Колесо - Віндем Джон

І щоб він більше не робив коліс і не подавав поганого прикладу іншим, вони його теж спалюють.

— Вони його теж спалюють?

— Так. Тому ти повинен говорити, що знайшов цей ящик, і наполегливо стояти на своєму.

— Може бути, якщо я дам чесне слово, що більше не буду ...

— Це не допоможе, Дейві. Вони всі бояться колеса, а коли люди перелякані, вони стають злими і жорстокими. Ні, ти повинен говорити, що знайшов ящик.

Хлопчик задумався.

— А як же мама? Адже вона все знає. Я вчора взяв у неї цей ящик. Це погано?

Старий знову хмикнув.

— Так. Дуже погано. Взагалі-то жінки не надто полохливі, але, коли вони справді бояться, вони бояться куди сильніше, чим чоловіки.

У темряві сараю настало довге мовчання. Коли старий знову заговорив, у нього був дуже спокійний, ласкавий голос:

— Дейві, малюк, я хочу тобі щось розповісти. Але обіцяй, що ти нікому ні слова не скажеш, принаймні до тих пір, поки не станеш таким же старим, як я.

— Добре, дідусь, раз ти так говориш ...

— Я розповідаю це тобі тому, що ти сам придумав колесо. І такі хлопчики будуть завжди. Повинні бути. Тому що не можна вбити думку. Її можна заховати, але вона все одно прорветься. Я хочу, щоб ти зрозумів раз і назавжди: колесо — це ще не зло. Що б тобі не говорили перелякані люди — не вір їм. Жодний винахід не може бути саме по собі поганим або хорошим. Таким його роблять люди. Запам'ятай це, малюк. Коли-небудь вони знову почнуть користуватися колесом. Я не сподіваюся дожити до цього, але ти, напевно, доживеш. Це буде. І коли це станеться, не будь серед переляканих. Будь серед тих, хто навчить їх використовувати колесо краще, ніж ті люди, які від нього загинули. Ні, колесо — не зло. Єдине зло — це страх. Не забувай цього.

Старий рушив крізь темряву, гулко ступаючи по долівці.

— Мені пора. Де ти, малюк? — Він на дотик знайшов плече Дейві і поклав долоню йому на голову. — Благослови тебе Господь, Дейві, — сказав старий. — І не думай про завтрашній день. Все буде в порядку. Ти мені віриш?

— Вірю, дідусь.

— Ну от і добре. Лягай спати. Там в кутку залишилося трохи сіна.

Хлопчик знову побачив клаптик нічного неба. Кроки старого завмерли в дворі, і знову настала тиша.

Вранці, коли прибув священик, він побачив купку блідих, переляканих людей, що товпилися навколо старого і здивовано дивилися на його роботу. Старий, тримаючи в одній руці молоток, а в інший цвяхи, неквапливо порався з візком Дейві.

Священик остовпів.

— Припини це! — закричав він. — В ім'я господа припини!

Старий повернувся до нього. В його очах світилася стареча хитрість.

— Вчора я зваляв дурня, — сказав він. — Я прилаштував тільки чотири колеса. Але сьогодні я розумніший. Зараз я прироблю ще два, і вона поїде вдвічі швидше.

... Вони спалили ящик точно так, як передбачив старий, а його забрали з собою. Опівдні хлопчик, про який всі забули, насилу відірвав очі від піднесеного за селом стовпа диму і сховав обличчя в долонях.

— Я запам'ятаю, дідусь, — сказав він. — Я запам'ятаю. Єдине зло – це страх. Я ...

Сльози не дали йому закінчити.

© Віктор Часник. Переклад. 2020.