Семеро підземних королів - Волков Олександр

— Ми всі загинемо, якщо почнеться війна…

— Та годі! — вигукнув Фред. — Адже я втік з Печери саме для того, щоб був мир!

Жувани заспокоїлися, сказали, що мир — це добре.

— Тоді проведіть мене у Смарагдове місто, — попросив хлопчик.

— Туди веде дорога, викладена жовтою цеглою, — відповіли Жувани. — І це дуже далека дорога. Чи не ліпше вам відпочити кілька годин?

Фред відчув, що так насправді буде ліпше, бо повіки в нього змикалися, а ноги відмовлялися йти. Господарі вклали його в м'яке ліжко, і хлопчик заснув глибоким сном.

ВІСНИК МИРУ

трашило і всі інші прийняли Фреда з розкритими обіймами, коли довідалися, хто він такий А хлопчик з великим здивуванням роздивлявся Страшила і Залізного Дроворуба: адже тільки в Чарівній країні могли існувати такі не звичайні створіння.

Ще два місяці тому, в Айові, слухаючи розповідь Еллі, він не міг позбутися недовір'я — і ось, маєш! — він стискає м'яку безсилу руку Страшила й тверду залізну руку Дроворуба. Страшило, розмовляючи з ним, поважно хитав своєю многодумною, набитою висівками головою, а в Дроворуба б'ється в залізних грудях серце з ганчір'я… І ворона Кагги-Карр, яка сидить на спинці трону, виблискує розумними чорними оченятами і дуже чітко, тільки трохи гаркавлячи, розпитує про здоров'я Еллі.

Хлопчику весь час здавалося, що він спить і ось-ось прокинеться, але це була дійсність, він стояв у тронній залі палацу, побудованій Гудвіном та прикрашеній безліччю смарагдів, і на очах у нього з'явилися зелені окуляри.

Але тут Фред Каннінг згадав про доручення Еллі.

— Ви навіть не розумієте, — палко говорив Фред, на яку велику небезпеку наражаєтесь! Якби ви бачили Шестилапих! Один такий звір може розтерзати двадцять чоловік, а їх там сотні! А ті дракони з їх великими зубастими пащами й кігтистими лапами! Як захиститися від такого чудовиська, коли воно зі свистом летить згори, виблискуючи жовтим черевом! А на них ще й вершники зі списами та луками!..

Довго і красномовно говорив Фред і з задоволенням помітив, що слухачі починають розуміти безглуздість свого наміру.

— Якби підземні королі вивели свою армію нагору, тоді була б інша справа, — говорив далі хлопчик. — Але вони ж цього не вчинять. А внизу, у вічній напівтемряві, до якої не звикли очі горішніх жителів, у мешканців Печери всі переваги.

— Тоді вирішено! — хитнув головою Страшило. — Не бути війні!

І всі погодилися з його рішенням.

— Але як виручити Еллі? — сумно запитав Залізний Дроворуб і ледь не заплакав, але своєчасно опам'ятався.

Тут почав розмову маленький тихий Лестар, видатний механік з країни Мигунів.

— Наскільки мені відомо, підземні королі випустили б панну Еллі, якби вона відновила Священне джерело? — запитав він.

— Цілком правильно, — підтвердив Фред. — Але Еллі не може цього зробити, не чарівниця ж вона, насправді! А це й на краще, а то б вона ще не так задерла носа?

— А тут, може, і не треба чаклунства, — хитро посміхнувся Лестар. — Скажіть юначе, ви знаєте що таке водяний насос.

Обличчя Фреда почервоніло від обурення.

— У нас на фермі кожен хлопчик користується ним по десять разів на день, — сердито буркнув він.

Але Лестер, не моргнувши оком, усе розпитував:

— А там унизу, в Печері, ви бачили насоси?

Фред подумав.

— По моєму, ні. Водяні колеса у них є. Вони встановлені в озері, у них запряжені Шестилапі, і коли вони там бігають, воду забирають черпаки, виливають у жолоби! І вона тече в місто.

— Так-так, чудово! — засяяв механік.

— До чого всі ці розпитування, друже Лестаре? — здивувався Дін Гіор.

— Бачите, — сказав дідусь, — у мене є одна ідея. Я гадаю, ми зможемо визволити панну Еллі без побоїща. Тільки для цього потрібно повернути королям чудесну воду і ми спробуємо це зробити.

Вигуки захоплення струснули тронну залу. Всі вихваляли Лестара, а він скромно усміхався.

— Не потрібно передчасно радіти, — казав майстер. — Якщо ця вода не пішла надто глибоко, ми її викачаємо. Тільки я повинен приготувати довгі бури, щоб просвердлити скелю і, звичайно, насос що добре висмоктує воду.

Лестар подався до країни Мигунів, бо тільки там можна було зробити такі речі. А Кагги-Карр полетіла повідомити Лева, що війни не буде і щоб він розформував свої полки.

ДИВНЕ ПОСОЛЬСТВО

арта, яка охороняла Торговельні ворота, почула сильний стукіт. Начальник караулу визирнув у віконце. Він побачив незвичайне видовище. Перед воротами стояло колом з десять дерев'яних людей, і вони весело молотили один одного кулачиськами по спинах. Гуркіт міг розбудити мертвого.

— Навіщо ви це робите? — запитав здивований воїн.

— А щоб ви почули!

— Ви могли постукати у ворота.

— Хіба це ворота, — зневажливо мовив дерев'яний чоловік. — Самі б нас сварили, якби ворота розвалилися!

— Хто ви такі і чого вам тут треба?

— Ми дуболоми і принесли вітання від правителя Смарагдового міста Страшила Мудрого вашим королям.

Порадившись, воїни вирішили, що тут, напевне, немає підступу: навряд чи десять дерев'яних людей зможуть захопити всю державу. А якщо вони прийшли в розвідку, то хай дивляться. Побачивши Шестилапих і драконів, вони, звичайно, не наважаться на війну.

Посланців пропустили, дали їм провідника, і дуболоми дружно загупали по твердій дорозі.

Дерев'яні люди були прийняті у тронній залі, де зібралися всі королі й міністри. Привели туди і Еллі. Оскільки цього місяця правив Ментахо, то він узяв листа й почав чигати:

"Ми, Страшило Мудрий, правитель Смарагдового міста, Залізний Дроворуб, правитель Фіолетової країни, і Сміливий Лев, цар звірів, шлемо нашим побратимам, підземним королям, сердечний привіт…"

Ментахо припинив читання і сказав:

— Ми вдячні нашим горішнім побратимам за привіт і відповідаємо їм тим же. Просимо це пере дати.

Дуболоми дурнувато посміхалися. Ментахо читав далі:

"Ми прикро вражені, що ви, володарі Підземного царства, без усякого права затримуєте у себе дорогу нашим серцям фею Еллі, яку доля випадково закинула до вас.

Але, беручи до уваги, що ви керуєтесь при цьому важливими причинами, а саме — бажанням повернути Сонну воду і відновити встановлений протягом століть порядок у вашій країні, ми відмовляємося від наміру оголосити вам війну і пропонуємо вирішити справу мирним шляхом… "Це дуже розумна пропозиція", — відзначив Ментахо, читаючи послання.) Ми, жителі горішнього світу — нащадки Великого Гудвіна, і до нас перейшло багато з його таємних знань. Ми гадаємо, що коли Еллі не змогла розчаклувати чудове джерело, то у взаємодії з нами їй це вдасться".

Читання перервала буря оплесків. Еллі стояла дещо наполохана і збентежена.

"На що вони розраховують? — гадала вона. — Це велика помилка Страшила. Вони нічого не зроблять, і ми всі залишимося тут у полоні".

Коли зала ущухла, Ментахо завершив читання листа. Його зміст заспокоїв Еллі.

"Але якщо ворожі сили виявляться настільки могутні, що Сонну воду нам повернути не вдасться, ви не чинитимете нам перешкод для повернення нагору. Що ж стосується долі Еллі, то ми її вирішимо на загальній Раді. Щоб запевнити вас у наших добрих намірах, ми посилаємо вам подарунок. У той час, коли ви читаєте наше послання, до входу у Печеру підходить караван з 500 чоловік, які несуть вам борошно масло, сир, фрукти, мед, вино…"

Цього разу грім овацій перевершив усе, що коли-небудь чула ця зала. Овації були зрозумілі. Запаси харчів у Печері, навіть ті, що були закуплені останнім часом, вичерпувалися, і не тільки простим людям, а й королівським дворам через 3–4 дні загрожував голод.

Ментахо з почуттям прочитав підписи:

"Страшило Мудрий. Залізний Дроворуб. Сміливий Лев. А за них через їхню неграмотність доклав руку Фарамант".

Вартовий Брами добре вмів писати послання!

На очах у Еллі заблищали сльози радості.

"Які добрі та великодушні мої друзі, — думала вона. — І якщо навіть їм не вдасться цей сміливий намір, якщо вони не виручать мене з підземелля, я, принаймні, побачу їх…"

Король і вельможі оточили дуболомів, розглядали їх, мацали, поплескували по плечу, по спині.

— Так, — глибокодумно зробив висновок король Елляна. — Урфін Джюс був великим чаклуном. Зумів оживити таких бовдурів!

— Але Еллі перемогла його, — зауважив король Ментахо. — Отже, вона ще сильніша фея. Шкода тільки, що через якусь примху відмовляється розчаклувати Священне джерело!

Дуболомам була вручена підписана сімома королями охоронна грамота для Страшила, Дроворуба, Лева і всіх супроводжуючих осіб, їм обіцяли безпеку під час перебування в Печері і вільне повернення нагору.

А міністрів продовольства вже не було в залі: вони побігли збирати носильників, щоб рушити за продуктами, щедрими дарами горішнього світу.

Нема потреби казати, що зразу ж після цих зборів Тотошка випустили на волю.

ЕЛЛІ ЗНОВУ ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ З ДРУЗЯМИ

ерез днів дванадцять воїн, що прилетів на драконі від Торговельних воріт, сповістив, що правителі Чарівної країни ввійшли в Печеру з великим почтом.

Відразу ж по всій країні помчали й полетіли гінці з наказом:

"Всьому населенню брати участь у врочистій зустрічі високих гостей. Усі роботи в полі й на заводах припинити, крім виплавки металу у плавильних майстернях. Жителям у святковому вбранні зібратися біля дороги, що веде в місто від Торговельних воріт. Шестилапих загнати у стійла і міцно прив'язати, щоб якийсь із них не вирвався і не наробив переполоху. Варті на драконах описувати над процесією кола пошани, але не опускатися дуже низько".

Повсюди панував веселий гомін. Люди одягали найкраще вбрання і найчистіші ковпаки, радісно поспішали зустрічати великодушних пришельців з горішнього світу.

Місто Семи Володарів спорожніло. Там залишилися тільки каліки та немічні старі люди. Королі, міністри, придворні у пишному вбранні всіх кольорів веселки ступали назустріч гостям стрункою колоною під звуки оркестру та грім барабанів. На чолі цієї колони була Еллі з Тотошком на руках. Тисячі глядачів розтяглися на цілі милі обабіч дороги. Люди махали руками, шапками, весело вигукували вітання…

І ось появилися гості. Попереду крокували в ногу шість дуболомів (залишилась солдатська виправка!). Перший із них тримав букет квітів. За ними четверо несли ноші, на яких поважно сидів Страшило, щиро розкланюючись направо і наліво. За ношами слідували тридцять красивих юнаків та дівчат, учнів танцювальної школи, з великими букетами квітів.