Чарівник Смарагдового міста - Волков Олександр

— Щоправда, я нічим не зможу бути тобі корисним: адже я занадто нетямущий!

— У мене не вистачить снаги образити Бастінду, хоч вона й препогана жінка, — сказав Залізний Дроворуб. — Та коли ви йдете, я, звичайно ж, піду з вами, друзі!

— Ну, а Тотошко, — поважно заявив песик, — Тотошко, ясна річ, ніколи не залишить друзів у біді.

Еллі гаряче подякувала вірним друзям. Вирішили відправлятися наступного ранку.

Залізний Дроворуб нагострив сокиру, добряче змастив усі свої суглоби і доверху наповнив маслянку найкращим мастилом. Страшило попрохав набити його свіжою соломою. Еллі роздобула пензлик і фарби й заново підвела йому очі, рота і вуха, що поблякли від дорожньої куряви та яскравого сонця. Фліта наповнила кошик Еллі смачними наїдками. Вона розчесала Тотошчину шерстку і почепила на шию срібного дзвіночка.

На світанку їх розбудив крик зеленого півня, який жив на задньому дворі.

ОСТАННЄ ЧАКЛУНСТВО БАСТІНДИ

о воріт Смарагдового міста мандрівників відвів зеленобородий Солдат Дін Гіор. Вартовий Брами зняв з усіх окуляри і сховав їх у торбину.

— Ви вже покидаєте нас? — ввічливо запитав він.

— Так, ми змушені йти, — сумно відповіла Еллі. — Де починається шлях до Фіолетової країни?

— Туди немає дороги, — відповів Фарамант. — Ніхто добровільно не ходить у країну злої Бастінди.

— Як же ми знайдемо її?

— Можете не турбуватися! — вигукнув Вартовий Брами. — Тільки-но ви прийдете у Фіолетову країну, Бастінда сама вас знайде і забере у рабство.

— А може, нам поталанить позбавити її чарівної сили? — сказав Страшило.

— О, ви хочете перемогти Бастінду? Тим гірше для вас! З нею ще ніхто не намагався боротися, окрім Гудвіна, але і той, — Вартовий Брами притишив голос, — зазнав поразки. Вона намагатиметься захопити вас у полон раніше, ніж ви встигнете щось проти неї зробити. Будьте обережні! Бастінда дуже зла й хитромудра чаклунка, і подолати її дуже важко. Йдіть туди, де сходить сонце, і ви прийдете в її країну! Бажаю вам успіху!

Подорожні розпрощалися з Фарамантом, і він зачинив за ними ворота Смарагдового міста. Еллі повернула на схід, решта Пішли за нею. Всі були засмучені, розуміючи, яке перед ними. стоїть важке завдання. Лише безтурботний Тотошко весело гасав полями, ганяючись за метеликами: він вірив у силу Лева і Залізного Дроворуба й сподівався на винахідливість Страшила.

Еллі поглянула на песика і зойкнула від здивування: стрічечка на шиї Тотошка із зеленої перетворилась на білу.

— Що б це могло означати? — запитала вона друзів.

Усі ззирнулися, і Страшило глибокодумно заявив:

— Чаклунство!

За браком іншого пояснення, всі погодилися з ним і рушили далі. Смарагдове місто зникало вдалині. Країна ставала пустельною: подорожні наближалися до володінь Бастінди.

До самого полудня сонце світило мандрівникам в очі, засліплюючи їх, однак вони йшли кам'янистим плоскогір'ям, і не було жодного дерева, щоб заховатися в тінь. Надвечір Еллі стомилася, а Лев поранив лапу і накульгував.

Зупинилися на ночівлю. Страшило і Залізний Дроворуб стали на варті, а решта поснули.

* * *

У злої Бастінди було лише єдине око, зате вона бачила ним так, що не було в країні жодного куточка, куди не сягав би її гострий зір.

Вийшовши увечері посидіти на ґанку, Бастінда обвела оком свої володіння і здригнулася від люті: далеко-далеко, на кордоні своїх володінь вона побачила маленьку сплячу дівчинку та її друзів.

Чарівниця свиснула у свисток. До палацу Бастінди збіглась зграя величезних вовків з лютими жовтими очима та гострими іклами, що стирчали з роззявлених пащ. Вовки сіли на задні лапи і, важко дихаючи, дивились на Бастінду.

— Біжіть на захід! Там знайдете маленьку дівчинку, що нахабно вдерлася до моєї країни, а з нею і її супутників. Роздеріть усіх на шматки!

— Чому ти не візьмеш їх у рабство? — запитав вожак зграї.

— Дівчисько слабке. Її супутники не здатні працювати: один напханий соломою, другий — із заліза. І з ними Лев, від якого теж мало користі.

Ось як бачила Бастінда своїм єдиним оком! Вовки помчали.

— На шматки! На шматки! — верещала чаклунка їм навздогін.

Та Страшило й Залізний Дроворуб не спали. Вони вчасно помітили вовків.

— Розбудимо Лева, — сказав Страшило.

— Не варто, — відповів Залізний Дроворуб. — Це моя справа — упоратися з вовками. Я приготую їм належну зустріч.

І він вийшов наперед. Коли вожак зграї підбіг до Залізного Дроворуба, широко роззявивши червону пащеку, Дроворуб змахнув добре нагостреною сокирою — і голова вовка покотилася. Вовки бігли вервечкою один за одним; тільки-но наступ ний кинувся на Залізного Дроворуба, той уже був напоготові з піднятою сокирою, і голова вовка полетіла додолу.

Сорок лютих вовків було у Бастінди, і сорок разів зводив Залізний Дроворуб свою сокиру. І коли він піднявши сорок перший раз, жодного вовка не лишилося в живих: усі вони лежали біля ніг Залізного Дроворуба.

— Прекрасна битва! — захоплено вигукнув Страшило.

— Дерева рубати важче, — скромно відповів Дроворуб.

Друзі дочекалися ранку. Прокинувшись і побачивши купу мертвих вовків, Еллі налякалась. Страшило розповів їй про нічну битву, і дівчинка щиро подякувала Залізному Дроворубу. Після сніданку вся компанія сміливо вирушила в путь.

Стара Бастінда полюбляла ніжитися у ліжку. Тому вона встала пізно і вийшла на ґанок, щоб розпитати у вовків, як вони розшматували зухвалих мандрівників.

Як же вона розгнівалась, коли побачила, що подорожні продовжують йти, а вірні вовки лежать мертві!

Бастінда свиснула двічі, і в повітрі закружляла зграя хижого вороння із залізними дзьобами. Чаклунка гукнула:

— Летіть на захід! Там чужоземці! Дзьобайте їх на смерть! Швидше! Швидше!

Ворони із злобним карканням полетіли назустріч подорожнім. Забачивши їх, Еллі злякалася. Та Страшило сказав:

— З цими упораюсь я сам! Недарма ж я воронячий страхопуд! Ставайте позаду мене! — І він насунув на лоба капелюха, широко розчепірив руки й набрав вигляду справжнього опудала.

Вороння розгубилося й безладно кружляло у повітрі. Та вожак зграї хрипко прокаркав:

— Чого злякалися? Опудала, напханого соломою! Ось я йому покажу!

І вожак хотів був сісти Страшилові на голову, але той схопив його за крило й миттю скрутив йому шию. Сорок хижих ворон із залізними дзьобами було у Бастінди, і всім скрутив шиї хоробрий Страшило й поскидав їх на купу.

Подорожні подякували Страшилові за винахідливість і знову рушили на схід.

Коли Бастінда побачила, що і її вірні ворони лежать на землі мертвою купою, а мандрівники безстрашно крокують уперед, її охопили злість і переляк.

— Що? Невже все моє чарівне мистецтво безсиле затримати нахабне дівчисько та її супутників?!

Бастінда затупотіла ногами і тричі просвистіла у свисток. На її поклик злетілася хмара злючих чорних бджіл, укуси яких були смертельними.

— Летіть на захід! — прогарчала чарівниця. — Знайдіть там чужоземців і зажальте на смерть! Швидше! Швидше!

І бджоли з оглушливим дзижчанням полетіли назустріч мандрівникам. Залізний Дроворуб і Страшило помітили їх ще здалеку. Страшило миттю збагнув, що треба робити.

— Викидай з мене солому! — закричав він Залізному Дроворубові. — Швидше! І накрий нею Лева, Еллі й Тотошка, бджоли до них не доберуться!

Він спритно розстебнув свій каптан, і з нього висипалася ціла купа соломи. Лев, Еллі й Тотошко лягли на землю. Дроворуб швидко прикидав їх соломою і виструнчився на весь зріст.

Хмара бджіл з лютим дзижчанням накинулася на Залізного Дроворуба. Дроворуб посміхнувся: бджоли ламали отруйні жала об його залізо і враз гинули, бо бджола не може жити без жала. Вони падали, а на їх місце налітали інші й також намагалися встромити жала в залізне Дроворубове тіло.

Незабаром усі бджоли лежали мертві на землі, немов купка чорних вугликів. Лев, Еллі й Тотошко вилізли з-під соломи, зібрали її і напхали нею Страшила. Друзі знову рушили в путь.

Зла Бастінда страшенно розгнівалася й злякалася, побачивши, що всі її вірні бджоли загинули, а подорожні простують уперед. Вона рвала на собі волосся, скреготіла зубами і від люті довго не могла вимовити жодного слова.

Нарешті чаклунка опам'яталася і скликала своїх слуг — Мигунів. Бастінда наказала їм озброїтися й знищити зухвалих мандрівників. Ми-гуни були не надто хоробрі — вони жалібно закліпали і сльози покотилися у них з очей, та вони не наважилися перечити своїй повелительці й почали шукати зброю. Але оскільки їм іще жодного разу не доводилось воювати (Бастінда вперше звернулась до них по допомогу), то у них не виявилося зброї і вони озброїлись — хто каструлею, хто сковорідкою, хто горщиком для квітів, а деякі дзвінко ляскали дитячими хлопавками.

Коли Лев побачив, як Мигуни обережно підкрадаються, ховаючись один за одного і підштовхуючи один одного й боязко мружачись, він зареготав:

— З цими битва буде недовгою!

Він виступив уперед, роззявив свою величезну пащу і так ревнув, що Мигуни покидали свої горщики, сковорідки і хлопавки й порозбігалися, хто куди.

Зла Бастінда позеленіла зі страху, побачивши, що подорожні вже наближаються до її палацу.

Довелося звернутися до останнього чарівного засобу, що залишився в неї.

В потайній шухляді скрині у Бастінди зберігалась Золота Шапка. Володар Шапки міг коли завгодно викликати ціле плем'я Летючих Мавп і примусити їх виконати будь-який наказ. Але Шапку можна було використати лише тричі, а Бастінда вже двічі до цього викликала Летючих Мавп. Першого разу вона за їхньою допомогою підкорила собі країну Мигунів, удруге — відбила війська Гудвіна Жахливого, котрий намагався визволити Фіолетову країну з-під її влади.

Ось чому Гудвін боявся лихої Бастінди і послав на неї Еллі, сподіваючись на силу її срібних черевичків.

Бастінда не хотіла користатися Шапкою втретє: на цьому закінчувалася її чарівна сила. Та у чаклунки вже не було ні вовків, ні вороння, ні бджіл, а Мигуни виявилися поганими вояками, і на їхню допомогу годі було сподіватися.

І Бастінда, хоч-не-хоч, дістала Шапку, наділа на голову і розпочала своє чаклування:

— Бамбара, чуфара, лорики, йбрики, пікапу, трикапу, скорики, морики! З'явіться переді мною, Летючі Мавпи!

І небо враз потемніло від зграї Летючих Мавп, які мчали до палацу Бастінда на своїх могутніх крилах. Ватажок зграї Уорра підлетів до Бастінди і доповів:

— Ти викликала нас утретє і востаннє! Що накажеш зробити?

— Нападіть на чужоземців, котрі вдерлися до моєї країни, і знищіть їх усіх, окрім Лева.