Спартак - Джованьйолі Рафаелло

Ніколи!..

Трохи помовчавши, він додав:

— Не слід баритись, Еномаю, йди за мною. Хоча сьогодні день глибокого трауру для цього дому, ми знайдемо на кухні Сулли чим тобі підкріпитись. Але нікому ні півслова про нашу Спілку, тримайся спокійно і обійдися без прокльонів.

З цими словами Спартак повів гладіатора до палацу.

Через дванадцять днів після опублікування указу Сенату про урочисте вшанування на державний кошт Луція Корнелія Сулли похоронна процесія вирушила з вілли померлого Аппієвим шляхом до Рима.

З усіх кінців Італії з'їхалися люди, щоб вшанувати покійного. Коли похоронна колісниця рушила з Кум, її супроводжували, крім консула Лутація Катулла, двохсот сенаторів і такої ж кількості римських вершників, усі патриції з Кум, Капуї, Байї, Геркуланума, Неаполя, Помпеї, Путеол, Літерна і всіх інших міст та сіл Кампаньї, двадцять чотири ліктори, консульські прапори, орли всіх легіонів, що воювали за Суллу, понад п'ятдесят тисяч озброєних легіонерів, які прибули сюди віддати останні почесті непереможному своєму полководцеві, багато тисяч відпущеників з Рима в траурному вбранні, численні загони сурмачів, флейтистів, цитристів, тисячі матрон, одягнутих у сірі тоги, і незліченні натовпи народу, які прибули до Кум з різних міст Італії.

На запряженій шестериком вороних коней нечувано величній і пишній колісниці лежало набальзамоване, напахчене мазями й ароматами, загорнуте в золотисто-багряний імператорський плащ тіло диктатора. За нею виступали в чорних тогах Фавст і Фавста, діти Сулли від Цецілії Метелли, Валерія і Гортензій, Публій і Сервій Сулла, сини Сервія Сулли, брата покійного, родичі, велика кількість його відпущеників і слуг. Усі вони намагалися показати свою невтішну печаль.

Десять днів повільно рухалася ця процесія. У кожному селищі, в кожному місті приєднувалися все нові люди, збільшуючи урочистість і пишноту процесії. Рівної їй до того часу ще не бувало.

Близько десяти тисяч римлян вийшло з міста на Аппіїв шлях назустріч похоронній процесії.

Коли кортеж досяг Капенської брами, розпорядник, призначений Сенатом для керівництва церемоніями, почав давати лад цій безлічі людей, щоб ще збільшити пишноту похорону. Після кількох годин упорядкування процесія вступила до міста в такій послідовності. Попереду всіх, у супроводі дванадцяти лікторів у чорному вбрані, йшов десігнатор, тобто розпорядник похорону. За ним — група музик, що грали на довгих похоронних флейтах. Далі йшло понад п'ятсот одягнених у траур плакальниць. Вони заливалися сльозами, голосили, рвали на собі волосся і на весь голос прославляли подвиги та чесноти покійного.

І оскільки десігнатор попередив плакальниць, що для цього похорону державна казна не пошкодує грошей, то сльози, що лилися за Суллою, були безутішними, плач, здавалось, ішов від самого серця. Чесноти екс-диктатора Риму були, за словами плакальниць, такими, що всі чесноти Камілла і Цінцінната, Фабриція і Фабія Максіма, Катона і Сціпіона, разом узяті, були менші, ніж в одного Сулли.

За плакальницями йшла нова група музик і сповнювала простір сумними мелодіями. За ними понад дві тисячі легіонерів, громадян і відпущеників Сулли несли понад дві тисячі нашвидку виготовлених золотих вінків, дарів від друзів, міст і легіонів, що за нього воювали.

Потім ішли віктімарії, які мали зарізати біля похоронного вогнища улюблених тварин померлого.

За віктімаріями слуги несли зображення предків Луція Корнелія Сулли, трофеї його переможних битв у Греції, в Азії, в італійських війнах, заслужені ним бойові нагороди.

Потім ішла нова група музик, а за нею — Метробій, загримований так, щоб найбільше бути схожим на покійного друга. Він був одягнений у його вбрання, мав його відзнаки, йому було доручено роль актора, який мав зображати покійного таким, яким той був за життя.

Зразу за Метробієм, на якого з пожадливою цікавістю дивилися юрби глядачів, обабіч шляху слідували суціль оздоблені золотом та самоцвітами носилки. їх по черзі несли на плечах наймолодші й найміцніші сенатори. На носилках покоїлося тіло Луція Корнелія Сулли, покрите найкоштовнішими імператорськими регаліями. Слідом ішла дружина, діти, племінники та інші найближчі родичі, любимі слуги, всі в траурі, сумні, вбиті горем.

За родичами йшли, супроводжуючи тіло переможця Мітрідата, всі колегії римських жерців.

Позаду жерців були Сенат, вершники, найзнатніші патриціанки й городянки, далі — незліченна юрба службових осіб, городян, а за ними — слуги й раби покійного. Слуги вели бойового коня й інших коней Сулли, собак і різних тварин, яких він любив. їх мали принести в жертву під час спалення тіла.

Процесію замикали легіони, що воювали під командуванням Сулли — велике і добре дисципліноване військо. Все це разом являло собою, видовище, величне і страхітливе для простого люду, більшість якого, стоячи вздовж шляху, дивилися на процесію з обуренням і злобою.

Процесія пройшла у Форум, де в курії прямо проти ростри стояв саркофаг Сулли.

Тут оратори — Публій Сервілій Ватій Ісаврік, консул Катулл і Помпей Великий — виголошували надгробні промови. Вони всіляко вихваляли подвиги ічесноти покійного, якіможна тільки, уявити. Навколо розносився стогін, ридання всіх тих, що за життя Сулли звали себе його прибічниками і належали до партії олігархів. Тепер усі ці люди побоювалися ослаблення своєї партії.

Потім процесія в такому ж порядку вирушила до Марсового поля.

Там усе вже було приготовлене для похоронної церемонії. Носилки поставили біля вогнища; Валерія, за звичаєм, закрила очі чоловікові і, поклавши йому в рот мідну монету, яку померлий мав віддати Харонові за перевіз своєї душі через хвилі Ахеронту, поцілувала в губи і промовила належні слова: "Прощай. І ми всі підемо за тобою по черзі, визначеній природою".

Тоді всі музики заграли похоронні мелодії, під звуки яких віктімарії зарізали численних тварин, кров яких, змішану з молоком, медом і вином, розбризкали навколо по землі. Потім ті, що стояли ближче, почали кидати на вогнище мазі, олії, пахощі, ароматні речовини, а також численні вінки з квітів і лавра. Скоро ними було засипано не тільки вогнище, а й великий простір навколо. В той же час гладіатори школи Сулли, крім Арторікса, якому, на прохання Спартака, Валерія наказала залишитися в Кумах, почали бій навколо вогнища. Невдовзі вони всі були мертві, бо в похоронних боях не годилося дарувати життя нікому з цих нещасних'.

Коли всі обряди закінчилися, Помпей Великий узяв смолоскип з рук лібітінарія, якому належало запалити вогнище. Бажаючи віддати найбільшу шану померлому другові, сам підніс вогонь до купи горючого матеріалу, поверх якого лежали останки Сулли.

Гучні оплески рознеслися по всьому широченному полю при цьому знакові пошани до покійного з боку молодого тріумфатора Африки. Полум'я миттю спалахнуло, піднялося, тисячею язиків охопило все вогнище, і над полем попливла густа хмара запашного диму.

Через півгодини від тіла того, хто стільки років примушував тремтіти Рим і ^сю Італію і цим уславив своє ім'я на весь світ, лишилося тільки трохи кісток та попелу. Плакальниці старанно зібрали попіл в урну, розкішно оздоблену срібними й золотими інкрустаціями.

Урну було встановлено в храмі, заздалегідь побудованому за наказом Сулли біля Есквілінської брами, на тому самому місці, де він переміг прибічників Гая Марія. Храм цей Сулла присвятив Геркулесові Переможцю. Згодом за наказом

Сенату урну з храму перенесли в гробницю, збудовану на державний кошт на місці похоронного вогнища.

Спартак, як ланіста, що був на службі в Сулли, повинен був також одягти траурну туніку й плащ і йти в процесії. Ледве стримуючи обурення, він мусив бути присутнім при різанині своїх нещасних учнів, яких він посвятив у таємниці не тільки фехтування, а й Спілки пригноблених. Тому він полегшено зітхнув, коли похорон Сулли закінчився. Він тепер міг іти куди завгодно.

Спартак намагався просуватися швидше в надто повільному потокові натовпу, і, обганяючи все нових і нових людей, він чув, як висловлювались найрізноманітніші думки про подію, що сьогодні хвилювала всіх.

— Як ти думаєш, чи довго стоятиме ця урна в храмі Геркулеса Переможця?

— Я сподіваюся, що ради честі й гідності римського народу її скоро викинуть звідти і розтрощать на черепки! А попіл розвіється за вітром!

— Навпаки, будемо сподіватися, що заради блага Риму, таких, як ви, маріанське кодло, незабаром передушать усіх у Тулліані.

А далі хтось інший казав:

— Бідний Рим, кажу тобі, нещасні ми! За його життя ніхто не насмілювався домагатися змін!..

— Зате тепер!.. Захисти нас, Юпітер!.. Нещасні закони!..

— Які такі закони?.. Хто там базікає про закони?.. Послухай-но, Вентудею, ось цього дивака! Він зве законами порушення всіх людських і божих прав, вчинені Суллою!

— Закони?.. Хто там верзе про закони?.. Хіба ми не знаємо, що таке закони?.. Павутина!.. В ній заплутається мошка, але оса легко її розриває.

Злі дотепи, насмішки так і сипалися з усіх боків на олігархів.

Спартак, прокладаючи собі дорогу ліктями, одним з перших досяг Померійського муру. Коли він увійшов до міста, йому здалося, що він потрапив до країни мертвих, настільки людні в цю годину вулиці Рима тепер були мовчазні й порожні.

Спартак швидко дійшов до гладіаторської школи Юлія Рабеція, де мав зустрітися з Кріксом.

Дружня розмова двох рудіаріїв була довга і жвава. Крікс не менше від Спартака був обурений сьогоднішньою різаниною гладіаторів біля похоронного вогнища Сулли. Фракієць мусив там бути і досі ніяк не міг заспокоїтися.

Крікс радив Спартакові не відкладати виконання їхніх планів, якнайшвидше прийняти пропозицію Лентула Батіата — їхати до Капуї, щоб у найкоротший час збільшити число прихильників їхньої справи.

— Тепер успіх нашої справи в твоїх руках, Спартак, — сказав галл на закінчення своєї грубої, але палкої промови. — А якщо маєш якесь інше почуття, сильніше від твоєї благородної думки про визволення рабів, то нам треба назавжди попрощатися з надією на визволення.

— Яке б почуття не хвилювало мою душу, ніщо — ти чуєш, Крікс! — ніщо в світі не відверне мене од нашої святої справи, — відповів Спартак і глибоко зітхнув. — Ніщо не зможе ні на мить примусити мене збочити з путі, яку я собі намітив, ніщо і ніколи не віддалить мене од моїх намірів!

Довго ще вони вирішували важливі питання.