Війна і мир (том 1) - Толстой Лев

Кажуть,— сказала вона,— що старі дівиці ont la manie des mariagese. Я ще не почуваю за собою цього уподобання, але в мене є одна petite personne7, дуясе нещаслива з батьком, une parente à nous, une princesse8 Волконська.— Князь Василь не відповів, хоча з властивою світським людям кмітливістю й пам'яттю показав рухом голови, що він узяв до уваги ці відомості.

— Ні, чи знаєте ви, що цей Анатоль коштує мені сорок тисяч на рік.— сказав він, видно, неспроможний стримувати сумний хід своїх думок. Він помовчав.

5 — Що ж робити? Лафатер сказав, би, що в мене нема шишки батьківської любові,

2 лурні.

3 Я ваш

4 і вам лише можу признатися. Мої діти—тягар мого існування.

5 Що ж робити?..

8 мають манію одружувати,

дівчина, * наша родичка, княжна

— Що буде через п'ять років, коли це так триватиме? Voilà l'avantage d'être père l. Вона багата, ваша княжна?

— Батько дуже багатий і скупий. Він живе в селі. Знаєте, отой відомий князь Волконський, відставлений ще за покійного імператора і прозваний "пруським королем". Він дуже розумна людина, але чудний і важкий. La pauvre petite est malheureuse, comme les pierres2. У неї брат, от що недавно одружився з Lise Мейнен, ад'ютант Кутузова. Він буде сьогодні в мене.

— Ecoutez, chère Annette 3,— сказав князь, раптом узявши свою співрозмовницю за руку і пригинаючи її чомусь донизу.— Arrangez-moi cette affaire et je suis votre4 вірний раб à tout jamais (pan—comme mon староста m'écrit des 5 донесення: no-кой-єр-п). Вона хорошої фамілії й багата. Усе, чого мені треба.

І він з тими вільними й фамільярними граціозними рухами, якими він вирізнявся, взяв за руку фрейліну, поцілував її і, поцілувавши, помахав фрейлінською рукою, розсівшись у кріслі і дивлячись убік.

— Attendez6,— сказала Анна Павлівна, міркуючи.— Я сьогодні ж поговорю з Lise (la femme du jeune Волконський) 7. І, можливо, це владнається. Ce sera dans votre famille, que je ferai mon apprentissage de vieille fille8.

II

Вітальня Анни Павлівни почала потрохи наповнюватись. Приїхала вища знать Петербурга, люди найрізноманітніші віком і характерами, але однакові по громадянству, в якому всі жили; приїхала дочка князя Василя, красуня Елен; вона заїхала за батьком, щоб із ним разом їхати на свято посланника. Вона була в шифрі і в бальній сукні. Приїхала й відома як la femme la plus séduisante de Pétersbourg9, молода, маленька княгиня Волконська, яка минулої зими вийшла заміж і тепер не виїжджала у великий світ через свою вагітність^ але їздила ще на невеликі вечори. Приїхав князь Іполит, син князя Василя, з Мортемаром, якого він відрекомендував; приїхав і абат Моріо та багато інших.

— Ви не бачили ще,— або: — ви не знайомі з ma tante? 10 —

1 Ось вигода бути батьком. ^

2 Сердешна нещаслива, як камінь.

3 — Слухайте, люба Анет,

4 Влаштуйте мені цю справу, і я назавжди ваш 6 як мій староста мені пише

6 — Стривайте,

7 Лізою, дружиною молодого Волконського.

8 Я в вашій родині почну навчатися ремесла старої дівиці.

9 найчарівніша жінка в Петербурзі,

10 тіточкою?

казала Анна Павлівна до прибулих гостей і вельми серйозно підводила їх до маленької бабусі у високих бантах, яка виплила з другої кімнати, як скоро стали приїжджати гості, називала їх на ім'я, повільно переводячи очі з гостя на ma tante1, і потім відходила.

Всі гості учиняли обряд вітання нікому не відомої, нікому не цікавої і не потрібної тіточки. Анна Павлівна з сумовитою, урочистою турботою стежила за їх вітанням, мовчазно схвалюючи їх. Ma tante кожному казала в одних і тих самих висловах про його здоров'я, про своє здоров'я і про здоров'я її величності, яке нині було, хвалити бога, краще. Усі, що підходили, з пристойності не виявляючи поспіху, з почуттям полегшення, виконавши важкий обов'язок, відходили від бабусі, щоб уже цілий вечір ні разу не підійти до неї.

Молода княгиня Волконська приїхала з роботою в гаптованій золотом оксамитовій торбинці. її гарненька, з ледь помітними чорненькими вусиками верхня губка була коротка по зубах, але тим миліше вона відкривалася і тим ще миліше витягалася іноді й опускалася на нижню. Як це завжди буває у цілком* привабливих жінок, вада її — короткість губи і напіввідкритий рот — здавалася її особливою, власне її красою. Всім було весело дивитися на цю, сповнену здоров'я і життя, гарненьку майбутню матір, що так легко переносила свій стан. Старикам і нудьгуючим, похмурим молодим людям по якомусь часі перебування й розмови з нею здавалося, що й самі вони стають схожими на неї. Хто розмовляв з нею й бачив при кожному слові її світлу усмішечку та .блискучі білі зуби, які видно було безперестанно, той думав, що він сьогодні особливо любий. І це думав кожен.

Маленька княгиня перевальцем, дрібненькими швидкими кроками обійшла стіл з робочою сумочкою на руці і, весело оправляючи сукню, сіла на диван, біля срібного самовара, неначе все, що вона робила, було partie de plaisir2 для неї і для всіх навколо неї.

— J'ai apporté mon ouvrage3,— сказала вона, розгортаючи свій ридикюль і звертаючись до всіх разом.

— Дивіться, Annette, ne me jouez pas un mauvais tour,— вернулась вона до господині,—Vous m'avez écrit, que c'était une toute petite soirée; voyez comme je suis attifée4.

І вона розвела руками, шоб показати своє, в мереживах, сіреньке елегантне плаття, трохи нижче грудей оперезане широкою стрічкою.

1 тіточку,

2 розвагою

3 — Я захопила роботу,

4 не зіграйте зі мною лихого жарту; ви мені писали, що у вас зовсім маленький вечір. Бачите, як я закутана.

— Soyez tranquille, Lise, vous serez toujours la plus Jolie — відповіла Анна Павлівна.

— Vous savez, mon mari m'abandonne,— продовжувала вона тим самим тоном, звертаючись до генерала,—il va se faire tuer. Dites moi, pourquoi cette vilaine guerre2,—сказала вона до князя Василя і, не дожидаючись відповіді, звернулася до дочки князя Василя, до вродливої Елен.

— Quelle délicieuse personne, que cette petite princesse!3— сказав князь Василь тихо до Анни Павлівни.

Незабаром після маленької княгині увійшов масивний, товстий молодик з обстриженою головою, в окулярах, у світлих штанах за тодішньою модою, з високим жабо і в коричневому фраку. Цей товстий молодик був незаконний син знаменитого катерининського вельможі, графа Безухова, який помирав тепер у Москві. Він ніде ще не служив, щойно приїхав з-за кордону, де він виховувався, і вперше був у вищому світі. Анна Павлівна привітала його поклоном, що призначався для найнижчих людей за ієрархією її салону. Проте, незважаючи на це нижче своїм сортом вітання, на обличчі в Анни Павлівни, коли вона побачила в дверях ГГєра, виявився неспокій і страх, подібний до того, який виявляється, коли бачиш що-небудь занадто велике й невідповідне до місця. Хоча, справді, П'єр був трохи більший за інших чоловіків у кімнаті, але цей страх міг стосуватися лише того розумного й разом боязкого, спостережливого і природного погляду, що відрізняв його від ycrx у цій вітальні.

— C'est bien aimable à vous, monsieur Pierre, d'être venu voir, une pauvre malade 4,— сказала до нього Анна Павлівна, злякано переглядаючись із тіточкою, до якої вона підводила його. П'єр пробурмотів щось незрозуміле, не перестаючи розшукувати щось очима. Він радісно, весело усміхнувся, вклоняючисіь маленькій княгині, як близькій знайомій, і підійшов до тіточки. Анна Павлівна боялась недарма, бо П'єр, не дослухавши тіточчиної мови про здоров'я її величності, відійшов від неї. Анна Павлівна злякано зупинила його словами:

— Ви не знаєте абата Моріо? Він дуже інтересна людина...— сказала вона.

— Так, я чув про його план вічного миру, і це дуже цікаво, але навряд чи можливо...

— Ви думаєте?..— сказала Анна Павлівна, щоб сказати що-небудь і знову повернутися до своїх занять господині дому, але П'єр вчинив протилежну нечемність. Раніше він, не дослухавши слів співрозмовниці, пішов; тепер він зупинив своїми словами

1 Будьте спокійні, Лізо, ви все ж будете кращою за всіх,

2 — Ви знаєте, мій чоловік покидає мене. Іде на смерть. Скажіть, нащо ця гидка війна,

3 — Що за мила особа, ця маленька княгиня!

4 — Дуже ласкаво з вашого боку, мосьє П'єр, що ви приїхали одвідати бідолашну хвору.

співрозмовницю, якій треба було від нього йти. Він, нагнувши голову й розставивши великі ноги, почав доводити Анні Павлівні, чому він гадав, що план абата був химерою.

— Ми згодом поговоримо,— сказала Анна Павлівна, усміхаючись.

І позбувшись молодика, який не вміє жити/ вона повернулася до своїх занять господині дому і далі прислухалася і приглядалася, готова дати допомогу на той пункт, де слабшала розмова. Як господар прядильні, посадивши робітників по місцях, походжає по підприємству, помічаючи нерухомість чи незвичний, скрипучий, занадто голосний звук веретена, квапливо йде, стримує або пускає його в належний хід,— так і Анна Павлівна, походжаючи по своїй вітальні, підходила до замовклого чи до занадто гомінливого гуртка і одним словом або переміщенням знову заводила рівномірну, пристойну розмовну машину. Але серед цих турбот весь час видно було в ній особливий страх за П'ера. Вона заклопотано поглядала на нього тоді, як він підійшов послухати, що говорилося коло Мортемара, і відійшов до другого гуртка, де говорив абат. Для П'ера, вихованого за кордоном, цей вечір Анни Павлівни був першим, який він бачив у Росії. Він знав, що тут зібрано всю інтелігенцію Петербурга, і в нього, як у дитини в крамниці іграшок, розбігалися очі. Він усе боявся пропустити розумні розмови, які він може почути. Спостерігаючи впевнені й витончені вирази облич зібраних тут людей, він усе чекав чогось особливо розумного. Нарешті, він підійшов до Моріо. Розмова здалася йому цікавою, і він зупинився, чекаючи нагоди висловити свої думки, як це люблять молоді люди.

III

Вечір Анни Павлівни було пущено. Веретена з різних боків рівномірно і не змовкаючи фурчали. Крім ma tante, біля якої сиділа лише одна літня дама зі сплаканим, худим обличчям, трохи чужа у цьому блискучому товаристві, товариство розбилося на три гуртки. В одному, здебільшого чоловічому, центром був абат; у другому, молодому — красуня-княжна Елен, дочка князя Василя, і гарненька рум'яна, занадто повна як на свою молодість, маленька княгиня Волконська.