відчинено й маленький сап'яновий футляр, у якому, як виявилося згодом, графиня звичайно зберігала свій коштовний камінь, стоїть порожній на туалетному столику. Райдер одразу викликав поліцію, й Горнера заарештували того ж таки вечора, але каменя не знайшли ні в нього, ані в його помешканні. Кетрін К'юзек, покоївка графині, засвідчила, що вона, почувши відчайдушний крик Райдера про викрадення, вбігла до кімнати й теж побачила порожній футляр. Інспектор Бредстріт з дільниці "Б" повідомив, що Горнер під час арешту чинив запеклий опір і гаряче доводив свою непричетність. Оскільки стало відомо, що заарештований раніше відбував покарання за пограбування, суддя відмовився розглядати цю справу й передав її до суду присяжних. Горнер, який увесь час помітно хвилювався, знепритомнів, і його винесли з залу суду".
— Це все, про що повідомляє поліція, — замислено мовив Холмс, відкладаючи газету вбік. — Тепер наше завдання — визначити, яким чином камінь зі скриньки графині потрапив у воло гусака з Тотенгем-Корт-Роуд і таке інше. Бачте, Ватсоне, наші невеличкі логічні вправи виявилися не такими вже й дрібними та невинними. Ось вам камінь. Камінь знайшли у волі гусака, а гусак був у містера Генрі Бейкера, того джентльмена, чиїм капелюхом та іншими рисами я навіяв вам таку нудьгу. Тепер ми мусимо серйозно взятися до розшуків цього джентльмена й визначити, яку роль він відіграє у цій маленькій таємниці. Передусім спробуймо найпростіший спосіб: подамо оголошення до всіх вечірніх газет. Якщо не пощастить, то застосуємо інші методи.
— Що ви хочете написати в тому оголошенні?
— Дайте-но мені олівець і клаптик паперу. Отже: "На розі Ґудж-стрит знайдено гусака й чорний фетровий капелюх. Містер Генрі Бейкер може одержати їх сьогодні о 6.30 увечері на Бейкер-стрит, 221-б". Стисло й зрозуміло.
— Цілком. Але чи помітить він це оголошення?
— Так, він тепер переглядатиме всі газети: людина він небагата, тож гусак для нього — цілий скарб. Він так налякався, почувши брязкіт розбитої вітрини й побачивши Пітерсона, що кинувся тікати, забувши про все, але потім, звичайно, пошкодував, що з переляку загубив свого гусака. До того ж, у газеті ми згадуємо його ім'я, і кожен знайомий зверне його увагу на оголошення. А тепер, Пітерсоне, біжіть у бюро оголошень, і дайте це повідомлення до вечірніх газет.
— До яких, сер?
— До "Ґлоуб", "Стар", "Пел-Мел", "Сент-Джеймс", "Івнінґ Ньюс", "Стандард", "Ехо" — до всіх, які лиш пригадаєте.
— Гаразд, сер. А камінь?
— Ага! Камінь я залишу в себе. А по дорозі, Пітерсоне, купіть гусака й принесіть його до мене. Адже ми маємо віддати його цьому джентльмену замість того, якого зараз смакує ваша родина.
Коли посильний пішов, Холмс узяв камінь і став оглядати його проти світла.
— Гарна штучка! — мовив він. — Дивіться, як вона сяє й мерехтить.
