Заробіток - Моравіа Альберто

Тримай, — сказав він Клементині,— це на всіх... Там поділитесь.

Він тицьнув їй у руку щось наче кілька вчетверо складених папірців по десять тисяч лір.

Ми зразу ж сіли в машину.

— Куди везти? — поспитав шофер.

На алею Кастреназе, за Порта Меджоре,— відповів я, оскільки було вже пізно.

Усю дорогу ми мовчали. Певно, з голови не йшли ті банкноти по десять тисяч лір, що старий дав Клементині. Мені кортіло чимскоріш розділити їх, але при шоферові це робити було незручно. Коли ми доїхали до Порта Меджоре, вже зовсім смерклося. Я попросив водія зупинитись, і ми вийшли з машини, Я відразу підбіг до Клементини:

— Тепер поділимо гроші... Давай-но їх сюди!

— Гроші він дав мені, — зухвало відповіла вона.

— Так, але сказав: "Поділіть між собою",

— Я такого не чула,

— Поменше балакай, а давай сюди гроші!

Я вже був схопив її, але вона враз нагнулася і вкусила мене, майже всіма зубами вп'ялася в мою руку. Я заревів од нестерпного болю і відпустив її. Вона ж, метка, стрімголов кинулась убік і зникла в темряві.

Словом, я повернувся у барак пригнічений, стомлений і в кепському настрої. Боліла рука — Клементина прокусила її до кості. Я зачинив двері, запалив свічку і, вкрай знесилений, не знявши навіть акордеона з плеча, снопом повалився на ліжко. Тоді у протилежному кутку побачив Джованну. При світлі свічки виднілися її витрішкуваті голубі очі та обличчя із закопиленою губою. Якийсь час вона давилась на мене, а тоді спитала:

— А скільки там було? Мабуть, не менше тридцяти тисяч лір.

Вона мало не розсмішила мене: якби ж то справа в грошах. Але ж той синьйор занапастив мене. Через його гроші Клементина втратила голову і тепер вже не повернеться до нас. Доведеться Джованні співати самій. Хоч голос у неї ніжний та мелодійний, але не різкий, не хапає за душу. Клементина ж своїм різким, грубим голосом вміла сказати багато про що, і той синьйор дав їй стільки грошей тому, що спів її запалив його бажанням знову стати молодим, здоровим, хай навіть і вічно голодним, бездомним волоцюгою!