Спартак - Джованьйолі Рафаелло

І от ця людина, значно достойніша від свого становища і своєї нещасливої долі, такий раб, як і ми, як ми, пригнічений, як ми, нещасний, уже кілька років тому задумав сміливу і небезпечну, але благородну справу. Він організував таємну змову серед гладіаторів. Він зв'язав їх священною присягою і збирається в призначений день підняти повстання проти тиранії, що засуджує їх гинути в цирках на втіху натовпу. Він хоче визволити їх і вільними повернути в рідні країни.

На якусь мить Катіліна замовк і потім додав:

— Хіба не те саме вже давно задумали ви і я? Чого домагаються гладіатори, як не свободи? А чого прагнемо ми? Проти чого бажаємо повстати ми, як не проти тієї ж самої олігархії, проти якої вони хочуть повстати? Адже з того часу, як республіка підпала під сваволю олігархів, їм і лише їм одним платять данину царі, тетрархи і народи. А всі інші чесні громадяни — і благородні і прості — стають покидьками суспільства, нещасними, пригнобленими, негідними і зневаженими.

Трепет перебіг серед молодих патриціїв, їхні очі заблищали ненавистю, гнівом, жадобою помсти.

А Катіліна вів далі:

— В наших домах на нас чекають злидні, поза домами — борги наше сьогодні — сумне, майбутнє — ще гірше. Скільки ми ще так будемо животіти?! Чи не час нам прокинутись?

— Так прокиньмося! — крізь сон хрипло пробелькотів Куріон який уловив лише останні слова Катіліни, та не зрозумів їх значення і став протирати собі очі.

Хоч як були захоплені змовники промовою Катіліни, але ніхто з них не міг утриматися від сміху з кумедної витівки Куріона.

— А нехай тебе вхопить Мінос і осудить по заслугах, тричі прокляте опудало, напхане вином і гноєм! — заревів Катіліна, стиснувши кулаки і проклинаючи незугарного п'яницю.

— Мовчи і спи собі, проклятий! — гримнув Бестія і стусаном звалив Куріона на ложе.

Катіліна повільно випив кілька ковтків фалернського і трохи згодом заговорив далі:

— І от сьогодні я зібрав вас, шановні друзі, для того, щоб разом обміркувати, чи не слід нам залучити до нашої справи Спартака з його гладіаторами. Якщо ми самі повстанемо протії олігархів і Сенату, які тримають у руках верховну владу, державну казну і могутні легіони, то ми, напевно, нічого не досягнемо. І нам усе одно доведеться просити допомоги у тих, хто за правом найбільше підходить до цієї справи. Війна тих, які не мають нічого, проти тих, які володіють усім, війна рабів проти рабовласників, війна пригноблених проти гнобителів повинна стати і нашою справою. То чому б нам не залучити до цієї справи і гладіаторів, не взяти їх під наше керівництво і створити з них римські легіони? Я ніяк не можу цього зрозуміти. Якщо зможете, переконайте мене, що це не так, і тоді відкладемо нашу справу до кращого часу.

Різноголосий гомін піднявся після цієї промови Катіліни; з жестів і вигуків видно було, що більшості вона не сподобалася. Поки господар дому говорив, Спартак уважно слухав "і стежив за настроєм молодих патриціїв. Тепер він заговорив спокійним тоном, хоч обличчя його зблідло:

— Я прийшов до тебе, Катіліно, найдостойніший муже, щоб тобі догодити, бо я тебе безмірно ціную і поважаю. Але я прийшов не тому, що вірив, ніби твої слова переконають цих благородних патриціїв, бо й сам ти не віриш у те, що кажеш. Дозволь же ти і хай твої благородні друзі дозволять

мені говорити щиро й відкрити перед вами свою душу. Між вами, патриціями, і нами, гладіаторами, є надто велика різниця в стані, прагненнях і намірах, щоб ви змогли чи, правильніше, захотіли робити спільну з нами справу. Вас, вільних громадян знатного походження, тримає осторонь влади і багатства каста олігархів, ворожа народові, ворожа сміливцям. Влада олігархів ось уже понад століття наповнює Рим чварами і заколотами, що нині зростають і ще більше лютують у місті і, можливо, вирішують його долю. Тому для вас повстання зводиться до того, щоб скинути нинішній Сенат, замінити діючі закони іншими, справедливішими для народу, рівномірніше розподіляти багатства і замінити теперішніх сенаторів вашими друзями. Але для вас, як і для нинішніх правителів, варварами залишаться народи поза Альпами і за морем, і ви захочете уярмити їх, щоб завжди брати з них данину. Ви захотіли б, щоб ваші будинки, як і в нинішніх володарів, були повні рабів, а на аренах цирків, як і тепер, точилися приємні для вас криваві гладіаторські бої. І це буде для вас відпочинком від важких державних турбот, яким ви, переможці, завтра повинні віддатися. Нічого іншого ви не бажаєте, і все для вас зводиться до того, щоб самим стати на місце теперішніх володарів.

Але для нас, нещасних гладіаторів, справа стоїть зовсім інакше. Ми опинилися у найнижчому людському стані, позбавлені свободи й вітчизни, змушені битися і вбивати один одного на втіху іншим. Ми прагнемо свободи, але повної і всезагальної свободи. Ми хочемо відвоювати собі батьківщину, наші домівки. Тому ми повинні повстати не лише проти нинішніх володарів, але й проти тих, які їх заступлять, будь то Сулла чи Катіліна, Цетег чи Помпей, Лентул чи Красс.

З другого боку, повставши самі проти страшної і непереможної римської могутності, чи можемо ми надіятись на перемогу? Ні, перемога ця неможлива, тому неможливим стає і саме повстання. Я надіявся, що ти, Катіліно, і твої друзі зможуть стати вірними нам вождями. Я міг думати, що люди консульського звання і патриції очолять легіони гладіаторів і своєю гідністю нададуть їм ім'я справжнього війська. Я живив надії в серцях багатьох моїх товаришів по нещастю, запалював їх полум'ям своїх власних надій. Але тепер я бачу, і ще раніше з довгих розмов з тобою, Катіліно, я зрозумів, що властиве вам ставлення до нас ніколи не дозволить вам бути нашими вождями. Тому я і переконуюся в неможливості справи, омріяної і виплеканої в глибині мого серця. І тепер з почуттям безмірного жалю я остаточно й урочисто зрікаюсь її як немислимого безумства. Хіба можна якось інакше назвати наше повстання, навіть коли б нас набралося до п'яти чи й до десяти тисяч? Який авторитет, яку вагу, яке значення міг би мати, скажімо, я чи хто інший з мого класу, навіть сильніший від мене? Два легіони розчавили б нас за півмісяця. Чи не так сталося двадцять років тому з тими тисячами гладіаторів, яких зібрав біля Капуї хоробрий римський вершник Мінуцій, чи Вецій, як він себе називав. Когорти претора Лукулла розгромили їх, хоч їх вів молодий, благородного походження, сильний і сміливий душею ватажок.

Важко передати, яке враження справила промова Спартака, тим паче, що більшість гостей бачила в ньому насамперед низького раба. Одні дивувалися з його красномовства, другі — з його розумового розвитку, треті — з глибини його політичних думок, а загалом усі були надзвичайно задоволені його повагою до всемогутності римського імені. І їхнє задоволене самолюбство, яке так вправно полоскотав колишній гладіатор, вилилось у відкритих похвалах мужньому фракійцеві. Всі вони, і серед них перший Луцій Бестія, запропонували йому покровительство і дружбу.

Довго ще обговорювали справу, висловлювали численні й різноманітні думки. Зрештою було вирішено відкласти справу до слушного часу: чекати від часу доброї поради, а від Фортуни — обставин, сприятливих для здійснення сміливих задумів.

Спартак запевнив, що Катіліна і його друзі можуть покластися на нього і на тих небагатьох гладіаторів (він постійно наголошував на слові "небагатьох"), які йому вірили і поважали його. Потім він і Крікс випили з келиха дружби, який обходив коло і в який гості кидали пелюстки троянд з своїх вінків. Після цього всі намагалися затримати його на свято, що готувалося в сусідній кімнаті. Але Спартак попрощався з господарем та його друзями і разом з Кріксом вийшов з дому патриція.

Вийшовши на вулицю, вони пішли до будинку Сулли.

Не пройшли вони і чотирьох кроків, як Крікс промовив:

— Ти хоч поясниш мені…

— Мовчи, заради Геркулеса! — тихо перебив його Спартак. — Потім про все узнаєш.,

Вони мовчки пройшли понад триста кроків. Першим заговорив рудіарій. Він обережно озирнувся і стиха сказав галлові:

— Там було надто багато людей. Не всі вони на нашому боці, і не всі були при своїй пам'яті. Тому й не слід було довірятися цим юнакам. Ти чув — для них з нашою змовою покінчено. Вона мусить щезнути, немов марення хворого мозку. Ти зараз повернешся в гладіаторську школу Акціана і зміниш наш умовний пароль і таємний знак при потискові рук. Паролем замість слів "світла і волі" будуть слова "вірність і перемога". Знаком віднині будуть не три короткі потиски руки, а три легкі натискування вказівним пальцем правої руки на долоню правої руки іншого.

І Спартак, узявши праву руку Крікса, тричі натиснув вказівним пальцем на його долоню, кажучи:

— Отак. Зрозумів?

: — Зрозумів, — відповів Крікс.

— А тепер не гай часу, йди і перекажи, щоб старший кожної п'ятірки попередив своїх гладіаторів. Хай усі знають, що наша змова була під загрозою викриття. Кожному, хто скаже колишній пароль і подасть колишній знак, треба говорити, що всі наші надії втрачено і тому ми зовсім відмовились од цієї безумної справи. Зустрінемося завтра вранці в школі Юлія Рабеція.

Спартак потиснув руку Кріксові і швидко пішов до будинку Сулли. Постукав. Воротар відчинив йому і провів до кімнатки сестри.

Мірца, яка вже заслужила прихильність своєї господині, тепер несла при ній важливу службу, завідуючи туалетом Валерії. Вона з тривогою чекала брата і, тільки-но він увійшов, кинулася йому на шию і вкрила його обличчя поцілунками.

Потім дівчина почала говорити братові, що не запросила б його завітати в такий пізній час, коли б не наказ Валерії. Вона розповіла, що Валерія часто і подовгу розмовляє з нею про Спартака, розпитує про нього, — словом, виявляє до нього більшу цікавість, ніж то личить такій знатній матроні по відношенню до рудіарія, колишнього гладіатора. Довідавшись, що він ще не має ніякої роботи, вона наказала покликати його цього вечора, щоб запропонувати йому управління школою гладіаторів, яку Сулла нещодавно відкрив при своїй віллі у Кумах.

Важко передати вираз радості, що освітила обличчя Спартака при цих словах Мірци. Він то червонів, то бліднув, то зовсім горів, — напевно, якісь дивні думки приходили йому в голову, і він сильно струшував головою, ніби силкуючись їх відігнати.

— Якщо я погоджуся керувати цією невеликою гладіаторською школою, то чи вимагатиме Валерія, щоб я запродав себе в рабство знову, чи залишить мене вільним? — спитав він нарешті сестру.

— Про це вона нічого мені не сказала, — відповіла Мірца. — Але якщо судити з її прихильності до тебе, вона згодиться лишити тебе вільним.

— Отже, вона досить доброзичлива, ця Валерія?

— Настільки ж доброзичлива, наскільки вродлива!

— О, тоді її доброзичливість безмежна!

— Мені здається, що й ти до неї дуже прихильний?

— Я?..