Загадка - Фаулз Джон

Джон Фаулз

Загадка

Хто може, забруднившись,

з часом стати прозоро-чистим?

Дао-де-цзін

Найчастіше пропадають дівчата-підлітки, за ними йдуть хлопці їхнього віку. Здебільшого це діти з робітничих сімей і, як правило, з тих, де у взаєминах між батьками — серйозний нелад. Серед тих, хто розміняв третій десяток, зниклих безвісти теж досить багато, хоч процент робітничого класу тут менший. Це — чоловіки та дружини, які рвуться з набридлих сімейних пут або тікають від певних домашніх обставин. Для тих, кому за сорок, ця цифра різко зменшується. В старшому віці по-справжньому й надовго зникають надзвичайно рідко, і знову це здебільшого стосується дуже бідних людей, майже бродяг, які не мають родини.

Отож коли зник Джон Маркус Філдінґ, це геть суперечило соціальній статистиці. П'ятдесят сім років, багатий, вдало одружений, має сина та дві дочки. Вельми діяльний член правлінь кількох компаній лондонського Сіті; власник однієї з найкращих у східній Англії садиб у єлизаветинському стилі, жваво цікавився управлінням своєю фермою у тисячу вісімсот акрів; співвласник (правда, певною мірою почесний) зграї англійських гончаків, завзятий стрілець... Одне слово, якби існував якийсь скляний ковпак, під яким тримали б кращих представників людської раси, то Філдінґ, ділок і поміщик, був би одним із них. Його легко було б зрозуміти, якби він раптом відчув, що котрась із сторін його життя забирає надто багато часу, але... як на диво, він був ще й членом парламенту від консервативної партії.

Тринадцятого липня 1973 року, в п'ятницю, о другій тридцять пополудні, його літня секретарка, міс Парсонс, бачила, як він сідав у таксі біля своєї лондонської квартири в Найтсбріджі. В Сіті Філдінґ мав бути на засіданні правління, звідти поїздом о п'ятій двадцять дві збирався їхати до невеличкого міста під Лондоном, де містився центр виборчого округу. Поїзд прибував близько сьомої, години дві Філдінґ мав приймати своїх виборців з особистих питань, вислуховуючи, "що в кого болить". Драммонд, його довірена особа, якого він запросив на вечерю, мав потім відвезти Філдінґа додому, у його садибу Тетбері-Хол, що знаходилась за дванадцять миль від місця їхньої зустрічі. Філдінґ вірив, що особисте спілкування допомагає здобувати голоси і тому проводив такі бесіди з виборцями двічі на місяць. Зустріч, призначена на цей зловісний день, передбачала ті самі заходи, що й завжди.

Як з'ясувалося згодом, Філдінґ так і не з'явився на засідання правління. Зателефонували до нього на квартиру, але міс Парсонс ще раніше відпросилася з роботи, бо на вихідні вибиралася зі своїми родичами до Гастінгса. Хатня робітниця теж пішла на той час додому. Філдінґ ніколи не пропускав засідань, а коли й пропускав, то обов'язково про це повідомляв. Отож йому вибачили й почали без нього. Першим, хто запідозрив щось недобре, був Драммонд, який виїхав до поїзда, щоб зустріти свого патрона. Драммонд спробував зв'язатися по телефону з квартирою Філдінґа в Лондоні, а коли там ніхто не відповів — з його заміською садибою. Місіс Філдінґ теж нічим не могла допомогти. Востаннє вона говорила з чоловіком у четвер вранці й вважала, що він має бути там, де його насправді не було. Можливо, сказала вона, чоловік вирішив цього разу приїхати додому разом із сином, аспірантом Лондонського економічного коледжу. Пітер, тобто син, якось на тижні казав, що збирається приїхати до Тетбері зі своєю подругою. Можливо, він розмовляв з батьком пізніше. Драммонд пообіцяв зателефонувати через півгодини, якщо доти не зустрінеться з Філдінґом.

Місіс Філдінґ теж зателефонувала на лондонську квартиру, а коли там ніхто не відповів, подзвонила до секретарки додому. Однак міс Парсонс уже поїхала в Гастінгс. Тоді місіс Філдінґ зателефонувала на квартиру в Айлітіг-топі, де проживав її син разом з двома друзями по коледжу. Хлопець, який відповів на дзвінок, сказав, що він не знає, де Пітер, але "гадає", що той залишився на вихідні в місті. Філдінґова дружина зробила ще одну, останню спробу — подзвонила до Пітерової подруги, яка жила в Хемпстеді. Проте й там ніхто не брав трубки. Поки що місіс Філдінґ не дуже турбувалася. Скоріше всього її чоловік просто не встиг на поїзд і тепер чекав наступного, проте не повідомив, чи не зміг повідомити нікого про свою затримку. Вона чекала, поки його довірена особа, Драммонд, знову зателефонує.

Драммонд теж припускав, що Філдінґ міг не встигнути на поїзд або проспав свою зупинку, тому послав когось па станцію простежити за поїздами, які йтимуть в обох напрямках. Коли місіс Філдінґ дочекалася нарешті дзвінка Драммонда, він не зміг повідомити їй нічого втішного. Вона здивувалася і навіть трохи стривожилась. Маркус завжди мав при собі якісь папери, безліч речей, за якими можна встановити його особу навіть якби з ним сталося якесь нещастя і він не міг говорити. Але ж чоловік вій був цілком здоровий як на свій вік — ні серце, ні що інше досі не дошкуляло. Якщо місіс Філдінґ і тривожилася, то це була невиразна тривога жінки, врода якої вже прив'яла, її, так само як багатьох інших дружин, просто приголомшила скандальна історія Лембтона й Джелікоу, що набула розголосу на початку року. Але навіть для такої підозри місіс Філдінґ не мала ніяких підстав. Чоло вікова відраза до будь-яких скандалів видавалася їй цілком щирою і...цілком співзвучною з тією зневагою, яку він виявляв до буйних звичаїв "суспільства вседозволеності".

Минула ще година, Філдінґ так і не з'явився ні перед своїми виборцями, ні в Тетбері-Хол. Ревні виборці, вислухавши вибачення, розійшлися, не підозрюючи, що через три дні про цей випадок уже писатимуть газети. Драммонд погодився затриматись якийсь час на роботі. Про вечерю з Філдінґом, що мала бути неофіційною і на яку все одно нікого більше не запрошували, він уже й забув. Умовилися, що Драммонд зателефонує місіс Філдінґ, коли матиме якісь новини, й навпаки. Якщо ж новин не буде, то наступна розмова — о дев'ятій годині. Місіс Філдінґ охопила паніка. У неї з думки не йшла лондонська квартира. Вона попросила телефонну станцію перевірити лінію. Лінія виявилася справною. Тоді місіс Філдінґ переговорила по телефону з чоловіковими лондонськими друзями, без надії сподіваючись, що через неуважливість (хоч вона й не була його рисою) Маркус прийняв якесь запрошення на вечерю чи в театр. Всі розпитування виявилися марними. Здебільшого їй ввічливо пояснювали, що той, з ким вона хоче розмовляти, перебуває за кордоном або за містом. Ще раз спробувала розшукати сина. Проте навіть хлопець, з яким вона розмовляла минулого разу, кудись запропав. Пітерова подруга й міс Парсонс теж були невідомо де. В місіс Філдінґ наростало збентеження й відчуття безпорадності, однак натура в неї була практична й ділова. Місіс Філдінґ ще раз зв'язалася по телефону з одним знайомим, від якого до їхньої квартири можна було дійти за дві-три хвилини; хай попросить швейцара, щоб той відімкнув йому квартиру. Потім повідомила про те саме швейцара й запитала, чи не бачив він її чоловіка. Швейцар відповів, що заступив на чергування о шостій і за цей час містера Філдінґа не бачив.

Хвилин через десять з Філдінґової квартири зателефонував знайомий. Маркуса немає, але в квартирі ніби все, як має бути. На столі в міс Парсонс він знайшов Філдінґів діловий щоденник і зачитав усе, що було заплановано на день. На ранок начебто нічого, і це не дивно, бо по п'ятницях Філдінґ мав звичку залишати ранковий час для відповіді на менш термінові листи. На щастя, місіс Філдінґ була знайома з одним із директорів компанії, правління якої мало почати своє засідання о третій годині. Лише після розмови з ним вона зрозуміла, що таємничі події почали розгортатися до відходу поїзда о п'ятій двадцять дві, і дізналася, що міс Парсонс теж зникла з квартири перед третьою того ж таки дня. Місіс Філдінґ, яка нічого не знала про поїздку секретарки до Гастінгса, ця випадковість видалася зловісною. Тепер вона збагнула: хай би що сталося, воно явно сталося вчора. В четвер о дев'ятій ранку, коли вона сама розмовляла з чоловіком, Маркус ще був у квартирі. Далі все видавалося дуже непевним. Цілком очевидно, скоїлося щось серйозне.

Драммонд погодився приїхати до Тетбері-Хол — виробити якийсь план дій. Тим часом місіс Філдінґ зателефонувала до місцевої поліції. Попередила, що це лише припущення, але... бажано перевірити, чи не потрапив її чоловік до лікарні — може, стався нещасний випадок. Невдовзі після того, як приїхав Драммонд, надійшла відповідь: за останні двадцять чотири години не було жодного випадку без встановлення особи потерпілого. Місіс Філдінґ і Драммонд почали обговорювати інші можливі варіанти: викрадення з політичними цілями і подібне. Проте, що стосується близькосхідного конфлікту, Філдінґ скоріше був на боці арабів, отже, організація "Чорний вересень" обрала б об'єктом для нападу якогось іншого парламентарія. Ірландську Республіканську Армію він теж не міг зацікавити до такої міри, хоча стояв за законність, порядок і схилявся до твердого політичного курсу в Ольстері. Фактично всі його не дуже численні промова в парламенті зводилися до фінансових та сільськогосподарських питань.

Драммонд звернув увагу співбесідниці й на те, що викрадачі так довго не мовчали б. Викрадення з неполітичною метою теж видавалося неправдоподібним. Довкола були й багатші люди, а Філдінґові дочки, Кароліна і Франческа, відпочивають за кордоном і заради викупу викрали б скоріше їх. Так чи інак, викрадачі досі вже поставили б свої вимоги. Що довше тяглося обговорення, то більше співбесідники схильні були пояснити все тимчасовою амнезією. Однак навіть при амнезії люди усвідомлюють, що забули, хто вони е і де живуть. Місцевому лікареві довелося відірватися від телевізора й дати приватну консультацію. Чи не зраджувала містеру Філдінґу останнім часом пам'ять? Може, його щось непокоїло, тримало в напруженні? Може, він нервував, хвилювався? Ні? А може, якесь несподіване потрясіння? Теж ні. Тоді навряд чи амнезія. І лікар лагідно запропонував зробити те, що вже було зроблено,— обдзвонити лікарні.

Місіс Філдінґ знову почала підозрювати, що на спокійному обрії її особистого життя зібралися хмари скандальної історії.