Загадка - Фаулз Джон
Раніше її уява малювала чоловіка непритомним у лондонській квартирі. Тепер — вечерю вдвох десь у Парила. Місіс Філдінґ важко було уявити обличчя манірної міс Парсонс в інтимному світлі свічок якогось розкішного закладу. Однак цього літа міс Парсонс провела в Лондоні менше часу, ніж звичайно. Ось-ось задзвонить телефон, і Маркус обізветься й розкриє якусь довго приховувану правду про їхнє подружнє життя, хоча... Воно завжди здавалось місіс Філдінґ не гіршим, ба навіть кращим, ніж у більшості людей їхнього кола. Тут якась глибоко захована таємниця, щось поза межами їхнього класу й звичного оточення. Якась лялечка з простолюду — чи бозна-хто. В глибині душі місіс Філдінґ вирішила, що на сьогоднішній вечір досить. Вона теж належала до консерваторів і дуже чітко розрізняла таємні грішки й публічний скандал. Роби, що хочеш, та не допускай ніякого розголосу.
І, ніби наздогад, подзвонив інспектор поліції й запитав, чи не може ще чимось допомогти. Місіс Філдінґ намагалася говорити спокійно й невимушене: не слід робити з мухи слона, їй вдалося переконати інспектора, бо страшенно не хотілося, щоб втрутилася преса. Таку саму тактику місіс Філдінґ застосувала далі і в розмові з Драммондом: розгадка може виявитися зовсім простою — чи телеграма загубилася, чи міс Парсонс забула подзвонити. Треба принаймні зачекати до ранку. А вранці Пітер піде на квартиру і огляне все ще ретельніше.
Слуга-філіппінець зачинив за Драммондом двері після одинадцятої. Той уже мав свої висновки. Він теж підозрював якийсь скандал і був внутрішньо приголомшений — не тільки політичним боком справи. Крім того, що місіс Філдінґ була дружиною одного з найдостойніших членів парламенту, вона, на думку Драммонда, залишалася ще досить привабливою жінкою.
Гультяй Пітер подзвонив аж по півночі. Він сперту ледве повірив матері. Виявляється, в четвер вони вечеряли разом з батьком і його, Пітеровою, подругою Ізабеллою. Батько поводився як завжди, ні про які зміни планів на п'ятницю чи вихідні не згадував. Та незабаром і Пітер перейнявся материною тривогою і погодився одразу ж поїхати на їхню квартиру в Найтсбрідж і залишитися там на ніч. Місіс Філдінґ спало на думку: а раптом викрадачі, якщо її чоловіка справді викрадено, знають лише ту адресу і, може, так само як і вона, марно намагалися додзвонитися туди вчора ввечері.
Пітер зателефонував з квартири близько першої і сказав те саме, що й знайомий місіс Філдінґ: у квартирі все гаразд. Скринька для кореспонденції була порожня.
В батьковій спальні ніщо не свідчило про квапливе пакування речей, всі валізи та саквояжі, які перелічила мати, були на місці. В записнику — нічого про те, що треба подзвонити Драммонду чи дружині. В щоденнику — звичайний перелік справ на наступний тиждень, що починався із засідання одного з правлінь та обіду в понеділок. Залишалося з'ясувати, чи на місці паспорт. Він зберігався в шафці, ключі від якої мали тільки Філдінґ та його секретарка.
Мати й син знову стали радитись, чи слід турбувати лондонську поліцію. Врешті вирішили дочекатися ранку — може, він принесе розгадку хоча б таємничого зникнення міс Парсонс. Філдінґова дружина спала неспокійно. Прокинувшись після шостої в суботу рано (вп'яте чи вшосте за ніч), вона вирішила їхати в Лондон. Близько дев'ятої добралася до квартири, протягом півгодини разом з Пітером ще раз оглянула приміщення. З чоловікової одежі нічого не бракувало і взагалі ніщо не свідчило, що він і кудись раптово виїхав. Востаннє зателефонувала па квартиру до секретарки. Ніхто не відповів. Місіс Філдінґ вирішила, що з неї досить.
Після цього вона мала ще дві телефонні розмови. Близько десятої подзвонила додому до міністра внутрішніх справ. Очевидно, йдеться не тільки про злочин, тому вона вважає розголос надзвичайно небажаним, принаймні, поки поліція закінчить перше ретельне розслідування.
Минуло ще кілька хвилин, і справа розшуку Філдінґа була передана в надійні руки фахівців.
У суботу надвечір картина хоч і залишалася таємничою, проте дещо з'ясувалося. Від сусідів пощастило дізнатися, що міс Парсонс у Гастінгсі. Звістка приголомшила її — вона працювала у Філдінґа вже майже двадцять років. Секретарка пригадала, що, виходячи з квартири, Філдінґ спитав, чи вклала вона в портфель папери, які йому знадобляться на засіданні правління. Міс Парсонс була певна що він поїде просто на Чіпсайд, де мало відбутися те засідання.
Швейцар сказав поліції, що не чув, яку адресу назвав водієві таксі Філдінґ, що цей пан нічим особливим не звертав на себе уваги. Хіба що "трішки поспішав". Міс Парсонс негайно повернулася в Лондон і відімкнула шафку. Паспорт був там, де йому й належало бути. Вона не пригадує, щоб хтось погрожував Філдінґові в листі чи по телефону, щоб він брав останнім часом у банку великі суми чи готувався до подорожі. Протягом останнього тижня його поведінка нічим не відрізнялася від попередньої. У довірчій розмові з офіцером поліції, який дуже швидко прибув на квартиру, щоб зайнятися справою на місці, секретарка скористалася відсутністю місіс Філдінґ і заявила, що гадка про іншу жінку просто "безглузда". Містер Філдінґ був відданий своїй дружині та сім'ї. Вісімнадцять років міс Парсонс працює в нього довіреною секретаркою і ніколи не помічала навіть найменших ознак зрадливості в його поведінці. На щастя, швейцар, який чергував удень, встиг перемовитися з водієм таксі перед тим, як Філдінґ сів у машину. Швейцарів опис виявився досить детальним, і в другій половині дня таксиста пощастило розшукати. Свідчення його були несподівані і майже виключали будь-який випадок амнезії. Таксист запам'ятав свого пасажира й нітрохи не сумнівався в тому, що говорить. Він завіз Філдінґа до Британського музею, а не на Чіпсайд. По дорозі Філдінґ мовчав і весь час був заглиблений у читання, тримаючи в руках то газету, то якісь папери, що їх він виймав із портфеля. Водій не запам'ятав, чи Філдінґ увійшов до приміщення музею, бо щойно він розрахувався, як до машини підійшов інший пасажир. Відповідь на це запитання знайшли в самому музеї. Старший гардеробник одразу показав портфель, за яким ніхто не приходив з п'ятниці. Портфель розкрили і — нічого не знайшли, крім газети "Таймс", паперів, приготовлених на засідання правління, та кореспонденції, що стосувалася запланованої зустрічі з виборцями.
Місіс Філдінґ сказала, що її чоловік цікавився мистецтвом, навіть збирав при нагоді гравюри й картини із сценами полювання. Але навіщо йому було їхати до Британського музею... тим більше, що й часу на це не було. Наскільки вона знає, він ніколи там не бував. Гардеробник, який прийняв портфель, виявився чи не єдиним з-поміж працівників музею, хто зміг пригадати цього члена парламенту. І не дивно, адже в липні — великий наплив туристів. Мабуть, він просто пройшов до північного входу і там знову сів у таксі. Це нагадувало поведінку людини, яка знала, що за нею стежать і явно намагалася будь-що збити зі сліду своїх переслідувачів.
Тепер поліція не розраховувала зберегти справу в таємниці пізніше неділі. Краще зараз дати газетам офіційну версію, щоб у понеділок вранці вона була надрукована, аніж допустити, щоб повідомлення ґрунтувалися на безглуздих чутках. Найкращим видавалося все-таки припущення про психічний розлад. А фотографія значно розширила б можливості для розпізнання. Звичайно, поліція провела значно глибшу перевірку, ніж могла собі уявити місіс Філдінґ. Для цього вдалися по допомогу до контррозвідки та спеціальної служби карного розшуку. Проте Філдінґ ніколи не займав міністерської посади, отже, не може бути й мови про державні таємниці чи якусь шпигунську історію. Жодна з компаній, з якими він мав справи, не висловила сумніву в тому, що Філдінґ — людина, гідна довіри. Отже, скандал в Сіті також виключався. Залишалася історія на зразок тієї, що трапилася з Лембтоном і Джелікоу — шантаж і нервовий розлад. Але знову ж таки, не та він людина. Філдінґові папери вже ретельно перевірили: ні загадкових адрес, ні зловісних листів. Чудової думки про Філдінґа були й ті, хто вважав, що знає його особисто. Перевірили і його банківські рахунки: не тільки за останній тиждень, а й впродовж кількох попередніх місяців жодного разу не знято значної суми. Протягом літа були операції з акціями, проте біржові маклери запевняли, що він продавав акції з вигодою — і для того, щоб купити інші. У заповіті не виявили ніяких змін, що стосувалися б Філдінґової родини; він залишався незмінним відтоді, як був написаний багато років тому.
У понеділок, шістнадцятого липня, повідомлення про зникнення Філдінґа з'явилося на перших сторінках усіх щоденних газет. Подавалися короткі біографічні дані. Молодший і єдиний живий син члена верховного суду. 1939 року пішов на фронт з першого курсу юридичного факультету Оксфордського університету. Піхотним офіцером брав участь у північноафриканській кампанії, нагороджений воєнним хрестом. Перехворів жовтою лихоманкою і за станом здоров'я був відправлений на батьківщину, війну закінчував у чині підполковника воєнно-поліційного управління міністерства оборони. Після війни — успішна кар'єра адвоката, спеціалізувався з торговельно-економічного та податкового права. З 1959 року — політичний діяч; член правління таких-то фірм, власник маєтку в східній Англії; в партії торі — правий центрист.
Висувалися звичайні в таких випадках припущення. Поліція вважала, що не можна повністю виключати можливість політичного викрадення, хоча й немає свідчень про те, що Філдінґ не з своєї волі не з'явився на засідання правління. У короткому повідомленні для преси Філдінґів повірений у справах запевняв — поведінка Філдінґа була у всіх відношеннях бездоганною. Те ж саме твердила й поліція. Цей член парламенту у всьому дотримувався закону, ніколи не був під слідством чи під наглядом.
Припускаючи, що Філдінґ міг виїхати за кордон під чужим іменем і з чужими документами, зробили відповідні перевірки в аеропорту Хітроу та в головних морських портах, звідки можна було виїхати в Європу. Проте жоден чиновник паспортного контролю, жодна з працівниць авіакомпаній не могли пригадати Філдінґового обличчя. Він розмовляв трохи французькою та німецькою але не так добре, щоб видати себе за іноземця.
