Воно - Кінг Стівен

— То пльосто інсі дітлахи підливають петальди.

— Р-р-річі, ти н-наче за щ-щоку взяв, — зауважив Білл, і всі зареготали.

— Я стараюся, Великий Білле, — відповів Річі. — Може, одного прекрасного дня в мене все вийде, і я заслужу твою любов.

Річі послав йому ніжний поцілунок. Білл показав йому середнього пальця. Бен і Едді стояли по обидва боки від них і шкірилися.

— Я малий, а ти старенька, — раптом завів Стен Юріс, на диво вдало імітуючи голос Пола Енки[638], — так уже сталося, рідненька…

— То він співа! Госсоди-поми-нас, то він-таки співа! — завищав Річі Голосом Негритосика, а потім переключився на Диктора Муві-Тону. — Розпишися туточки, хлопче, прямо по пунктирній лінії…

Він закинув руку Стенові на плечі та подарував йому велетенську сяючу посмішку.

— Відростимо тобі хаєр, хлопче. Дамо тобі гіт-тару. Дамо тобі…

Білл легенько й швидко поляскав Річі по руці. Усім кортіло попускати феєрверки.

— Відкривай пачку, Стене, — сказала Беверлі. — У мене є сірники.

Вони знову згуртувалися навколо Стена, і він обережно відкрив упаковку з петардами. На чорній етикетці стояли незрозумілі китайські ієрогліфи, а під ними містилося застереження англійською мовою, від якого Річі знову загиготів: "Не тримайте в руках після того, як запалите ґніт".

— Добре, що попередили, — сказав Річі, — бо я завжди затискаю їх у руці після того, як підпалю. Гадав, що це єдиний спосіб позбутися тих довбаних задирок на нігтях.

Неквапливо, майже благоговійно, Стен зняв червону пластикову обгортку та виклав на долоню пачку картонних трубочок — синіх, червоних і зелених. Ґноти були заплетені в косичку.

— Я розплутаю… — почав Стен, аж раптом пролунав іще один вибух, набагато гучніший за попередній. Луна повільно прокотилася Пустовищем. На східному краю звалища здійнялася хмара галасливих чайок. Цього разу підстрибнули всі. Стен випустив із рук петарди та нахилився, щоб позбирати їх.

— Це динаміт? — схвильовано запитала Беверлі, дивлячись на Білла. Той підвів голову та широко розплющив очі. Вона подумала, що ніколи ще не бачила його таким гарним, хоча в поставі його голови читалася настороженість і напруга. Він був схожий на оленя, що зачув запах диму.

— Скоріш за все, це "М-80", — тихо промовив Бен. — Минулого Четвертого липня я гуляв у парку й бачив, як старшокласники підірвали парочку. Вони поклали один снаряд у металевий сміттєвий бак. То звук був саме таким.

— А дірку в баці пробило, Скирте? — поцікавився Річі.

— Ні, але він сильно погнувся. Таке було враження, ніби туди заліз якийсь коротун і з усієї дурі влупив по стінці баку. Старшокласники втекли.

— Останній вибух прогримів ближче, — сказав Едді й також поглянув на Білла.

— То ви хочете підірвати ці петарди чи ні? — запитав Стен, який устиг розплести дюжину феєрверків, а решту охайно загорнув у провощений папір.

— Звісно, — озвався Річі.

— 3-з-заховай ї-ї-їх.

Усі здивовано й трохи злякано подивилися на Білла — їх вразила не сама фраза, а інтонація, з якою він її вимовив.

— 3-з-заховай ї-ї-їх, — повторив Білл, скрививши обличчя від зусиль, із якими йому доводилось випльовувати слова. З рота летіла слина.

— 3-з-зараз ш-ш-щось б-буде!

Едді облизав губи, Річі великим пальцем поправив окуляри, які сповзали по спітнілому носі, а Бен машинально присунувся ближче до Беверлі.

Стен відкрив рота, збираючись щось сказати, аж раптом стався новий, тихіший вибух — ще одна вишнева бомба.

— Кха-каміння, — вимовив Білл.

— Що, Білле? — перепитав Стен.

— Кха-кха-каміння. С-с-снаряди.

І Білл став збирати каміння та розпихувати його по кишенях, поки стало місця. Друзі дивилися на нього, неначе він з'їхав з глузду… а потім на чолі в Едді виступив піт. Він зрозумів, що таке напад малярії. Він уже відчував щось подібне в той день, коли він і Білл познайомилися з Беном (щоправда, зараз Едді, як і решта, подумки називав Бена Скиртем). Тоді Генрі Баверз із легкої руки розбив йому носа, але зараз відчуття були куди гірші. Здавалося, Пустовищу загрожує доля Хіросіми.

Бен став підбирати каміння, потім Річі, який замовк і рухався дуже швидко. Його окуляри сповзли геть із носа та з легким клацанням впали на гравій. Він бездумно підібрав їх та поклав за пазуху.

— Річі, ти чого? — спитала Беверлі тонким, натягнутим голосом.

— Не знаю, мала, — відказав Річі та продовжив збирати каміння.

— Беверлі, може тобі краще теє… піти до звалища, — запропонував Бен, тримаючи повні жмені камінців.

— Срала я на це, — відповіла вона. — Срала я на все це, Бене Генском.

Вона присіла та почала набирати каміння й собі.

Стен спостерігав, як вони хапали камінці, наче оскаженілі фермери, а тоді нахилився і став збирати сам, манірно зімкнувши губи в тонку лінію.

Едді відчув знайоме стискання, наче його горло хотіло звузитися до розміру щілини у вушку голки.

"Тільки не зараз, чорт забирай, — несподівано подумав він. — Зараз я потрібен своїм друзям. Як сказала Беверлі, срав я на це все".

І він також почав збирати каміння.

9

Генрі Баверз виріс надто швидко, щоби рухатися спритно та жваво за звичних умов. Але зараз умови були незвичні. Він шаленів від люті та болю, і вони надавали йому короткочасних, проте незвичайних фізичних здібностей. Генрі розпрощався зі здоровим глуздом. Голова повнилася сірим димом і рожевим маревом, яке буває, коли пізнього літа в сутінках випалюють луки. Він мчав на Майка Хенлона, наче бик на червоний плащ матадора. Майк біг уздовж бункера вузькою стежкою, що врешті-решт мала вивести його до звалища, але Генрі вже геть озвірів і не звертав уваги на такі зручності, як стежини. Він понісся крізь переплетені колючі зарості, не відчуваючи ані маленьких порізів від шипів, ані ляпасів від гнучких гілок, що били його по обличчю, шиї та рукам. Єдина річ, про яку він міг зараз думати, це кучерява голова ніґґера, що невпинно наближалася до нього. В одній руці Генрі тримав "М-80", а в іншій затиснув сірника. Коли він схопить ніґґера, то кресне сірником, підпалить ґніт і засуне ту бомбу прямо йому в ширінку.

Майк розумів, що Генрі наздоганяє його, та й інші теж не забаряться. Він спробував бігти швидше. Удари та подряпини завдавали неабиякого болю, з останніх сил він намагався не піддаватися паніці. Травма, що він її отримав, перетинаючи колії, виявилася набагато серйознішою, ніж здавалося попервах, і Майк почав шкутильгати та спотикатися. За ним стрімголов мчав Генрі, тріск і лязкіт його поступу навівав неприємні образи скажених псів чи ведмедів-шатунів.

Стежка уривалася прямо перед кар'єром, і Майк не стрибнув, а скоріше, впав у гравійну яму. Він прокотився аж до самого дна, став на ноги та встиг добігти до середини западини, коли помітив шістьох дітлахів. Вони вишикувалися в ряд, і на їхніх обличчях застиг якийсь химерний вираз. Лише згодом, коли Майкові випала нагода привести до ладу свої думки, він здогадався, чому їхні погляди видалися дивними: вони ніби чекали на нього.

— Допоможіть, — ледве вимовив Майк і пошкандибав до них. Інтуїтивно він звертався до високого рудоволосого хлопчика:

— Хлопці… дорослі хлопці…

Саме в цю мить у кар'єр угрібся Генрі. Він помітив шістку дітей і став на півдорозі. Його обличчям промайнула невпевненість. Він озирнувся, заздрів своїх воїнів, а потім із посмішкою повернувся до Невдах (Майк стояв трохи позаду Білла Денбро та відхекувався).

— Я тебе знаю, пацан, — мовив він до Білла, а потім перевів погляд на Річі, — і тебе також. Де твої окуляри, чотириокий?

І перш ніж Річі встиг йому відповісти, Генрі побачив Бена.

— А щоб мене чорти вхопили! Єврей із товстуном теж тут! Це твоя подружка, товстуне?

Бен підстрибнув, наче його тикнули під ребра.

З Генрі порівнявся Пітер Гордон. Підбіг Віктор і став по інший бік від Баверза. Ригайло та Лось Седлер причалапали останніми. Вони зайняли позиції біля Пітера та Віктора, і тепер протиборчі команди стояли одна навпроти одної двома рівними, майже парадними шеренгами.

Генрі важко дихав, і його голос більш скидався на ревіння бика, ніж на людську говірку:

— Я би залюбки звів рахунки з вами усіма, але не сьогодні. Мені потрібен ніґґер. Тому вшивайтеся звідси, малі засранці.

— Точно! — хвацько додав Ригайло.

— Він убив мого собаку! — закричав Майк високим зламаним голосом. — Він сам сказав!

— Негайно йди сюди, — сказав Генрі. — Якщо прийдеш сам, то, може, я подарую тобі життя.

Майк затремтів, але з місця не рушив.

Чітко та м'яко вимовляючи слова, Білл заявив:

— Пу-пустовище належить нам. Тому с-самі забирайтеся з-звідси.

Генрі вирячив на нього очі. Йому наче ляпаса заліпили.

— І хто ж мене звідси вижене? Чи не ти, цибаню? — запитав він.

— М-м-ми всі, — відповів Білл. — Нам набридло б-б-бігати від тебе, Б-б-баверзе. За-за-забирайся.

— Ах ти ж довбаний заїко, — промовив Генрі, нахилив голову та кинувся вперед.

Білл мав повну жменю каміння. Усі невдахи тримали жмені камінців, окрім Майка та Беверлі, яка встигла підібрати лиш один. Білл став жбурляти снаряди в Генрі — не поспішаючи, проте сильно та досить мітко. Перший камінь пролетів повз, другий влучив Генрі в плече. Якби за третім разом Білл промазав, то Генрі устиг би його дістатися та повалити на землю. Але камінь знайшов свою ціль, попавши в похилену голову Баверза.

Генрі скрикнув від болю й несподіванки, підвів погляд… і отримав ще чотири удари — одне невеличке любовне послання попало йому в груди від Річі Тозіера, друге, від Едді, зрикошетило від лопатки, третє, від Стена Юріса, дісталося гомілки, а єдиний камінець Беверлі прилетів йому в живіт.

Не вірячи власним очам, Генрі знову глянув на Невдах, і тоді в повітря здійнявся цілий шквал снарядів. Генрі впав на спину з перекошеним від болю обличчям.

— Нумо, хлопці, ви чого?! — закричав він. — Допоможіть мені!

— Ви-випалом паль! — віддав наказ Білл і, не чекаючи, поки інші візьмуть із нього приклад, кинувся вперед.

Невдахи сунулись за Біллом, жбурляючи каміння не лише в Генрі, а й у його підлеглих. Дорослі хлопці почали підбирати з землі амуніцію, проте багато не назбирали, бо їм уже добряче всипали перцю. Пітер Гордон скрикнув, коли в нього влучив снаряд Бена, роздряпавши вилицю до крові. Він відступив на кілька кроків, повагався, нерішуче кинув камінець чи два і… пустився навтьоки.