Катар (Нежить) - Лем Станіслав
Врешті мати наказала йому піти до лікаря. Обидва лікарі, в яких він побував, виписували невинні збуджуючи засоби, які діяли деякий час. Те, що я зараз розповідаю, міг би вам розказати кожен з мешканців будинку. Знали навіть про його непевні справи в лабораторії. Його було видно наскрізь. Ті його фотографії — дитяча забавка порівняно з тим, що ми маємо щодня. Взагалі-то я працюю в кримінальній поліції, a moeurs, поліція моралі, — це інший світ. Після того, що сталося, ми залучили до слідства і їх, але намарно. Що іще додати до портрета? Збирав старі листівки, скаржився на дуже тендітну шкіру — на сонці в нього відразу починається якесь подразнення, зрештою, він був з тих людей, яких не цікавила засмага. Але позаторік восени він раптом почав темнішати на обличчі, і шкіра набула мідного відтінку, характерного для штучного загару. Тож давніші клієнти й знайомі питали, чи не ходить він до солярію. Прок, червоніючи, як дівчина, відповідав, що на нього звалилося страшне лихо — не сходять чиряки з незручного місця, і лікар порадив йому кварцування всього тіла, вітаміни й мазі. Все це разом узяте якось допомогло. Був жовтень, того року досить неприємний, дощовий, холодний, оптик восени ще більше страждав сонливістю й нападами слабості, зокрема в обід, тому знову звернувся до лікаря, і той іще раз виписав йому якісь збуджуючі таблетки. В кінці місяця під час обіду Прок збуджено й задоволено розповів матері, що отримав добре замовлення — велику серію кольорових фото, які треба проявити й надрукувати великим форматом у багатьох примірниках. Він розраховував отримати за них тисячу шістсот франків, які для нього були неабиякою сумою. Після сьомої вечора він опустив штори й замкнувся в лабораторії, сказавши матері, що повернеться пізно, бо робота пильна. Близько першої мати прокинулась від якогось крику, що долинав з його кімнати. Він плакав, сидячи на підлозі, "так страшно, як жодна людина ще не плакала" — це її слова зі свідчень. Схлипуючи, він кричав, що змарнував життя, що мусить померти. Порвав колекцію улюблених листівок, поперекидав меблі, бабуся не могла укоськати його — завжди такий слухняний, тепер він навіть не помічав її. Вона тупцяла за ним по кімнаті, смикала за одяг, а він, наче в поганій мелодрамі, спочатку шукав шнура — відрізав його від штори, але той виявився затонким, і мати його врешті відібрала, тоді в кухні намагався дістатися до начиння за ножем, згодом хотів зійти вниз по якусь отруту. В лабораторії було досить хімікатів, але він раптом наче ослаб, сів на підлогу й захропів, схлипуючи навіть уві сні. Так він спав до ранку, бо старенька не могла перенести його на ліжко, а просити допомоги в сусідів не хотіла, тож підклала йому під голову подушку. Вранці він був цілком нормальний, щоправда, дуже пригнічений. Скаржився на сильний головний біль і казав, що почуває себе так, ніби всю ніч пив, хоча ніколи не випивав більше склянки столового вина за обідом. Наковтавшись порошків, він поплентався в майстерню. День минув як завжди. Як оптик він мав невелику клієнтуру, приймальня була порожньою, а він сидів за перегородкою, шліфуючи скельця, чи проявляв фотографії в лабораторії. Того дня було лише чотири клієнти. Кожне замовлення, навіть найдрібніше, що виконувалося в присутності замовника, він записував до книги. Якщо він не знав клієнта, то записував вид замовлення. Крім фотографії, звичайно. Два наступні дні також минули непомітно. На третій день він отримав аванс за виготовлення збільшених фотознімків. Цих прибутків він теж не фіксував, був не настільки простим. Вечерю вони з матір'ю мали вишуканішу, принаймні як для них. Дорожче вино, риба, тепер я вже не пригадую точно, але тоді я пам'ятав навіть, скільки було сортів сиру. Наступного дня він отримав нову партію плівки від того ж замовника. За обідом був у чудовому настрої, казав матері, що вони ще збудують собі дім, увечері замкнувся в лабораторії, і звідти мати близько півночі почула страшенний грюкіт. Вона зійшла вниз, стукала з коридора у двері лабораторії, відділеної диктовою перегородкою, чула його нерозбірливе голосіння, грюкіт, брязкіт скла. Вражена старенька покликала сусіда-гравера, майстерня якого була неподалік на цій же вулиці. Сусід, спокійний літній вдівець, підважив долотом засув дверей. Всередині було темно й майже тихо. Прок лежав на підлозі серед напівпроявлених злиплих і частково пошматованих порнографічних фотографій, які вкривали всю підлогу. Лінолеум був залитий хімікатами, бо він порозбивав усі склянки, попікши руки кислотою і пропаливши одяг; збільшувач валявся на підлозі, з крана била струменем вода, а сам він лежав мокрий з голови до ніг. Коли відчув себе зле, пробував рятуватися, хлюпаючи воду на обличчя, а згодом запхав голову під кран. Очевидно, хотів отруїтися, але замість ціаністого калію випив брому й зараз був геть запаморочений. Дозволив завести себе до кімнати, сусід, по суті, заніс його, а коли той пішов, Прокове божевілля тривало. Мати розповіла, що він геть знесилів, і це знову нагадувало дешеву комедію — лежачи на ліжку, він смикав руками й ногами, силкуючись подерти простирадло, щоб повіситися, запихав у рота пошивку, хрипів, плакав, лаявся, а коли спробував схопитися на ноги, впав як колода і знову, як і першого разу, заснув на підлозі.
Вранці встав пізно і був як з хреста знятий. Побивався, вже доречно, над збитками, яких сам собі завдав. До самого обіду він збирав, промивав, рятував як міг злиплі негативи, прибирав і чистив лабораторію, а опівдні, спираючись на палицю, бо голова ще паморочилась, вийшов купити нових реактивів замість знищених. Увечері скаржився матері, що це, мабуть, психічне захворювання, випитував про випадки божевілля в їхній родині й не хотів вірити, що вона нічого такого не знає, звинувачував її в брехні. З його тону вона зрозуміла, що він ще не зовсім отямився — досі ж не смів навіть голосу на неї піднести. Він ніколи не виявляв такої агресивності, але можна собі уявити страх і пригнічення людини, яка несподівано для самої себе з невеликим інтервалом зазнає двох приступів безумства. Мабуть, кожен би подумав, що це початок божевілля. Матері він сказав, що коли це ще хоч раз трапиться, він піде до психіатра. Така рішучість була зовсім не властива його натурі. Досі минали тижні, перш ніж він зважувався піти до дерматолога, спершу добряче намучившись зі своїми чиряками, й зовсім не від скупості, — зрештою, він був застрахований, — а лише тому, що кожна зміна розпорядку дня здавалася йому нестерпною.
З клієнтом, що дав йому плівку, відбулася сварка, бо той недорахувався кількох фотографій. Що там між ними було, ми точно не знаємо — це єдиний суттєвий факт у цій справі, який не вдалося з'ясувати.
Весь наступний тиждень минув нормально. Прок заспокоївся і в розмовах з матір'ю більше не згадував про психічний розлад. У неділю пішов з нею в кіно. А в понеділок збожеволів. Сталося це так. Об одинадцятій ранку вийшов з майстерні, лишивши двері навстіж, не відповів, як завжди, на привітання знайомого кондитера-італійця, крамничка якого була на розі. Італієць озвався першим, бо Прок зупинився перед кондитерською. Оптик видався йому "якимсь чудним", увійшов до крамнички, попросив солодощів; сказав, що розрахується, коли повертатиметься, бо тоді буде мати "багато грошей" — це не було на нього схоже. На зупинці він сів у таксі — чого не робив принаймні років десять — і наказав водієві їхати на рю дель Опера. Попросив почекати і за чверть години повернувся, голосно розмовляючи сам з собою і вимахуючи руками, в одній з яких мав конверт, повен банкнотів. Лаючи негідника, що намагався позбавити його заробітку, він наказав їхати до Нотр Дам. На острові він розрахувався з водієм стофранковою банкнотою, не вимагаючи здачі, — таксист помітив, що у конверті лише сотенні папірці, — й одразу ж почав перелазити через поруччя мосту. Якийсь перехожий вхопив його за ногу, і вони почали борюкатися. Побачивши це, таксист вискочив з машини, але й удвох вони не змогли упоратися з оптиком. Надійшов поліцейський, втрьох вони запхнули Прока в таксі Прок навіснів далі, брук вкривали стофранкові банкноти, поліцейський врешті прикував Прока до себе, й вони поїхали в лікарню. Дорогою оптикові вдалася досить незвична штука. Коли машина рушила, він мовби поринув у себе й лежав обіч поліцейського безвільний, як ганчірка, тоді раптом зірвався і, перш ніж поліцейський смикнув його, встиг ухопитися за кермо. Рух був інтенсивний, і сталася аварія. Таксі вдарило в передні дверцята "сітроєна" з такою силою, що його водієві заклинило руку і переламало зап'ястя. Поліцейському врешті вдалося довезти Прока до лікарні на іншому таксі. Через недогляд там поставилися до нього не дуже серйозно, тим більше, що він впав у ступор[21], тихенько плакав, не відповідав на запитання, зрештою, поводився цілком спокійно. Його прийняли на обстеження, а при вечірньому обході головного лікаря не могли його знайти. Він лежав під ліжком, притиснувшись до стіни й загорнувшись у ковдру, витягнену з-під простирадла, тому його не відразу помітили. Він був непритомний від втрати крові: перерізав вени уламком леза, який йому вдалося заховати в лікарняну піжаму. Його врятували, вдавшись до трьох переливань крові. Потім почалися ускладнення, бо серце в нього й так було хворе.
Цю справу я отримав на другий день після випадку на острові святого Людовіка. На перший погляд у ній, власне, не було даних для Сюрте, але юрисконсульт власника "сітроєна" вирішив, що трапилася добра нагода подоїти поліцію. Адвокат висунув версію про злочинне недбальство співробітника поліції, який, везучи божевільного злочинця, допустив до того, що той ударив машину його клієнта, завдавши йому, крім тілесної й матеріальної шкоди, тяжкого психічного шоку. Отже, поліція мусить відповідати, й, очевидно, доведеться виплачувати пенсію — звичайно, з фондів міністерства, оскільки винний у тому випадку поліцейський перебував на службі.
Для кращого початку адвокат у такому ж тоні поінформував пресу. Тому справа з рівня звичайного інциденту відразу підскочила на кілька щаблів, бо ставкою у грі ставав престиж Сюрте, а власне, кримінальної поліції, й шеф доручив мені розслідувати цей випадок.
Поставлений у лікарні попередній діагноз констатував буйне божевілля у вигляді загальмованої шизофренії, але чим далі обстежували Прока (вже після спроби накласти на себе руки), тим більше виникали сумніви щодо правильності діагнозу.
