Війна і мир (том 1) - Толстой Лев

Чому приписуєте ви мені строгий погляд, коли говорите про вашу прихильність до молодика. У цьому відношенні я сувора лише до себе. Я розумію ці почуття в інших, і коли не можу схвалювати їх, ніколи не зазнавши, то я й не засуджую їх. Мені здається тільки, що християнська любов до ближнього, любов до ворогів достойніша, радісніша і краща, ніж ті почуття, що їх можуть навіяти прекрасні очі молодика молодій дівчині, поетичній і сповненій любові, як ви.

Звістка про смерть графа Безухова дійшла до нас раніше за ваш лист, і мого батька вона дуже схвилювала. Він каже, що це був передостанній представник великої епохи і що тепер черга за ним, але що він зробить усе, залежне від нього, щоб ця черга прийшла якомога пізніше. Хай бог нас милує від цього нещастя!

Я не можу поділяти вашої думки про П'єра, якого знала ще дитиною. Мені завжди здавалося, що в нього прекрасне серце, а це та якість, яку я найбільше ціную в людях. Щодо спадщини і щодо ролі, яку відогравав у цьому князь Василь, то це дуже сумно для обох Ох, милий друже, слова нашого божественного спасителя, що легше верблюдові пройти у вушко голки, ніж багатому ввійти в царство боже,— ці слова страшенно справедливі! Мені жаль князя Василя і ще більше — П'єра. Такому молодому бути обтяженим таким величезним багатством,— через скільки спокус треба буде пройти йому! Якби мене спитали, чого я бажаю найбільше в світі,— я сказала б: бажаю бути біднішою за найбіднішого жебрака. Дякую вам тисячу разів, любий друже, за книжку, яку ви мені посилаєте і яка робить стільки галасу у вас. А втім, як ви мені кажете, що в ній між багатьма хорошими речами є такі, яких не може збагнути кволий розум людський, то мені здається зайвим читати незрозуміле, що саме тому не могло б дати ніякої користі. Я ніколи не могла зрозуміти пристрасті, яку мають деякі особи, заплутувати собі' думки, прилюбляючись до містичних книг, що викликають лише сумніви в їхніх головах, збуджують їхню уяву і надають їм схильності до перебільшень, цілком протилежної простоті християнській. Читаймо краще апостолів та євангеліє. Не намагаймося збагнути те, що є в цих книжках таємничого, бо як можемо ми, жалюгідні грішники, пізнати страшні і священні таємниці провидіння доти, поки носимо на собі тілесну оболонку, що ставить між нами і вічним непрозірну завісу? Обмежимося краще вивченням великих правил, які наш божественний спаситель залишив нам для нашого керівництва тут, на землі; намагаймося додержувати їх і постараймося переконатися в тому, що чим менше ми даватимемо розгулу своєму розумові, тим ми будемо приємніші богові, який відкидає всяке знання, що виходить не від нього, і що чим менше ми заглиблюємось у те, шо йому бажано було сховати від нас, тим швидше дасть він нам це відкриття своїм божественним розумом.

7*

99

— Ah, vous expédiez le courrier, princesse, mol J'ai déjà expédié le mien. J'ai écris à ma pauvre mère1,— заговорила, усміхаючись, приємно-швидким, соковитим голоском m-lle Bourienne, гаркавлячи на р і вносячи з собою в зосереджену, сумну й похмуру атмосферу княжни Марії зовсім інший, легковажно-веселий і самовдоволений світ.

— Princesse, il faut que je vous prévienne,—додала вона, понижуючи голос,—le prince a eu une altercation,—altercation,— сказала вона, особливо грасируючи і з задоволенням слухаючи себе,— une altercation avec Michel Ivanoff. Il est de très mauvaise humeur, très morose. Soyez prévenue, vous savez...2

— Ah! chère amie,—відповіла княжна Марія,— je vous ai priée de ne jamais me prévenir de l'humeur dans laquelle se trouve mon père. Je ne me permets pas de le juger, et Je ne voudrais pas que les autres le fassent3.

Княжна глянула на годинник і, побачивши, що вона вже пропустила п'ять хвилин того часу, який повинна була віддавати грі на клавікордах, із зляканим виглядом пішла в диванну. Між 12 і 2 годинами, відповідно до заведеного порядку дня, князь відпочивав, а княжна грала на клавікордах.

Батько нічого не казав мені про жениха, він сказав лише, що одержав листа і чекає одвідин князя Василя; відносно плану подружнього життя щодо мене, я вам скажу, любий, безцінний друже, що шлюб, на мою думку, є божественне встановлення, якому треба підкорятися. Хоч би як важко було для мене, але якщо всемогутньому бажано буде накласти на мене обов'язки дружини і матері, я намагатимуся виконувати їх так вірно, як можу, не дбаючи про вивчення своїх почуттів у відношенні того, кого він дасть мені за чоловіка.

Я одержала листа від брата, який мене повідомляє про свій приїзд з дружиною у Лисі Гори. Радість ця буде нетривала, бо він покидає нас для того, щоб узяти участь у цій війні, в яку нас втягнуто бог знає як і нащо. Не тільки у вас, у центрі справ і вищого світу, а й тут, серед цих польових робіт і цієї тиші, яку городяни звичайно уявляють собі в селі, відгомін війни чутно і він дуже дається взнаки. Батько мій тільки й говорить, що про походи й переходи, в чому я нічого не розумію, і позапчора, роблячи свою звичну прогулянку по сільській вулиці, я бачила дуже тяжку сцену. Це була партія рекрутів, яких набрали в нас і посилають в армію. Треба було бачити, в якому стані були матері, дружини й діти тих, кого виряджали, і чути ридання одних і других! Можна подумати, що людство забуло закони свого божественного спасителя, який учив нас любити і прощати кривду, і що воно вбачає головну гідність свою в умінні вбивати один одного.

Прощавайте, любий і добрий друже.. Хай береже вас наш божественний спаситель і його пресвята матір під своїм святим і могучим захистом.

Мар і".

1 — А, ви посилаєте листа, я вже послала свого. Я писала моїй бідній матері.

2 — Княжно, я повинна вас наперед повідомити — князь вилаяв Михайла Івановича. Він у дуже поганому настрої, такий похмурий. Застерігаю вас, знаєте...

3 — Ах, милий друже мій! Я просилаґ вас ніколи не говорити мені про те, в якому настрої таточко. Я не дозволю собі судити його і не бажала б, щоб це робили й інші.

ХХЇІІ

Сивий камердинер сидів, дрімаючи і прислухаючись до хропіння князя у величезному кабінеті. З далекої сторони будинку, з-за зачинених дверей, чутно було по двадцять разів повторювані трудні пасажі Дюссекової сонати.

У цей час до ґанку під'їхала карета та бричка, і з карети вийшов князь Андрій, поміг вийти своїй маленькій дружині і пропустив її вперед. Сивий Тихон, у парику, виставившись з дверей офіціантської, пошепки повідомив, що князь сплять, і квапливо зачинив двері. Тихон знав, що ні приїзд сина, ні будь-які незвичайні події не повинні були порушити порядку дня. Князь Андрій, видно, знав це так само добре, як і Тихон; він подивився на годинник, наче для того, щоб перевірити, чи не змінилися батькові звички за той час, поки він не бачив його, і, переконавшись, що вони не змінилися, звернувся до дружини.

— Через двадцять хвилин він встане. Ходімо до княжни Марії,— сказав він.

Маленька княгиня потовщала за цей час, але очі й коротка губка з вусиками і усмішкою піднімалися так само весело й мило, коли вона заговорила.

— Mais c'est un palais,— сказала вона до чоловіка, оглядаючись навколо з тим виразом, з яким висловлюють похвали господареві балу.— Allons, vite, vite!..1—Вона, оглядаючись, усміхалася і Тихонові, і чоловікові, й офіціантові, який проводив їх.

—— C'est Marie qui s'exerce? Allons doucement, il faut la surprendre2.

Князь Андрій ішов за нею з чемним і смутним виразом.

— Ти постарів, Тихоне,— сказав він, проходячи, старому, який цілував його в руку.

Перед кімнатою, з якої чутно було клавікорди, з бічних дверей вискочила гарненька білява француженка. M-lle Bourienne здавалася ошаленілою від захвату.

— Ah! quel bonheur pour la princesse,—заговорила вона.— Enfin! Il faut que je la prévienne3.

— Non, non, de grâce... Vous êtes m-lle Bourienne, je vous connais déjà par l'amitié que vous porte ma belle-soeur,— говорила княгиня, цілуючись з нею.—Elle ne nous attend pas!4

Вони підійшли до дверей диванної, з якої чутно було ще раз і ще раз повторюваний пасаж. Князь Андрій, зупинившись, скривився, ніби чекав чогось неприємного.

Княгиня ввійшла. Пасаж урвався на середині; почувся вигук, важкі кроки княжни Марії і звуки поцілунків. Коли князь

• — Та це палац! Ну, швидше, швидше!..

2 — Це Марі вправляється? Ходімо тихенько, щоб вона не бачила нас. 8 — Ах, яка радість для княжни! Нарешті! Треба її попередити. 4 — Ні, ні, будь ласка... Ви мамзель Бур'єн; я вже знайома з вами через ту дружбу, яку має до вас моя зовиця. Вона не чекає нас!

Андрій увійшов, княжна і княгиня, які лише раз недовго бачилися під час весілля князя Андрія, обхопившись руками, міцно притискались губами до тих місць, на які потрапили в першу мить. M-lle Bourienne стояла біля них, притиснувши руки до серця і побожно усміхаючись, очевидно, так само ладна заплакати, як і засміятись. Князь Андрій знизав плечима і скривився, як скривлюються аматори музики, почувши фальшиву ноту. Обидві жінки пустили одна одну, потім знову, неначе боячись спізнитися, схопили одна одну за руки, стали цілувати й відривати руки і потім знову почали цілувати одна одну в обличчя, і цілком несподівано для князя Андрія обидві заплакали і знову стали цілуватися. M-lle Bourienne теж заплакала. Князеві Андрію було, очевидно, ніяково; але для двох жінок здавалося таким природним, що вони плакали; здавалося, вони й не припускали, щоб могло інакше відбутися це побачення.

— Ah! chère!.. Ah, Магіє!., — разом заговорили обидві жінки й засміялися.—J'ai rêvé cette nuit... — Vous ne nous attendiez donc pas?.. Ah! Marie, vous avez maigri... — Et vous avez repris...1

— J'ai tout de suite reconnu madame la princesse*2,—вставила m-lle. Бур'єн.

— Et moi qui ne me doutais pas!.. — вигукнула княжна Марія.—Ah! André, je ne vous voyais pas3.

Князь Андрій поцілувався з сестрою рука в руку і сказав їй, що вона така ж pleurnicheuse 4, як завжди була. Княжна Марія повернулася до брата, і крізь сльози любовний, теплий і лагідний погляд її чудових у ту хвилину, великих променистих очей зупинився на обличчі князя Андрія.

Княгиня говорила невгаваючи.