Дочка Єви - Бальзак Оноре де
Слід було подбати про майбутнє. На прохання письменника банкір видав йому п'ятдесят тисяч франків під векселі терміном на чотири місяці. Таким чином, дю Тійє тримав тепер Рауля у своїх руках. Завдяки цій позичці газета була забезпечена коштами на півроку. На думку деяких літераторів, півроку — це вічність. До того ж за допомогою оголошень, роз'їзних агентів та всяких нездійсненних обіцянок пощастило набрати дві тисячі передплатників. Такий напівуспіх заохотив Натана кидати нові й нові банкові білети в це вогнище. Якби трохи щастя і десь на ту пору стався політичний процес, бучне судове переслідування, то Рауль міг би стати одним із сучасних кондотьєрів, які здобувають перемоги не порохом, а чорнилом. На лихо, дю Тійє позичив йому гроші саме тоді, коли повернулася Флоріна, привізши близько п'ятдесяти тисяч франків. Замість того, щоб приберегти ті гроші на крайній випадок, Рауль, вірячи в успіх,— бо він був йому вкрай необхідний! — принижений думкою, що йому вже довелося брати гроші в актриси, духовно очищений, завдяки коханню, ошуканий підступними вихваляннями підлесників, приховав від Флоріни своє становище і змусив її витратити гроші на нову обставу. За тих умов, які склалися, розкішна декорація теж стала необхідністю. Актрису не треба було й заохочувати до цього. Вона влізла в борги на тридцять тисяч і придбала собі чудовий особняк на вулиці Пігаль, де знову почало збиратися її колишнє товариство. Дім такої особи, як Флоріна, був ніби нейтральною територією, дуже зручною для політичних шанолюбів, що провадили тут свої переговори, як колись Людовік XIV у голландців; вони збирались начебто в Рауля, але завжди без Рауля. Для першого виступу Флоріни після її повернення Натан приберіг п'єсу, головна роль у якій дуже їй пасувала. Цим водевілем Натан збирався розпрощатися з театром. Газети, яким нічого не коштувало зробити Раулеві цю послугу, влаштували Флоріні такий тріумф, що пішла чутка, ніби її запрошують до Французької комедії. В статтях писали, що Флоріна — друга мадмуазель Марс. Бучний успіх оглушив актрису й завадив їй дослідити грунт, по якому ступав Натан; вона жила у світі бенкетів і учт. Повелителька цього двору, завжди оточена прохачами,— одні пробивали свою книжку, п'єсу, рекламу, інші просили за свою танцівницю, театр або підприємство,— вона впивалася могутністю, яку дарувала їй преса, бачила в ній провістя впливу, що його дає приналежність до уряду. Всі, хто приходив до неї, вихваляли Натана як великого державного діяча. Він не помилився у своєму задумі, він стане депутатом, а згодом посидить і в міністерському кріслі, як багато інших. Актриси рідко сумніваються в тому, що їм лестить. Статті та рецензії надто оспівували талант Флоріни, і вона просто не могла не довіряти газеті та щирості тих, хто її створював. Вона погано знала механізм преси й анітрохи не замислювалася про засоби, які ведуть до успіху. Такі жінки, як Флоріна, цікавляться лише наслідками. Ну, а Натан, той від якогось часу твердо повірив, що вже найближча сесія введе його до уряду разом з двома колишніми журналістами, з яких один, на ту пору вже міністр, навпаки, намагався усунути своїх колег від управління державою, щоб зміцнити власне становище. Після шестимісячної розлуки Натан був радий знову зустрітися з Флоріною і безтурботно повернувся до своїх звичок. Грубу канву свого життя він таємно гаптував найпрекраснішими квітами своєї ідеальної пристрасті й тими втіхами, які розсипала по ній Флоріна. Його листи до Марі були шедеврами кохання, витонченості й стилю. Він називав її сонцем свого життя, він нічого не розпочинав, не спитавши поради у свого доброго генія. Часом він шкодував, що його газета взяла демократичний напрямок і подумував, чи не перекинутися йому на бік аристократії. Та, незважаючи на спритність, з якою Натан умів міняти свої переконання, він розумів, що не зможе так просто перестрибнути зліва направо; вибитись у міністри і то було б легше. Дорогоцінні листи Марі він ховав у портфелі із секретним замком роботи Юре чи Фіше, одного з двох механіків, які оголошеннями та афішами воювали в Парижі за першість у вмінні виготовляти найнадійніші і найнеприступніші замки. Цей портфель зберігався в новому будуарі Флоріни, де Рауль працював. Немає нічого простішого, ніж одурити жінку, яку ніколи раніш не обдурював; адже вона звикла до цілковитої відвертості з боку коханця і не мала підстав сумніватись у ньому. До того ж після свого повернення актриса щодня спостерігала Натанове життя і не помітила нічого незвичайного. Ніколи б їй не спало на думку, що цей портфель, недбало покладений у шухляду, на який вона майже не звернула уваги, ховає в собі скарби кохання, листи суперниці; вони надходили на редакцію газети, бо так попросив графиню Рауль. Отож з вигляду становище Натана було блискуче. Він мав багато друзів. Дві п'єси, написані спільно з іншими авторами, мали успіх, і це дало йому змогу жити в розкошах, не тривожачись за майбутнє. Його анітрохи не турбував борг, що його він мав повернути дю Тійє, своєму другові.
— Чи можна сумніватися в другові? — казав він, коли у Блонде, що звик усе аналізувати, виникали побоювання.
— Зате у ворогах сумніватись нам не доводиться,— казала Флоріна.
Натан захищав дю Тійє. Дю Тійє — найкращий, найпоступливіший і найчесніший з людей. Життя Натана, цього канатоходця без жердини, налякало б кожного, хто проник би в його таємницю; але дю Тійє спостерігав за ним із спокійною і холодною байдужістю вискочня. Під приязною добродушністю, з якою він ставився до Натана, ховалася жорстока насмішка. Одного дня, вийшовши від Флоріни, він потис Раулеві руку й дивився, як той сідає в кабріолет.
— З яким гонором цей хлоп'яга мчить у Булонський ліс,— сказав він Етьєнові Лусто, великому заздрісникові,— а через півроку він, дивись, опиниться за борги у в'язниці.
— Натан? — вигукнув Лусто. — Ніколи. Адже він має Флоріну.
— А ти певен, друже, що він її збереже? Повір, через півроку ти будеш у нас головним редактором. Адже він і нігтя твого не вартий.
У жовтні векселям Рауля вийшов термін, і дю Тійє люб'язно погодився обміняти їх на нові, але вже тільки на два місяці і на більшу суму з урахуванням додаткової позики та дисконтних відсотків. Переконаний, що доб'ється успіху, Рауль спокійно влазив у борги. Графиня де Ванденес мала повернутися через кілька днів, на місяць раніше, аніж звичайно,— так безумно прагнула вона скоріше побачити Натана,— і він хотів звільнитися від турбот про гроші на той час, коли знову почне своє неспокійне життя. Листування, в якому слово писане завжди сміливіше, ніж слово усне, де думка, прикрашена квітами красномовства, ширяє вільно і все виражає, довело графиню до найвищого ступеня екзальтації. Вона бачила в Раулі одного з найпрекрасніших геніїв епохи, дивовижну, незаплямлену і гідну поклоніння душу, якої ніхто досі не зрозумів; вона уявляла його собі в гордій позі відважного борця, що простер руку до влади. Незабаром його мова, така піднесена в коханні, залунає з трибуни. Марі жила тепер тільки цим життям, що, наче куля, утворювалося із взаємно перетнутих кругів, у центрі яких був вищий світ. Не знаходячи втіхи в спокійних сімейних радощах, вона перейнялася тривогами цього розбурханого існування, що їх доносило до неї вправне і закохане перо. Вона цілувала листи, написані посеред газетних баталій, листи, які забирали такий дорогоцінний для журналіста час, вона відчувала, чого вони йому коштували, і була переконана, що він любить тільки її, що крім слави та амбіції, в неї немає суперниць. Живучи в самотині, вона відчувала, що всі його помисли з нею і раділа своєму щасливому вибору; Натан був ангелом у її очах.
На щастя, від'їзд Марі до маєтку та перешкоди, що стояли між нею й Раулем, поклали край світським пліткам.
В останні дні осені Рауль та графиня де Ванденес нарешті поновили свої прогулянки до Булонського лісу — тільки там могли вони зустрічатися, поки ще не відкрилися двері світських салонів. Раулеві стало трохи легше втішатися чистими, вишуканими радощами свого ідеального життя й приховувати його від Флоріни: він працював тепер менше, у газеті справи йшли своїм ходом, кожен працівник знав свої обов'язки. Мимоволі він порівнював актрису з графинею, результат був завжди на користь актриси, хоча й графиня від цього не падала в його очах. Знову Рауль, виснажений маневрами, до яких примушувало його почуттєве й розумове захоплення великосвітською жінкою, знаходив у собі надлюдські сили, щоб виступати зразу на трьох аренах: вищого світу, журналістики й театру. У той час як Флоріна, будучи за все йому вдячною, майже поділяючи його труди і тривоги, вчасно з'являючись і вчасно зникаючи, щедро дарувала Раулеві справжнє щастя, без зайвих балачок, без найменших докорів,— графиня, з її ненаситним поглядом, цнотливо затягнута у тугий корсаж, забувала про його каторжну працю і про те, яких зусиль коштувала йому кожна хвилина побачення з нею. Флоріна й гадки не мала панувати над ним, навпаки, вона поводилася з приязною відданістю кицьки, яка дозволяє коли завгодно брати себе на руки й коли завгодно кидати, при чому вона завжди падає на лапи й тільки струшує вухами. Така легкість звичаїв чудово узгоджується з повадками людей розумової праці, і кожен митець скористався б нею, як і Натан, хоча він і далі переслідував високий ідеал прекрасного кохання, чудової пристрасті, яка тішила його поетичні інстинкти, його таємне прагнення до величі, його соціальну пиху. Знаючи, що найменша необачність з його боку призвела б до катастрофи, він переконував себе: "Ні графиня, ні Флоріна ні про що не довідаються!" Адже вони були такі далекі одна від одної! З початком зими Рауль знову з'явився у світському товаристві в апогеї своєї слави: він став майже значущою постаттю. Растіньяк, що впав разом з урядом, розхитаним смертю де Марсе, спирався на Рауля і підпирав його своїми похвалами. Десь тоді графині де Ванденес захотілося довідатися, чи змінив її чоловік свою думку про Натана. Через рік вона повторила своє запитання, сподіваючись здобути блискучий реванш, а нагоду відігратися ніколи не пропустить жодна жінка, навіть найблагородніша, навіть найменш приземлена; без ризику помилитися можна битись об заклад, що ангели, які шикуються навколо престолу Творця, і ті не позбавлені самолюбства.
— Йому тільки й залишалося, що стати іграшкою в руках інтриганів,— відповів граф.
Завдяки своєму досвіду світського і політичного життя, Фелікс умів дивитися в суть, і він зрозумів становище Рауля.
