Цусіма - Новиков-Прибой Олексій
Влипли в історію.
— Довго будемо стояти у Віго?
— Мабуть, скоро підемо. За винятком нашого "Орла", з кожного судна спішно посилають по одному офіцеру як свідків у справі про розстріл рибалок. З "Суворова" їде капітан 2-го рангу Кладо.
• Мене цікавило, що за люди потрапили в штаб і які стосунки склалися між ними і командуючим 2-ю ескадрою. Декого з них я не знав, а з іншими колись разом служив і плавав на кораблях. Писар Устинов багато розповів мені про них.
Начальником штабу, або флаг-капітаном, був капітан 1-го рангу Клап'є де Колонг, сорокап'ятирічний сухорлявий брюнет, трохи вищий середнього зросту. Час позначив його правильно окреслену голову невеликою лисиною, злегка запудрив сивизною скроні й маленьку борідку, зорав лоб різкими зморшками. Над карими жвавими очима зігнулися дві дуги чорних густих брів. До своєї зовнішності він ставився дуже дбайливо, намагаючись молодитись і прикривати старість, що підкрадалась, зовнішнім лоском. Бувши типовим французьким аристократом, він відзначався вишуканими манерами і красивими зворотами мови. З офіцерами і навіть з командою був надзвичайно чемний. Не можна було йому відмовити ні в розумі, ні в ерудиції, ні в знанні військово-морської справи. Одне тільки шкодило йому — слабохарактерність. За інших обставин ця людина могла б бути дуже корисною для нашого флоту, але важко було йому бути на посаді флаг-капітана при такому навіженому командуючому, який вбивав у ньому рештки волі і остаточно знебарвлював його. Адмірала він боявся і ніколи не зважувався заперечити йому, хоч бачив і розумів нетактовність і безглуздість його дій.
Перший флагманський артилерист, підполковник Берсенев, високий, худий, як скелет, чоловік, як спеціаліст цілком відповідав сучасним вимогам. Це був чесний офіцер і справу свою знав добре. Але на його вказівки, часто дуже корисні, адмірал мало зважав.
Флагманський мінер, лейтенант Леонтьев, сіроокий, трохи горбоносий, великоротий, з красивими зубами, з дбайливим проділом на русявій голові, займав у штабі ще більш незавидне становище. Він був непоганий моряк. Але він сам себе принизив своїм запобіганням перед вищим начальством. Потрапивши на 2-у ескадру, він тільки те й робив, що шукав ласки в Рожественського. Однак не завжди це йому вдавалося, і замість похвали на його адресу неслася груба лайка.
Капітан 2-го рангу Семенов (автор книги "Расплата") завідував військово-морським відділом. Такої посади не було в затверджених штатах похідних штабів. Але це не заважало йому відігравати при штабі визначну роль: Рожественський вважав його давнім другом. Невеличкий, кругленький, товстенький, з пухким рожевим обличчям, з жмутиком волосся замість бороди, він мав завжди такий самовдоволе-ний вигляд, наче щойно відкрив новий закон тяжіння. Моряки звали його "ходячий пузир". Добре освічений, знавець іноземних мов, він здебільшого займав по службі ад'ютантські і штабні посади. Писав морські оповідання і повісті, але вони були далекі від того правдивого і яскравого зображення нашого флоту, яким відзначалися твори Станюковича. Офіцери не любили Семенова за його хитрість і пронизливість. Зате захоплювались ним адміральські жінки, вважаючи його за найга-лантнішого і найдотепнішого кавалера. Особливо він користувався прихильністю дружини одного адмірала, у якого служив ад'ютантом,— Ка-пітоліни Олександрівни, жінки елегантної і красивої. Якось, сидячи з ним за столом в кронштадтському морському зібранні, вона звернулася до Семенова:
— Погляньте, Володимире Івановичу, на кожному приборі ініціали: К. М. С. Що це значить?
Семенов, не задумуючись, відповів:
— Невже ви, наша розумниця Капітоліно Олександрівно, не догадуєтесь? Це значить: Капочка — миле створіння.
Адміральша захоплено вигукнула:
— Ах, який ви дотепний!
Семенов перебував при командуючому на становищі придворного белетриста, який мусив оспівувати всі подвиги 2-ї ескадри, а також і самого адмірала. Тому Рожественський ставився до нього прихильно, а він, користуючись цим, підводив іноді не тільки командирів суден, але й своїх товаришів.
В штабі служили ще: флагманський штурман — полковник Філіппов-ський, корабельний інженер Політовський та інші. А капітан 2-го рангу Курош був відчислений ще в Кронштадті.
З усіх штабних чинів яскравою особою була тільки одна людина — старший флаг-офіцер, артилерист за спеціальністю, лейтенант Свєнтор-жецький. Разом із знанням своєї справи і досвідченістю, він, чоловік середнього віку, міцної будови, кругловидий, чорновусий, з головою, гладко обточеною нулевою машинкою, мав ще й твердий характер. Це почувалось і в його мові, різкій і уривчастій, часом безапеляційній, коли він був певний своєї правоти. Тримався він скромно, але разом з тим незалежно і з гідністю. Таких офіцерів, як Семенов та Леонтьев, він уникав і майже не розмовляв з ними. Безпосередній його начальник — Клап'є де Колонг — поступово перетворювався у виконавця його рішень. Навіть такий самодур, як Рожественський, не дозволяв собі розпікати Свєнторжецького.
— Ну, а як адмірал почуває себе? — запитав я, звертаючись до Устинова.
— Натворив лиха і тепер сердитий на цілий світ. Тільки Семенов та Свєнторжецький сміливіше тримаються. А інші штабні тремтять перед ним, наче в лихоманці. Хороший пан з лакеями поводиться краще, ніж він із своїми помічниками. Дістається і командирові броненосця, і всім судновим офіцерам, і команді. Досить тільки з'явитися йому на палубі, як усі матроси розбігаються і ховаються по різних закутках, наче від Змія Горинича. А вже про сигнальників годі й казати. На кінець плавання їх, напевне, всіх доведеться відіслати в психіатричну лікарню. Недавно одного з них так трахнув біноклем по голові, що віднесли в лазарет.
Повертаючись на свій броненосець, я ще раз подякував долі, що Рожественський плаває не з нами.
Рано-вранці 19 жовтня перший загін броненосців з транспортом "Анадырь" знявся з якоря, щоб покинути Віго. Поки ми вийшли з бухти, нас проводжали на шлюпках іспанці, посилаючи нам привітання криками та помахами капелюхів і хусточок. В морі наші судна построї-лися в дві кільватерні колони і взяли напрям на Танжер.
Слідом за нами пішли чотири англійські крейсери. До цього часу вони ховались у сусідній бухті і навмисне чекали нас. Тепер вони невідступно йшли за нашим загоном. Вночі, щоб визначити наш курс, крейсери проходили під носом "Суворова", йшли в створі вогнів наших суден і потім відходили на фланги.
Через добу їхня кількість збільшилася до десяти. Дії крейсерів стали зухвалішими. Вночі вони наближались до нас на два-три кабельтових, а вдень трималися не далі двох миль. Вони шикувалися то з одного, то з другого боку нашого загону, то йшли фронтом попереду нас, то заходили назад. Часом охоплювали нас півколом і конвоювали, як арештантів.
Мічман Воробейчик, дивлячись на англійські судна, обурювався: — От мерзотники, що роблять! Потопити б їх, та й годі! Адже це нахабство!
Я уявляв собі, як, мабуть, лютує Рожественський перед такою картиною.
Гармати у нас весь час були заряджені. Команда спала, не роздягаючись. Ночами робили навчальні тривоги: бойову, пожежну, водну. Показались похмурі гори Африки. Англійські крейсери звернули від нас ліворуч.
ЗА ЩО Б'ЮТЬ НА ВІЙНІ
Після "Гулльського інциденту" у нас на броненосці "Орел" вже почали серйозно говорити про майбутню зустріч з японцями. Більшість схилялась до того, що Порт-Артур не вистоїть до нашого приходу, а з падінням фортеці загине і 1-а ескадра, яка перебуває там. Таким чином, 2-а ескадра, послана на допомогу їй, повинна буде вже самостійно вступити в єдиноборство з ворогом. Які сили матиме він на час зустрічі з нами? Мабуть, ворог досить сильний, щоб розбити нас Але в правильності його тактичних прийомів багато хто сумнівався. Для цього були серйозні підстави. Досі всі його успіхи на театрі воєнних дій будувалися на цілковитій дурості нашого командування. Воєнний талант не був цьому причиною. Перебуваючи ще в Кронштадті, ми багато наслухалися про те, яка обстановка склалася в Порт-Артурі перед початком війни і як насправді відбувся напад на ескадру, що стояла там. Про це нам розповідали моряки, які повернулися з Далекого Сходу. Те, про що ми дізналися від них, не було схоже на опубліковані повідомлення.
1-а ескадра Тихого океану своєю бойовою потужністю мало в чому поступалась перед японськими морськими силами. Але будь-яка зброя тільки тоді дійова, коли вона знаходиться в умілих руках.
Царські адмірали не мали цієї якості. Воєнні верховоди, для яких особисті вигоди були над усе на світі, тяглись до Далекого Сходу, шукаючи легкої наживи, чинів і слави. Навіть дипломатичний розрив між Росією і Японією не примусив їх насторожитися. Кожна година загрожувала початком воєнних дій. Але сліпе артурське командування не могло скинути з себе колишню безтурботність і розхлябаність. Через це відразу почалися програші у війні.
Винуватцями називали багатьох. Але дві значні постаті особливо вирізнялись. Про них, в секретній розмові з нами, найгостріше відзивався один з артурських моряків, людина бувала й спостережлива. Замість лівого ока, вибитого на війні осколком снаряда, в нього зіяла червона западина. В його давно не голеному обличчі, зарослому темно-русявою щетиною, в його наїжених вусах і в усьому маленькому незграбному корпусі було щось колюче. Поблискуючи білком уцілілого і немигаючо-го ока, він роздратовано розповідав нам:
— Царем і богом у нас був намісник Далекого Сходу, адмірал Алексеев. Бюрократ з голови до п'ят. Природа наділила його широкою костю, огрядністю і надміром крові, а про голову забула. Так він і лишився без розуму. Колись давно він був морським агентом у Франції. Тоді в нього був чин капітана 1-го рангу. Йому було доручено замовити там крейсер "Адмирал Корнилов". Цей крейсер, на подив усім морякам, був зроблений лише в одним дном. Вже тільки за це Алексеева треба було віддати під суд. Але він продовжував робити блискучу кар'єру. На час війни з Китаєм він уже був віце-адміралом. Цар подарував йому шаблю, оздоблену діамантами, з написом: "Таку, Тянь-Цзінь, Пекін— 1900 р." А тим часом у здобутті цих міст він участі не брав. Для багатьох у нас на Далекому Сході було загадкою, чому Алексеев потрапив у головнокомандуючі усіма морськими та сухопутними силами.