Погоня за вівцею - Муракамі Харукі
Ясна річ, це була тільки гіпотеза, але нею зацікавилися у штабі армії США. І почалися тоді копіткі розслідування. Особливо таємні розслідування американської розвідки. Навіщо американська розвідка взялася з'ясовувати природу гематоми приватної особи — і досі незрозуміло, але в цьому зв'язку можна висунути кілька версій. Перша версія — що під виглядом медичних досліджень приховувалося збирання інформації вельми делікатного роду. Інакше кажучи, йшлося про захоплення шляхів передачі розвідувальної інформації та опію в Китаї. Бо внаслідок затяжних поразок Чан Кайші американці поступово втрачали корисні "зв'язки" в цій країні. Вони жадібно прагнули заволодіти контактами, які Шеф тримав у голові. За допомогою офіційного допиту цього досягти не можна було. Фактично після низки таких досліджень Шефа випустили з в'язниці без жодного суду. Є всі підстави думати, що мала місце таємна оборудка. Свобода — в обмін на інформацію.
Друга версія: американці хотіли розкрити природу взаємозв'язку між ексцентричністю Шефа як вожака правих і гематомою. Я ще розкажу тобі про це пізніше, бо це справді цікавий задум. Та я сумніваюся, чи вони що-небудь дізналися. Хіба можна було щось розкрити, якщо саме життя Шефа залишалося таємницею? Допомогти в цій справі, звісно, міг лише анатомічний розтин черепа. Отже — знову глухий кут.
Третя версія пов'язана з "промиванням мозку". З припущенням про те, що певні галюцинації можна викликати, спрямовуючи на мозок спеціальні імпульси подразнення. За популярною в той час гіпотезою відомо, що саме тоді американці організували групу фахівців для дослідження можливостей "промивання мозку".
Яку з трьох можливостей використала американська розвідка — невідомо. Як і те, яких висновків вона дійшла. Все це поховано в історії. Правду знає лише купка тодішніх американських офіцерів високого рангу і сам Шеф. Про це Шеф досі нікому, включно зі мною, не розповідав і, мабуть, ніколи в майбутньому уже не розповість. А тому все, що ти почув від мене зараз, — лише припущення.
На цих словах чоловік замовк і тихо відкашлявся. Скільки часу минуло відтоді, як я зайшов у кімнату, — я навіть не здогадувався.
— Однак я таки дещо дізнався про час виникнення гематоми, тобто про події 1936 року. Взимку тридцять другого року Шефа арештували за співучасть у вбивстві відомого політичного діяча. У в'язниці він просидів до червня тридцять шостого. З тамтешніх документів і записів про медичне обстеження, а також з принагідних розповідей самого Шефа виходить, що незабаром після ув'язнення його напало страшне безсоння. Не просте, а дуже небезпечне. Протягом трьох-чотирьох діб, а іноді цілий тиждень підряд він не змикав очей ні на мить. У ті часи від політичних злочинців поліція домагалася визнання провини тим, що не давала їм спати. Допит Шефа був особливо суворий, оскільки його справу пов'язували з боротьбою між фракцією Імператорського шляху і фракцією Контролю[13]. Досить було в'язневі на мить заснути, як його обливали водою, били бамбуковими палицями, засліплювали яскравим світлом і таким чином проганяли геть усю сонливість. Після чотирьох місяців таких тортур люди здебільшого сходили нанівець. Нерви руйнувалися настільки, що в'язень уже не міг спати. Він умирав або божеволів, або зовсім відучувався спати. Шеф пішов останньою дорогою. А повністю позбутися безсоння йому вдалося аж весною тридцять шостого. Саме тоді, коли утворилася його гематома. Як ти гадаєш, про що це свідчить?
— Може, з якоїсь причини така крайня форма безсоння перешкодила нормальному кровообігу і призвела до утворення гематоми?
— Це могло б здатися цілком надійною гіпотезою в рамках здорового глузду. Таке приходить на думку непрофесіоналу, а тому, мабуть, до цього додумалися також американські військові лікарі. Однак цього не досить. Гадаю, бракує ще одного важливого фактора. Того фактора, який спричинив утворення гематоми. Адже у світі є немало людей з гематомою в голові, але без таких незвичних симптомів. Крім того, така гіпотеза не може пояснити, чому Шеф живе й досі.
Здавалося, ніби у словах чоловіка справді була логіка.
— А от ще один дивний факт. Річ у тому, що саме навесні тридцять шостого року Шеф, так би мовити, переродився в зовсім іншу людину. До того часу був посереднім активістом правих. Народився на Хоккайдо третім сином бідного селянина, у дванадцять років поїхав у пошуках роботи до Кореї, нічого путнього там не знайшов для себе, повернувся додому — і пристав до правого угруповання. Був гарячкуватим молодчиком, готовим постійно розмахувати самурайським мечем. Напевне, і читати не вмів. А проте влітку тридцять шостого року, як тільки вийшов з в'язниці, доскочив до керівництва правими. Несподівано з'явилася в нього харизма для оволодіння людських сердець, тонка логіка, ораторські здібності, щоб зривати шалені овації у слухачів, політична передбачливість, рішучість і здатність впливати на суспільство, використовуючи слабості народних мас.
Чоловік зітхнув і легко відкашлявся.
— Звичайно, його теорії і світогляд як ідеолога правих не були переконливими. Та це не мало для нього особливого значення. Питання полягало в тому, як на їхній основі можна створити організацію. Так само, як це зробив Гітлер на державному рівні, спираючись на безглузді ідеї "життєвого простору" та "расової вищості". Однак такою дорогою Шеф не пішов. Рушив в обхід — тіньовою дорогою. Не висувався назовні, а правив суспільством з-за лаштунків. З цією метою у тридцять сьомому році і поїхав у Китай… А втім, повернімося до розмови про гематому. Я хочу сказати лише одне: час появи гематоми в мозку Шефа і час його чудесного перевтілення збігаються.
— За вашою теорією, — сказав я, — виходить, що між виникненням гематоми і перевтіленням немає причинно-наслідкового зв'язку, а обидві ці події відбувалися паралельно під впливом загадкового фактора, чи не так?
— Ти справді кмітливий, — сказав чоловік. — Сказав просто і ясно.
— Але як це все пов'язане з вівцею?
Чоловік вийняв другу сигарету, підбив її нігтем з одного кінця і, не прикурюючи, затиснув у губах.
— Розповім по порядку, — відповів він.
Знову запала гнітюча тиша.
— Ми побудували королівство, — сказав чоловік. — Могутнє підпільне королівство. Прибрали до рук усе: політику, фінанси, засоби масової інформації, урядовців, культуру та багато чого іншого, про що ти навіть не маєш уявлення. В наших руках опинилися і наші супротивники. Влада й опозиція — усе під нашим контролем. Більшість із них навіть не підозрює, в чиїх вони руках. Інакше кажучи, створено витончену організацію. Створив її Шеф сам після війни. А це означає, що Шеф сам править у трюмі велетенського корабля, якого називають державою. Досить йому відкрити кінгстони — і корабель почне тонути. Пасажири не встигнуть збагнути, що ж сталося, як опиняться на дні морському…
І чоловік нарешті підніс вогонь до сигарети.
— Однак і такій організації приходить кінець. Зі смертю короля. Король умирає — і королівство розвалюється. Бо його створено і підтримано силами одного генія. Згідно з моєю гіпотезою, створено і підтримано завдяки одному загадковому фактору. Помре Шеф — і всьому настане кінець. Бо наша організація — не бюрократична система, а досконалий механізм на чолі з одним розумом. У цьому полягає її значущість і водночас слабкість. Точніше — полягала. Зі смертю Шефа рано чи пізно організація розпадеться на частини і потоне в морі посередності, немов охоплений вогнем палац Валгала[14]. Ніхто не зможе стати спадкоємцем Шефа. Організацію розділять — і велетенський палац зруйнують, а на його місці набудують багатоквартирних будинків. Світ одноманітності і певності. Світ, в якому немає місця для волі. А втім, може, ти вважаєш, що це правильно — розділити спадщину Шефа. Однак поміркуй: хіба є резон у тому, щоб у Японії стерти з лиця землі гори, морські узбережжя, озера — і віддати всю її територію під одноманітну забудову?
— Не знаю, — відповів я. — Я навіть не певен, чи доречно ставити таке запитання.
— А ти, бачу, з головою, — сказав чоловік і зчепив пальці на коліні. Їхні кінці вибивали повільний ритм. — Ясна річ, розмова про житлові масиви — це лише приклад. Якщо бути точним, то вся організація Шефа складається з двох частин: першої, що рухається вперед, і другої, що рухає вперед. Звісно, є також інші частини, які виконують різні функції, але загалом згадані раніше дві частини становлять кістяк нашої системи. Інші майже не мають жодного значення. Перша частина — Воля, друга — Прибуток. Коли заходить мова про Шефа, то люди всю свою увагу звертають лише на Прибуток. Тож після його смерті вони копошитимуться лише навколо Прибутку, вимагаючи його поділу. І ніхто не захоче Волі. Бо ніхто не розуміє, що це таке… Саме це я мав на увазі, коли говорив про розділення спадщини Шефа. Волю розділити на частини не можливо. Вона на всі сто відсотків успадковується або на всі сто відсотків утрачається.
Чоловікові пальці все ще вибивали повільний ритм. Усе інше залишалося в ньому таким же, як і раніше. Двозначний погляд, холодні зіниці, безвиразне, з правильними рисами обличчя, звернуте до мене під одним і тим же кутом.
— А що таке Воля? — спитав я.
— Концепція управління простором, часом і можливостями.
— Не розумію.
— Звісно, цього ніхто не розуміє. І тільки Шеф відчував це, так би мовити, на інстинктивному рівні. Можна навіть сказати, що він заперечував самопізнання. Саме з такого заперечення вперше почнеться справжня революція. Висловлюючись зрозумілою тобі мовою, ідеться про революцію, внаслідок якої капітал втілиться у праці, а праця — у капіталі.
— Схоже на утопію, хіба ні?…
— Навпаки. Саме пізнання — це утопія, — заперечив чоловік. — Звісно, все те, що ти чуєш зараз від мене, — це лише слова. Хоч би скільки я їх нанизував, пояснити тобі обшир Волі Шефа не зумію. Моє пояснення лише продемонструє мою залежність від Волі Шефа за допомогою залежності від мови. Заперечення пізнання веде до заперечення мови. Коли втрачають зміст такі підвалини західноєвропейського гуманізму, як індивідуальне пізнання та неперервність еволюційного розвитку, непотрібною стає і мова. Буття перестає бути індивідуальним і перетворюється в хаос.
