Семеро підземних королів - Волков Олександр

Лакеї ж, солдати, шпигуни, які стояли позаду, попадали хто куди, і там картина нагадувала поле битви, всіяне тілами воїнів.

Еллі та інші з діамантами в руках поквапились залишити Священну печеру. Діаманти діамантами, але всі п'ятеро почали відчувати якусь знемогу, яка передує сну. Однак на волі все зразу минуло.

У печері зосталися дуболоми, яким Сонна вода була ніпочім. Їхні бригадири Арум і Бефар одержали наказ зайнятися перенесенням заснулих до Веселкового палацу.

На думку Страшила і Лестара, сплячих треба було виносити не зразу, а невеличкими партіями через добу одна за другою. Тоді вони і прокидатимуться такими ж партіями через тиждень два і вихователі швидше з ними справляться.

Так у країні Підземних рудокопів звершився найбільший переворот в її історії.

ПЕРЕВИХОВАННЯ

країні Жуванів, неподалік од входу до Печери, на чудовому лужку біля сріблястого струмка стояло кілька наметів. У них жили Еллі та її друзі, що вибралися з підземелля.

Зрештою, в наметах вони тільки ночували, а вдень ніжились на м'якій траві в холодку під фруктовими деревами.

— У ливарній майстерні добре, тепло і сухо, — розпатякував Страшило, підставляючи сонечку солом'яні боки, — а все-таки на батьківщині краще. Адже та ферма, де мене створили, знаходиться неподалік. Не так давно це було, а мені здається, що з того часу минули цілі століття.

— Тут майже так славно, як у моєму рідному лісі, — говорив Лев, що зразу вилікувався нагорі від бронхіту, — але все ж тут чогось не вистачає…

— Знаю, чого не вистачає, — сміялась Еллі, бавлячись його жорсткими вусами і дуючи йому в ніс, від чого Лев мружився і пчихав. — За царськими почестями заскучав ти, шанолюбцю?

Фред Каннінг допомагав Мигунам лагодити Залізного Дроворуба. Після довгого сидіння в бочці він весь просяк олією, олія загусла, і частини його перестали рухатися. Лестар і його помічники розібрали свого правителя до гвинтика, все протерли, прочистили, розклали провітрити і поставили Фреда стерегти, аби якась спритна сорока не вкрала важливу деталь.

Тотошко бігав берегом струмка і гавкав на світлих рибок, що пустували у воді.

З друзями не було тільки Кагги-Карр, Фараманта і Діна Гіора. Ворона полетіла в Смарагдове місто повідомити жителів, що їхній улюблений правитель незабаром повернеться після нових славних подвигів, здійснених у підземному світі.

А вслід за нею подалися Довгобородий Солдат і Вартовий Брами щоб підготувати врочисту зустріч.

Усі відчували себе легко і привільно. Зрозуміло, після того, як заснули семеро королівських сімей та їхні помічники, гості з горішнього світу покинули Печеру, забравши з собою Еллі. При цьому вони навіть не посилалися на охоронну грамоту, бо вона не була потрібна.

Якось вийшло так, що без усяких виборів підземні жителі визнали Хранителя часу Ружеро своїм правителем, а його найближчим помічником став Арриго. Обидва, не гаючи часу, зібрали людей і пояснили їм, яка доля чекає королів та їхніх придворних і лакеїв. Люди із захопленням довідалися, яка чудова ідея спала на думку Страшилові, та щиро його славили.

Всі дали обіцянку, що нічого не говоритимуть тим, хто прокинеться, про їхнє минуле щоб перевиховання відбувалося без перешкод. Люди свято дотримали обіцянки. Єдиний зрадник, який міг зіпсувати справу, Руф Білан, за загальним присудом був приспаний і віднесений до Священної печери терміном на десять років. А щоб ніхто, потрапивши туди випадково, не напився Сонної води, печеру замурували.

Перша партія сплячих на чолі з королем Ментахо очуняла через тиждень після дня Великого присипляння. Ружеро, виконуючи свою обіцянку, повідомив про це Еллі, і та з братом подалася в Місто Семи володарів подивитися, як відбуватиметься перевиховання.

Коли діти ввійшли в Печеру (Торговельні ворота були знесені за наказом Ружеро, і варта там уже не стояла), вони скрикнули від страху. Перед ними на дорозі розтягся на всю величезну довжину ї витріщив жовті очі дракон, постукуючи зубчастим хвостом по землі.

— Навіщо це страховисько тут? — вигукнула Еллі, готуючись рятуватися втечею.

— Це Ойххо, — сказав гінець. — Найрозумніший і най слухняніший з усіх драконів. Ойххо, вклонися гостям!

І дракон тричі схилив перед Еллі і Фредом свою потворну голову. Діти мимоволі розсміялися.

— Ви можете його погладити, — запропонував гінець. — Він буде задоволений.

Еллі доторкнулась до зморшкуватої шиї ящера, той від задоволення забив хвостом по землі.

— А тепер сідайте, — запросив посланець Ружеро, показуючи на подобу кабіни, прилаштованої на спині дракона.

— Навіщо? Ми краще підемо пішки, — запротестувала Еллі.

Але гінець був непоступливий:

— Це наказ правителя Ружеро і… врешті, так потрібно для вас же.

Нічого не зрозумівши з останніх слів, діти все ж сіли в кабіну, гінець розмістився попереду, смикнув вуздечку, і Ойххо злетів. У Еллі і Фреда завмерли серця, вони вхопилися одне за одного, і земля швидко проносилася під ними. Через кілька хвилин навіть відчули задоволення від швидкого польоту і покинули кабіну, жалкуючи, що політ тривав недовго…

Моменти перевиховання мимоволі потішали присутніх, але, підкоряючись суворому наказу Ружеро, посмішки доводилося приховувати.

Ментахо, який прокинувся першим з королів, був серед володарів найбундючнішим. Він страшно гордився своїм походженням від легендарного Бофаро і простих людей мав за нікчем..

І ось саме цьому марнославному чоловікові Ружеро навіяв, що той — ткач, майстер навчав його, основам ремесла. Колишній король сів за ткацький верстат і хвацько почав працювати з човником, примовляючи:

— Скучив я за своєю роботою!

Еллі і Фред ледь не пирснули зо сміху, але під сердитим поглядом Ружеро вибігли з кімнати.

І справа пішла. Королі, міністри, радники перетворилися в рудокопів, ливарників, металістів, кравців, кухарів… Лакеї, солдати, шпигуни ставали орачами, городниками, звіроловами, рибалками…

Примара голоду відступала з Підземної країни назавжди.

НАГОРУ!

ле й самому існуванню Підземної країни настав кінець. Правитель Ружеро і заново призначена Рада Старійшин, до якої ввійшли і два колишніх королі, оголосили:

"Всі бажаючі покинути Печеру і поселитися нагорі можуть зробити це безперешкодно. Рада Старійшин уже домовилася з Жуванами. У них у Блакитній країні вистачить місця всім, і наші люди одержать нагорі ділянки землі для обробітку".

Щоб як слід обговорити це найважливіше питання, скликали всенародний мітинг. Першим говорив Арриго:

— Наші предки були зігнані з горішнього світу понад тисячу років тому за злочин принца Бофаро. Справедливий чи несправедливий був вирок, тепер судити нема потреби. Важливо те, що люди залишилися жити в Печері. Наскільки вона придатна для життя? Подивіться, які у нас бліді обличчя, які худющі, запалі груди, тонкі руки і ноги! Які кволі і слабкі наші діти, і скільки їх помирає немовлятами!

— Правильно! Вірно каже Арриго! — почулися вигуки.

— Звичайно, у Печері можна жити, і доказ тому — ми самі, вів далі Арриго. — Але навряд чи хто почне заперечувати, що клімат її дуже шкідливий. Лікарі Бориль і Робиль підтвердять, що тривалість життя у нас набагато менша, ніж нагорі…

— Так, так! — закричали Бориль і Робиль.

— Навіть такі чарівні істоти, як Страшило і Залізний Дроворуб, ледь не загинули у нас, а цар звірів спустошив всю аптеку і на додачу ледь не з'їв аптекаря, бо той пропах ліками…

Натовп розсміявся.

— Ви бачите, друзі, — закінчив Арриго, що тепер, коли нас ніхто не змушує жити в Печері, нам час покінчити з тисячолітнім вигнанням і повернутися нагору.

— Одне питання! — на трибуну вийшов довгий і худий лікар Робиль. — Шановний Арриго говорив дуже добре, але хай він відповість, як ми зможемо жити у горішньому світі з нашими слабкими очима?

— Дозвольте, дозвольте! — з натовпу кулькою викотився товстенький лікар Бориль. — Ставлячи так запитання, шановний лікар Робиль виявив повне неуцтво з питань медицини.

Робиль сердито фиркнув. Суперництво, що почалося століття тому між предками двох лікарів, докотилося і до нащадків.

— Неуцтво? Доведіть! — крикнув Робиль.

— Так, неуцтво! — сміливо заявив Бориль. — Очі наших предків звикли до сутінків Печери, наші очі звикнуть до яскравого світла горішнього світу. І в мене є доказ. Громадянин Веньєно, прошу вас вийти сюди!

Наперед вийшов чоловік в одязі орача.

— Ось цей громадянин, — продовжував Бориль, — уже два тижні живе нагорі. Вдень він переховується в темному шатрі, а вночі виходить, і коли сходить вранішня зоря, він усе довше і довше залишається надворі. У цьому полягає придуманий мною дослід. Ну як справи друже Веньєно?

— Та так, звикаю помаленьку, — зніяковіло відповів Веньєно. — Вчора ледь не до сонця залишався на вільному світі… І нічого!

Грім овацій був нагородою сміливому орачу, а приголомшений Робиль заховався в юрбі.

Ще одне важливе питання вирішилося на мітингу. У Печері були багаті поклади металів, а горішній світ таких багатств не мав. Як тут бути?

Слово взяв один з рудокопів.

— Ой хлопці, про що мова? Невже для себе не попрацюємо? Адже це не те, що на королів спини гнути… — На оратора з усіх боків зашикали, і він прикусив язик, спохопившись, що бовкнув зайве. — Я хочу сказати, що ми згодні працювати почергово. Адже два місяці на рік можна в шахті покопатися, зате солодшим буде відпочинок нагорі!

— Правильно! Правильно! І ми працюватимемо по черзі! — загули ливарники.

Так народ сам вирішив усі найважливіші питання, і Печера почала порожніти. Колишні рудокопи і землероби потяглися до яскравого сонця, до голубого неба, до вільного повітря і благословляли події, які принесли їм звільнення від похмурого існування в підземних безоднях планети. Перевиховані, які не зазнали в житті злигоднів, правда, не зовсім розуміли радощі інших, але їм теж нагорі сподобалося більше, ніж внизу.

ПОВЕРНЕННЯ

вичайно, Еллі і Фред не чекали, поки закінчиться перевиховання всіх, хто спав, і поки завершиться загальне переселення. Час було повертатися додому, до сімей, які їх оплакували.

Перед від'їздом Еллі вирішила побачитися з королевою польових мишей Раміною: дівчинка знудьгувалася за доброю маленькою феєю. Але спочатку Еллі попросила брата, щоб той якнайміцніше прив'язав Тотошка до дерева.

Цього разу свисточок спрацював безвідмовно: трава зашурхотіла під тоненькими лапками, і перед Еллі появилася Раміна у золотій короні на голові; її супроводжували фрейліни.

Тотошко загавкав і завовтузився на прив'язі, а Фред Каннінг дивився широко розкритими очима: хлопчик знав, що це диво, яке він бачить, — одне з останніх чудес чарівного світу, куди його закинула доля.

Миша забалакала смішним тоненьким голос ком:

— Ви кликали мене, люба сестро?

— Так, ваша величносте! Я дуже скучила за вами і хотіла побачити вас перед тим, як покинути Чарівну країну.

— Дуже вдячна за пам'ять, тим паче, що це наше останнє побачення, — сказала королева.

Я більше не повернусь сюди?

— Наш рід наділений передчуттям майбутнього, і це передчуття підказує мені, що вас чекає довге і світле життя у рідній країні.