Вакації Імре - Моріц Жігмонд

Тоді вони взялися до бійки. За хвилину міцний парубійко вже лежав на землі. Імре гамселив його, аж пір'я летіло. Так товкмачив, ніби хотів зігнати на хлопцеві злість до всього світу.

Ледве одняли хлопця з рук Імре.

Батько і слова не сказав.

Гімназист сапав цілий день, а назавтра не міг ворухнути ні рукою, ні ногою. Та батько знов послав його на поле.

Хлопець робив ціле літо — і жав, і возив, і молотив...

Бідолашний Імре. Таки став звичайним сільським парубком. З жалем і відчайдушною тугою він думав: "Коли б я ще раз міг стати гімназистом..."

Гула молотарка. Добірна червонава пшениця густо стікала в мішки. Незважаючи на порох, дівчата весело, з піснею на устах носили полову. Тільки Імре сидів сумний на лантусі біля ваги і записував, скільки кілограмів у кожному лантусі. Поруч нього—вила, якими допіру відкидав солому.

— Імре! — покликав батько.

— Прошу?

— Повезти тебе у вересні до школи?

Імре глянув на батька широкими від подиву очима, здригнувся. Хлопець не міг здобутися на слово. Нарешті сказав:

— Ваша воля, тату.

Але на очах забриніли дві перлисті сльозини.

Батько з ласкою та тихою усмішкою під вусами поглядав на сина.

— Невже ж доведеться ще раз одібрати від пана вчителя Цобела листа з проханням навчити тебе старанності? Та від дядька Папа? Та ще від крамаря "Шварцгелба" ?

Хлопець ридма ридав.

А батько голосно, щоб інші теж почули, гукнув:

— Бені!

— Прошу, господарю!

— Візьми ті вила і відкидай солому. Хіба не бачиш їх? Ті вила, що були в школяра! Бо це не його робота, йому вчитися треба. Через два тижні він поїде до Дебрецена...

Імре кинувся до батька і цілував його міцні, смаглі й зашкарублі від праці руки.

О, більш ніколи не писатимуть батькові таких листів!

[1] Куратор — настановлений судом опікун малолітніх дітей-сиріт.