Чоловіки під охороною - Мерль Робер

Хочеться грубо вилаяти цю Берідж. Але. ні, не слід забувати про свою мету: будь-що домогтися миру з цими неопуританками.

— Помиляєтеся, Берідж, — глухо кажу я. — Ви говорили з запалом, і мені здалося, що такий запал вам дуже до лиця.

— Ви не повинні звертати увагу на мою зовнішність.

— Але як цього досягти? Я вас бачу. Ви ж не примара.

— Ви можете дивитись, не міряючи мене таким поглядом. Доктор Гребел ніколи на мене так не дивиться.

Мені хочеться заскреготати зубами, але я зберігаю спокій.

— Мабуть, у доктора Гребела естетичні почуття розвинені не так, як у мене.

— Хочете сказати, що ви мною милуєтесь? — питає Берідж тоном, сповненим звинувачення, і втуплюється в мене своїми пильними блакитними очима.

Мене спантеличує поворот, якого набирає суперечка.

— Перше ніж вам відповісти, — кажу я, — мені хотілося б зробити одне зауваження. Я взагалі дуже чутливий до краси. Наприклад, я милуюся Джесперсеном. Проте я не гомосексуаліст.

— Будьте відвертий, докторе. Ви дивитесь на Джесперсена не так, як щойно подивилися на мене.

Я знову лукавлю:

— А як же я на вас подивився?

— Ви дали мені зрозуміти, що я вам подобаюсь.

— Анітрохи, — відповідаю я. — Ваша правда, я подивився на вас замилувано, але це замилування загальне. Воно стосується як ваших моральних якостей, так і вашої зовнішності.

— Це і є один із лицемірних, оманливих компліментів, — зневажливо каже Берідж і обертається до подруг, щоб завершити своє позування, — що їх колись чоловіки робили жінкам. Вони вдавали, нібито звертаються до їхньої душі, а насправді прагнули тільки їхнього тіла!

— Що ви хочете цим сказати? — обурено питаю я. — Що моя дружина Аніта для мене — звичайнісінький сексуальний об'єкт? Що я одружився з дурепою тільки заради її гарного тіла? З лялькою заради її вродливого личка? З манекеном заради його елегантності? Чи я одружився з дуже розумною і добре освіченою жінкою, що, як ви самі знаєте, працює на високій посаді далеко від мене?

Берідж не сподівалася такого випаду. Вона мовчки дивиться на мене. Я вловлюю в її очах певну розгубленість.

— Усе ж таки, — веду далі я, — хотів би вам пояснити, як лікар і як чоловік, що зовсім уникнути взаємного потягу в професійних стосунках між чоловіками і жінками не можна, хоч особисто я завжди зводив його до мінімуму. Я ніколи не залицявся до своїх медсестер чи лаборанток. Не ходив з ними на прогулянки. Ніколи не запрошував їх пообідати зі мною.

Берідж похмурніє.

— Докторе, той погляд, який ви щойно на мене кинули, приховує в собі далеко не мінімум потягу. А втім, коли йдеться про чоловічу агресивність, то що таке мінімум потягу, я не знаю.

— Чи не можна покласти край цій суперечці? — питає Кроуфорд. — Вона вже набирає суто особистого забарвлення.

Кроуфорд хочеться взяти бодай невеличкий реванш над Берідж. Але вона, зрештою, має слушність. Я намагаюся переконати Берідж, що в моєму замилуванні нею чоловічої хоті анітрохи нема. Одначе вона стоїть на своєму: мовляв, цілком очевидно, що в ньому є якась двозначність…

Берідж також чутлива до замилування, тому замовкає. Але замовкає вона, можна сказати, з честю, не повертаючись більше до того, що вже сказала, але й не роблячи поступки.

Я насилу зважуюся знову заговорити і, щоб зберегти гідність, починаю лукавити:

— У всякому разі, я вдячний вам. Розмова була дуже корисна. Я сказав вам про все, що, на мою думку, в нас кульгає. Ви сказали мені про те, що, на вашу думку, в нас негаразд. Тож і ви, і я це врахуємо.

— Відкритим лишається питання про доктора Гребела, — каже Берідж тремтячим голосом.

Гадаю, на неї можна розраховувати, вона не забуде нічого.

— Щодо доктора Гребела, — спокійно відповідаю я, — то це була моя прикра помилка. Я вважав його автором доповідних записок, які насправді писала Берідж. Ми це непорозуміння з'ясували, і я більше не тримаю зла на доктора Гребела.

Але чому я не повинен тримати його на Берідж, тільки сам бог знає! Одначе всі тут, у тому числі і я, сприймають це як щось саме собою зрозуміле...

Берідж із зверхністю королеви згоджується з тим, що має право на цілковиту безкарність. Але Лія не відпускає мене так просто, вона переслідує мене, шпигаючи шаблею під бік.

— Що ви збираєтесь робити з доктором Гребелом?

— Дати йому завдання, рівноцінне з завданням доктора Пірса.

Берідж схиляє голову, тож я, якщо розумію її правильно, дістаю від неї схвалення. Свою останню стрілу пускає Кроуфорд.

— Докторе, — каже вона з лукавою посмішкою, — чи можна поставити вам ще одне запитання? Свою доповідну ви написали місяць тому. Але чому ви завели з нами розмову про неї аж сьогодні?

Я теж усміхаюся до неї. Усміхаюся недовго і, сподіваюсь, без статевої зверхності, а тоді кажу:

— А ось чому. Нещодавно я отримав від Гільди Гельсінгфорс коротенького листа, в якому вона писала, що досі ми не домоглися особливих успіхів через мої незгоди з жінками й С у лабораторії. Я зробив із цього листа висновок і написав їй заяву про свою відставку.

Я дивлюся на жінок і особливо пильно на Берідж. Очевидно, вона про це не знала . Вона довірена особа, якій довіряють, мабуть, не все.

— Так, — кажу я, — я двічі подавав заяву про відставку. І Гільда Гельсінгфорс обидва рази мені відмовляла. Тож я дійшов висновку: Гільда Гельсінгфорс вважає, що свої взаємини з жінками та С я можу поліпшити. І ось сьогодні я спробував це зробити. — Помовчавши, додаю: — Час покаже, чи досяг я успіху.

Ця розмова, що, з огляду на підслуховування, була бездоганна, справляє на жінок певне враження. Мені це впадає в око. Моя поведінка мимоволі виявилася досить гнучкою: під час усієї розмови я дозволяв жінкам ставити мене в скрутне становище, і тільки наприкінці взяв над ними гору, вдаривши козирною картою.

Одначе підсвідомо я відчуваю свою гнучкість. На цьому мені хочеться завершити розмову, я підводжусь і кланяюся жінкам. На сцену виходить колишня слабка стать. Прощавайте, колишні об'єкти, що стали суб'єктами! Але чому задля свого визволення ви неодмінно маєте зневажати мене? Де ж справжня рівноправність?

Згодом я сідаю за стіл. У Блувіллі зі мною таке траплялося часто: я знову відчуваю якусь нереальність. По суті, мене зовсім не шокує, що мої помічниці спонукали мене до самокритики. В цьому нема нічого страшного. Я знаю багатьох великих дослідників у медицині, лабораторії яких працювали б набагато краще, якби ті дослідники погодилися на самокритику.

Ні, глибоку тривогу викликають претензії до мене блувіллських жінок: усмішку, погляд, доторк руки вони розглядають як злочин. Я ніколи не зможу змиритися з таким фанатично ворожим ставленням до другої статі.

А особливо мене дивує те, які піддатливі бувають люди. Як же швидко вони дозволяють маніпулювати собою! Мільйони німців з волі Гітлера повірили в шкідливість євреїв! Мільйони американців схвалили варварське бомбардування Ханоя! А сьогодні жінки... Просто важко повірити! Вистачило всього півроку, щоб нав'язати цим розумним лаборанткам сучасне фразерство та ідеї, які воно в собі несе.

Я думав, що мені буде нелегко помиритися з доктором Гребелом. Але я помилився. Всі його лихі почуття до мене вмить розвіяла радість, яку в Гребела викликало його підвищення на посаді. Водночас я помирився з усіма членами його касти.

Серед С запанувала справжня солідарність. Образити когось одного з них означає образити Всіх їх. У моїй лабораторії С чомусь вважали, що я ставлюся до них зневажливо. І тепер вони почувають себе так, ніби заново народилися, й узялись до роботи з іще більшим завзяттям. Коли С. задоволений життям, він стає справжнім в'ючаком. У нього тільки один інтерес, одна втіха, одна мета: робота. Дайте йому роботу до вподоби, можливість рости на посаді, добру платню, і він тягтиме своє ярмо, як віл. Ні на крок не відступить із борозни, цілими днями ходитиме в упряжі, виявляючи неймовірну витривалість і зразкову покірливість.

При нагоді я розширив повноваження Дії Берідж, і це дало непогані наслідки. Її науковий багаж досить незначний, зате вплив на всі три касти величезний. Берідж — це наш цемент.

Але мої особисті взаємини з Берідж, на відміну від взаємин із Гребелом, повинні бути невинними. Мені не можна дивитися на неї, всміхатись їй і, звісно ж, торкатися її, навіть кінчиком пальця, отож я надолужую все у сновидіннях. Атож, я часто бачу сни! В них я повертаюсь у свою юність! Тож уночі Дія Берідж разом із Пуссі, Джекі та місіс Берроу з'являються в моїх таємних садах. А вдень, коли вона підходить до мене, я поводжуся зовсім байдуже: примружую очі, розмовляю приглушеним голосом, горблюсь і наслідую кволі рухи С. Це вершина лицемірства, бо що більше я намагаюся прибрати безстатевої подоби, то глибше вдихаю приємний запах Дії. Коли вона йде від мене, я випростуюсь, і тоді мені хочеться заіржати.

Берідж, зі свого боку, грубо випробовує мої нерви. Я помічаю це з деяким острахом: її нагляд за мною послаблюється, їй не вдається при мені цілком контролювати свою поведінку. За день Берідж по три-чотири рази змінює своє ставлення до мене. На людях вона, звісно, й далі така сама холодна — я маю на увазі наші ділові зустрічі в моєму кабінеті. Наприклад, сьогодні я мав справу з чотирма різними Діями. Вранці в мене була насуплена й небагатослівна Дія Берідж (змарніле обличчя, стомлений вираз, темно-сині кола під ясно-блакитними очима). Об одинадцятій годині Берідж була заклопотана начальними проблемами, метушлива, діяльна, а зі мною відверта й приязна. О четвертій годині вона бозна-чому нагадувала крижану брилу. А наприкінці дня затіяла в моєму кабінеті справжню суперечку. Мабуть, підслуховувальний апарат, що стоїть у моєму кабінеті, в її кабінеті можна вимкнути, а то вона була б обережніша.

Всі наші зустрічі починаються з якоїсь службової сварки й закінчуються сімейною сценкою. Я вчинив новий злочин! О третій годині зустрів у коридорі Кроуфорд і всміхнувся їй. Марно заперечувати: Дія це, мовляв, сама бачила! Відповідаю: я всміхаюся докторові Гребелу, то чому б мені не всміхнутись і Кроуфорд? Це ви, Берідж, сексуальна маніячка! Ви в усьому бачите лихі наміри.

Тут я, і далі дотримуючись бездоганних манер, дозволяю собі кілька жартів. Прилюдно розхвалюю фахові якості Кроуфорд, особливо наголошую на її врівноваженості.