Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

А тебе смерть вподобала. Бачу це по твоїх очах. Вася Дрозд вибухнув лайкою.

Але кочегар Бакланов був байдужий і, як завжди в таких випадках, поставив своєму другові несподіване запитання:

— Скажи, Дрозд, скільки в хвості у чайки пір'їн?

— Цього не знаю, але зате знаю інше: під хвостом у неї більше розуму, ніж у тебе в голові.

— З дурня на службі менше питають. І навіщо нашому братові розум потрібен? Все одно адміралом не зроблять.

Інші тихо розмовляли про каверзи японців: через день або два ми обов'язково зустрінемося або з їхніми підводними човнами, або з міноносцями.

За кормою танула остання смужка російської землі. Кінець. Безпосередній зв'язок з батьківщиною урвався надовго. Хто з нас і яким шляхом повернеться назад?

О пів на другу з містка розпорядились: Команда! Чай пити!

А о другій годині пробили сигнал "дроб-тривогу".

Почалось артилерійське навчання. Команда бігом ставала на свої місця. Обслуга гармат, як баштових, так і казематних, кинулась до своїх гармат. Квапливо знімали з них чохли, з дульної частини виймали пробку, ставили на місце приціл. Інша частина людей, відкривши бомбові погреби і крюйт-камери, швидко спускалася вниз, на саме дно судна. В цих приміщеннях було душно і жарко, матроси скидали з себе сорочки, щоб вільніше було працювати.

Для 75-міліметрової артилерії були окремі погреби. Тут патрони зі снарядами вантажились в особливі бесідки, які по елеваторній трубі підіймалися нагору, до гармат. Нагорі обслуга подачі, вийнявши патрони з бесідки, клала їх рядком на брезент. Комендор, хазяїн гармати, наказував:

— До заряду!

Замковий номер обслуги відкривав затвор гармати, а піднощик вкладав патрон із снарядом в казенну її частину.

— Замок! — наказував хазяїн гармати.

Замковий номер закривав замок і кидав застережливе слово:

— Туйсь!

У нас на кораблі намагалися навчитися керувати артилерією з бойової рубки по циферблатах. Такі прилади були в кожній бойовій башті, в кожному казематі і в батарейній палубі. Різні стрілки на них, пересуваючись за допомогою електричного струму, показували початок або припинення стрільби, напрям стрільби, відстань до ворожого судна і рід снарядів, які треба було застосовувати.

Коли гармата була готова до пострілу, хазяїн її, глянувши на циферблат, наказував:

— Приціл вісімнадцять кабельтових, цілик сорок п'ять! Установник прицілу встановлював приціл і цілик на вказані цифри. Хазяїн гармати, орудуючи підіймальними поворотними механізмами,

наводив свою гармату на той чи інший предмет і стріляв, спочатку крикнувши:

— Плі!

Але цього разу не стріляли, бо це було тільки навчальне заняття. Гармату зараз же розряджали, а потім знов починалось таке саме тренування людей, що обслуговували артилерію. Все це робили .під наглядом офіцера — плутонгового командира.

Далеко складніша робота відбувалася в цей час у баштах. Тут від людей вимагалося більше знань. Насамперед — що таке дванадцятидюймова башта? Це — громіздка споруда з досить тонким устаткуванням. Через усі палуби, починаючи з верхньої, прорізаний широкий колодязь, що спускається майже до самого дна судна. На рівні верхньої палуби цей колодязь прикритий платформою, яка може обертатися навколо своєї осі і на якій установлені станки для гармат. Платформа, гармати і станки обведені товстими броньовими стінами з кращої сталі. Утворене приміщення і зверху було вкрите броньовими плитами. Таке замкнуте з усіх боків приміщення має лише особливі отвори — амбразури для дул гармат і невеликі щілини для оптичних прицілів. Вхід до башти розташований з протилежного від гарматних амбразур боку і закривається товстими сталевими дверима. Вниз, спускаючись через колодязь, проходить прикріплена до платформи труба, через яку подають снаряди і заряди до гармат. Сам колодязь теж захищений нерухомими броньовими плитами. Всередині башти і подавальної труби розміщені численні і дуже складні механізми, що працюють за допомогою електричних двигунів (на деяких суднах — гідравлічних). Ці механізми виконують такі функції: вони обертають башту разом з гарматами, які внаслідок цього мають горизонтальну наводку; вони переміщають гармати в вертикальній площині, надаючи їм той чи інший кут підвищення; вони повинні підіймати до гармат снаряди і порохові заряди; вони відкривають і закривають гарматні затвори; вони виконують роботу безпосереднього зарядження, вштовхуючи в гармату снаряд і порох.

Під баштовим колодязем, на самому дні судна, в бомбовому погребі і крюйт-камері, що з'єднані між собою дверима, зібралось чоловік сорок матросів. Кипіла робота. Обслуга подачі поспішала брати зі стелажів двадцятипудові снаряди, хапаючи їх храпами візка, що пересувався по рейці на стелі, потім підвозили їх до гарматних зарядних столів і вкладали у верхні гнізда. В той же час інші діставали зі стелажів крюйт-камери півзаряди бездимного пороху і теж підвозили до зарядного стола, але вкладали їх уже в нижні гнізда. Два такі півзаряди вагою в десять пудів ішли на один постріл. Потім, коли зарядний стіл був навантажений, він з допомогою лебідки, гуркочучи, підіймався вгору в башту і зупинявся так, що вісь снаряда і вісь гармати ставали на одній лінії. На цей момент замок гармати був уже відкритий. А далі лунали ті самі команди і відповіді, які можна почути і при дрібній артилерії. Тільки клопоту тут було більше. Башту з двома гарматами обслуговували чоловік двадцять п'ять. І кожен з них виконував свій номер чітко послідовно, повертаючи той чи інший важіль або натискаючи на яку-небудь рукоятку, щоб привести в дію механізми.

Керував усім офіцер — баштовий командир. Він стежив за загальним ходом всіх робіт, а також мав вираховувати по таблицях стрільби величину цілика, беручи до уваги швидкість ходу свого і ворожого корабля, курсовий кут, силу вітру, деривацію. Діставши потрібні дані, він дивився на позначки циферблата і потім уже командував:

— Приціл сорок кабельтових, цілик сорок вісім!

Коли гармата була заряджена, комендор-навідник в свою чергу командував:

— Від башти геть! Башта вправо! Башта вліво! Трохи вище! Трохи нижче! Ще трошки нижче!

Обслуга поворотних та підіймальних механізмів безупинно працювала.

— Залп! — гучно і завжди з тривогою в голосі викрикував нарешті комендор-навідник.

В цю мить мав пролунати постріл, але його не було, бо гармати заряджались не справжніми снарядами й зарядами, а тільки болванками.

Під час навчання баштовий командир, хвилюючись, кричав і лаявся:

— Знову, негідник, приціл неправильно встановлений! Треба п'ятнадцять, а в тебе п'ятдесят чотири. Цілик теж набрехав.

Траплялось, що замість того, щоб повернути башту ліворуч, її повертали праворуч. І знову чулись роздратовані вигуки:

— Куди, куди поїхав? Що за телепеньї Не може правої руки відрізнити від лівої! Про що ти думаєш? На бак після роздачі койок! Там ти провітришся і помрієш!

У наших артилеристів не було достатнього тренування, і тому весь час траплялись затримки, прорахунки, перебої. Збивало з толку ще й те, що серед гарматної і баштової обслуги були і молоді матроси, і запасні, одні не скінчили спеціальної школи, а другі встигли забути свою практику, і крім того, система гармат та установок тепер була нова, не та, яку вони вивчали раніше. Погано йшло навчання і в батарейній палубі біля дрібних гармат.

У нас було коло двохсот чоловік артилерійської команди. Все питання тепер зводилося до того, чи зуміють вони повною мірою опанувати свою спеціальність до зустрічі з японцями. Адже морська битва — це змагання артилерії. Уявімо собі, що сили тієї і другої сторони будуть рівні — у нас десять бойових кораблів, стільки ж і в противника. Але японці можуть стріляти вдвічі швидше, ніж ми, та ще влучність їх переважатиме нашу вдвічі. Що тоді вийде? Сила противника порівняно з нашою стане більшою вчетверо,— інакше кажучи, десять його кораблів немовби перетворяться в сорок. Ми неминуче будемо розгромлені.

Буваючи в баштах, я не раз замислювався над тим, до яких удосконалень дійшли люди, винаходячи знаряддя руйнування. Зовсім інакше стоїть Справа з землеробськими знаряддями. Від мотики ми перейшли тільки до сохи, від сохи — до плуга. Мізерний прогрес! До цього часу нашу широчезну російську землю обробляють найпримітивнішими знаряддями, які вживалися в епоху Івана Грозного, тоді як знаряддя руйнування безупинно замінюються новими, кращими, і ті з них, що застосовувалися п'ять років тому, вже вважаються застарілими. Тепер дванадцятидюймовий снаряд в момент викидання з дула розвиває колосальну роботу, її вистачило б на те, щоб підняти на кілька футів цілий броненосець. Невже і в майбутньому людський розум буде скерований головним чином на нищення та вбивства?

О пі в на шосту з містка розпорядились:

— Закінчити всі роботи. На палубах прибрати!

А через півгодини засвистали дудки на вино і вечерю. їли гречану кашу з маслом. Трудовий день закінчився. Можна було співати пісень і веселитись.

За п'ять хвилин до заходу сонця було викликано нагору у фронт караул, горністів і барабанщиків, офіцерів і обидві вахти команди. Потім з тими самими церемоніями, з якими вранці підняли кормовий прапор, тепер спустили його. Це сталося в той момент, коли зайшло сонце. Горністи і барабанщики заграли "на молитву". Караульний начальник скомандував:

— На молитву! Кашкети геть! Барабанщик прочитав "Отче наш".

По команді "Накрийсь!" наділи кашкети, простояли ще якийсь час, поки командир прийняв рапорт від старшого офіцера, і розійшлись. Засвітилися вогні: відмітні, топові і гакобортні. Наставала ніч.

Через два дні ескадра зупинилась біля острова Лангеланд. За цей час на деяких суднах сталися поломки: на броненосці "Сысой.Великий" поламались шлюпбалки, те саме сталось і на "Жемчуге"; на "Роланде" лопнула головна живильна труба. Міноносець "Быстрый", наблизившись для переговорів до "Осляби", навалився на його борт. В результаті невдалого маневру він пом'яв собі форштевень, зіпсував мінний апарат і дістав підводну пробоїну.

Посвіжів вітер, а вночі розгулявся шторм. Але до ранку 5 жовтня все стихло. Разом з світанком Лангеланд поволі звільнявся від туману, наче скидаючи з себе серпанкові шати.

День обіцяв бути теплим. Почали вантажити вугілля.

Криголам "Ермак" і пароплав "Роланд" пішли вперед тралити путь перед ескадрою.