Незвичайні пригоди експедиції Барсака - Верн Жуль
Бульвар завширшки сто метрів, що тягся над річкою вздовж другого сектора до початку третього, значно збільшував цей перший сектор, загальна площа якого становила майже сімнадцять гектарів.
У першому секторі жила аристократія Блекленда, ті, кого з похмурою іронією називали Веселими хлопцями ("Меррі феллоуз"). Ядро корпусу Веселих хлопців становили спільники Гаррі Кіллера з того часу, коли він вирішив заснувати тут місто, — за винятком кільщх, покликаних на вищі посади. Навколо цього первісного ялра скоро зібралася зграя збіглих бандитів, каторжників, приваблених тим, що Кіллер обіцяв ш необмежене задоволення їхніх низьких інстинктів. За короткий строк число Веселих хлопців досягло п’ятисот шістдесяти шести і це число не повинно .було збільшуватися під жодним приводом.
Обов’язки Веселих хлопців були різноманітні. Організовані по-військовому, під керівництвом полковника, п’яти капітанів, десяти лейтенантів і п’ятдесяти сержантів, вони являли собою армію Блекленда. Їхні воєнні дії зводилися до грабіжницьких наскоків на убогі села і винищення тих, кого не забирали в рабство. Крім того, Веселі хлопці несли в місті поліцейську службу, а також підганяли дубинкою (а то й револьвером) рабів, які виконували всі без винятку роботи, в першу чергу сільськогосподарські. Але найпочеснішим обов’язком Веселих хлопців була охоронна служба при Володарі, поля якого сліпо виконувалася.
Третій сектор являв собою півкільце завдовжки тисячу шістсот і завширшки п’ятдесят метрів, яке тяглося довкола центральних кварталів, між зовнішньою стіною і сектором рабів, виходячи обома кінцями до парку першого сектора і Червоної річки. Там під загальною назвою "Цивільних" ("Сівіл боді") мешкали білі, яким не вдавалося опинитись у першому секторі. Чекаючи вакансії серед Веселих хлопців, — а це траплялося нерідко, бо завдяки звірячим звичаям смертні випадки були в Блекленді річчю звичайною, — вони відбували тут своєрідний стаж; отже третій сектор можна було розглядати як своєрідне чистилище при корпусі Веселих хлопців. Щоб проіснувати, "цивільні" займалися торгівлею — Володар утримував казенним коштом тільки Веселих хлопців. У цьому комерційному секторі Веселі хлопці діставали за гроші найрізноманітніші товари, аж до предметів розкоші. Торговці купували ці товари у Володаря, який добував їх або грабежем, або, коли це були предмети європейського походження, такими способами, про які знали лише його найближчі .спільники.
В момент, коли Блекленд вперше згадується в цій розповіді, третій сектор налічував двісті вісімдесят шість мешканців, в тому числі,сорок п’ять білих жінок.
Другий сектор, розташований між першим і третім, займав найбільшу площу — понад тридцять, один гектар. Населення цього кварталу рабів досягало на той час п’яти тисяч семисот сімдесяти восьми чоловік, в тому числі — чотири тисячі сто дев’яносто шість чоловіків і тисяча п’ятсот вісімдесят дві жінки. Тут були їхні житла, тут минало їхнє сумне життя.
Щоранку розчинялися четверо воріт, пробитих у стінах цього пекла, і під наглядом Веселих хлопців, озброєних кийками й револьверами, негри, не зайняті в місті, вирушали на сільськогосподарські роботи.. Увечері вони поверталися, і важкі ворота замикалися до ранку. Вирватись звідти не було можливості: з одного боку — Веселі хлопці, з другого — "цивільні", істоти рівною мірою люті й жорстокі.
Багато з нещасливих рабів гинуло або від жахливих умов життя, або під ударами своїх наглядачів-мучителів. Це нікого не турбувало. Черговий наскок негайно поповнював нестачу, і нові жертви заміняли тих, кого визволила смерть.
Але Блекленд складався не тільки з описаних тут правобережних кварталів. Лівий берег Червоної річки був крутий, метрів п’ятнадцять заввишки; міська стіна продовжувалась тут, утворюючи прямокутник в тисячу двісті метрів вздовж річки і триста метрів завширшки. Це друге місто було не набагато менше від першого, — його площа дорівнювала майже тридцяти шести гектарам. Воно розділялося високою поперечною стіною на дві рівні частини. В одній половині, розташованій на північно-східному схилі горба, розкинувся парк — Кріпосний сад, який сполучався з півночі Садовим мостом з секторами Веселих хлопців і "цивільних". У другій половині, на вершечку горба, містилися життєві центри міста.
У північному кутку, суміжному з парком, височіла велика квадратна споруда, оточена уступчастими стінами; північно-західний фасад її, заввишки біля тридцяти метрів, зводився прямовисно над Червоною річкою. Це був палац — так його звичайно називали, — де жили Гаррі Кіллер і дев’ятеро давніх спільників його злочинів, піднесених до рангу радників. Дивні це були радники — головним обов’язком їх було стежити за негайним виконанням усіх наказів і вироків неприступного володаря, якого майже не можна було побачити.
Другий міст, Замковий, перегороджуваний на ніч важкими ґратами, сполучав резиденцію уряду з правим берегом.
З палацом сполучалися дві казарми, одна для дванадцяти чорних рабів, служників та для півсотні спеціально дібраних найбільш лютих негрів — Чорної варти, друга для сорока білих, дібраних за тим же принципом, — їм довірялися сорок літальних машин, відомих у Блекленді під назвою планерів.
Чудесний винахід геніального мозку, ці дивні машини могли без зупинок пролетіти до п’яти тисяч кілометрів із швидкістю чотириста кілометрів за годину. Своєю здатністю бути всюдисущими пірати Блекленда завдячували саме цим планерам, які дозволяли їм миттю зникати після злочину; в основному на цих машинах ґрунтувалася і деспотична могутність Гаррі Кіллера.
Справді, саме страх тримав у покорі невідому світові державу, столицею якої був Блекленд, страх допоміг Гаррі Кіллеру встановити і підтримувати своє владарювання. Проте самодержавний володар передбачив можливість бунту своїх білих або чорних підданців. Палац був побудований так, що панував над усім містом і тримав під загрозою гармат усі сектори, сад, казарми. Будь-яке повстання стало б сигналом до масового винищення, повсталі не мали б навіть можливості утекти. Пустиня сама по собі являла непрохідну перепону, і читач незабаром побачить, що, раз потрапивши в це лігво, доводилося зрікатись надії звідти вибратись.
До цього слід додати, що Блекленд утримувано в чистоті й порядку, там існували всі можливі засоби комфорту. Не було у Веселих хлопців і "цивільних" ні одного житла без телефону. Не було вулиці, будинку, навіть невільничої хатини без водопроводу й електрики.
В околицях міста, закладеного серед пустині десять років тому, перетворення були ще чудесніші. Піщаний океан відступив від міських стін на кілька кілометрів, і навкруги Блекленда, ховаючись за обрієм, простяглися поля, оброблені за найдосконалішими методами, де з року в рік успішно вирощувалися кращі сільськогосподарські культури Європи й Америки.
Такий був витвір Гаррі Кіллера, що був би гідний подиву, якби не ґрунтувався на злочинах і не мав їх на меті. Але як же все це було здійснено? Як перетворив він ці безплідні, сухі рівнини в родючі лани? Для існування людини й тварини, для того, щоб земля давала плоди, необхідна вода. Як же Гаррі Кіллер обдарував нею цей край, де раніше роками не випадало ні краплини дощу? Чи він володів магічною силою?
Ні, Гаррі Кіллер не був наділений надприродною могутністю, і, залишений на самого себе, він, безумовно, не зміг би здійснити всі ці чудеса. Але Гаррі Кіллер був не сам. Палац, де він жив разом з. тими, кого зухвало називав своїми радниками, казарми Чорної варти і ацгари для планерів займали всі разом меншу частину лівобережного сектора Блекленда. Посеред великого простору там були зведені інші будови, ціле друге місто, всередині першого, різноманітні споруди, двори й сади якого займали площу в дев’ять гектарів. Напроти палацу височів завод.
Завод був автономним, незалежним містом, якому Володар щедро відпускав кошти, яке він поважав, якого навіть, сам собі в цьому не признаючись, трохи побоювався. Споруджене за його задумом місто було витвором Заводу, який оснастив Блекленд усіма найновішими вдосконаленнями і, крім того, незвичайними винаходами, що стали відомі в Європі лиш багато років пізніше.
Завод мав душу й тіло. Душею був його директор, а тілом — сотня робітників різних національностей. Більшість з них була завербована у Франції й Англії, де їх обрали серед кращих представників різних професій і звідки звабили в Блекленд по мосту з чистого золота. Кожний з них одержував ставку міністра, але зате мусив неухильно підкорятись законам Блекленда.
Серед цих робітників найрізноманітніших спеціальною тей більшість становили складальники механізмів. Дехто був одружений, і в описуваний період історії Блекленда в заводському містечку налічувалося двадцять сім жіг нок і кільканадцятеро дітей.
Ці чесні трудівники, що являли такий разючий контраст з усіма іншими мешканцями міста, жили всі на заводі, за межі якого їм було суворо заборонено виходити. Чорна варта й Веселі хлопці день і ніч суворо наглядали за цим. Ніхто з них і не намагався порушувати цю умову, про яку їх було попереджено при наймі; на весь час перебування в Блекленді робітники були відрізані від усього світу. Вони не тільки не мали права виходити з заводу, але не могли навіть нікому писати й одержувати листи ззовні. Багатьох лякали такі суворі умови, і вони відмовлялися; але дехто все ж спокушався високою платою. І справді — що людина втрачає, коли вона бідна і доводиться поневірятися заради шматка хліба? Варто зважитися і податись туди, де невідомо шо тебе чекає, коли є шанс розбагатіти, бо зрештою, казали вони собі, рискуєш лише життям.
Як тільки угода укладалася, завербований сідав на визначений йому корабель і приїжджав на один з Біссагаських островів, розташованих поблизу берегів Португальської Гвінеї. Там він мусив дозволити зав’язати собі очі, і один з планерів, для яких у відповідному місці архіпелагу було влаштовано захисток, приставляв його у Блекленд, покриваючи менш як за шість годин відстань у дві тисячі кілометрів. Планер приземляйся на еспланаді, що відділяла Палац від заводу, пов’язку знГмали з очей, і робітник вступав на завод, звідки не виходив уже до того дня, коли виявляв бажання розірвати угоду і повернутися на батьківщину.
За угодою завербований робітник справді мав таке право.
