Знахідка у бібліотеці - Крісті Агата

Тут є ванна кімната, подивіться, якщо хочете.

Ванна містилася між кімнатами Рубі та Джозі й не мала освітлення. Полковник Мелчетт мовчки оглянув численні засоби, що ними жінки наводили красу. Ряди баночок із кремами для обличчя, змивальні креми, живильні, вибілювачі.

Коробочки з пудрою різних відтінків. Купа всілякої губної помади. Лосьйони до волосся, чорна туш для вій і брів, блакитні тіні для повік, з десяток відтінків лаку для нігтів, серветки до обличчя, клапті вати, брудні пушки для пудри, безліч пляшечок з лосьйонами.

— Ви хочете сказати, — пробурмотів він тихо, — що жінки всім цим користуються? Інспектор Слек, який завжди все знав, добродушно пояснив:

— Сер, у приватному, так би мовити, житті жінки користуються одним або двома певними відтінками — на вечір і на день. Кожна .знає, який їй до лиця, і ним користується. А дівчатам такого фаху доводиться вдаватись, так би мовити, до повного набору. Вони виступають із показовими танцями: одного вечора це танго, другого — щось із вікторіанської епохи, далі танок племені апачі, а потім просто у танцювальній залі. І косметика, звичайно, міняється.

— Господи! — вигукнув полковник. — Не дивно, що ті, хто це виробляє, мають купу грошей.

— Дармові гроші — ось що це таке, — сказав Слек. — Дармові. Певна річ, трохи йде на рекламу.

Полковник Мелчетт прогнав думки про одвічну проблему жіночих чар і сказав:

— Лишається цей танцівник. Він ваш, Гарпер.

— Ну звісно, сер.

Коли вони йшли вниз, Гарпер спитав:

— Сер, а що ви думаєте про історію містера Бартлетта? — З його машиною? Гадаю, Гарпер, за хлопцем треба простежити. Підозріла історія. Цілком можливо, що він зрештою, брав Рубі кататися.

10 Старший поліційний офіцер Гарпер був чоловік розважливий, приємної і ненастирливої вдачі. У випадках, коли поліції двох графств доводиться діяти спільно, працювати завжди дуже важко. Гарперові подобається полковник Мелчетт, він вважав його здібним начальником поліції, однак був радий, що танцівника допитуватиме сам. Не робити відразу дуже багато — це було в Гарпера золоте правило. На перший раз, звичайно, невинна розмова. Це розслаблює того, кого допитують, і другого разу він уже не почуває себе насторожено.

Гарпер уже бачив Раймонда Старра. Досить привабливий тип, високий, пластичний і гарний; на добре засмаглому обличчі виділяються дуже білі зуби. Чорнявий, елегантний. Манери приємні, товариські, в готелі дуже популярний.

— Боюся, містере Гарпер, з мене буде вам невелика поміч. Звичайно, я добре знав Рубі. Вона прожила тут понад місяць, ми виконували разом танці тощо. Але сказати про неї справді майже нічого. Приємне, але досить дурненьке дівча.

— Нас особливо цікавлять її стосунки з чоловіками.

— Я так і думав. Але я нічого про це не знаю. Було в готелі кілька залицяльників, але то так собі, несерйозно. Бачте, до неї майже нікого не допускала родина Джефферсонів.

— Так, родина Джефферсонів... — Гарпер замислено примовк, потім, кинувши гострий погляд на молодика, спитав: — Що ви думаєте про всю цю справу, містере Старр? — Про яку справу? — крижаним голосом перепитав Раймонд Старр.

— Ви знали, що містер Джефферсон пропонував Рубі Кіні офіційно її удочерити? Це виявилося для Старра неабиякою новиною. Він згорнув губи трубочкою, присвиснув і мовив:

— Ну, скажу вам, хитре чортеня! А втім... сивина в голову, біс у ребро.

— Вас це приголомшило, так? — Звичайно. Якщо старому закортіло когось удочерити, то чому він не вибрав дівчину з своїх кіл? — З вами Рубі про це не розмовляла? — Ні, ніколи. Я тільки знав, що вона від чогось у захваті, оце й усе.

— А Джозі? — О, Джозі, мабуть, знала, що діялось. Цілком можливо, що вона сама все улаштувала. Джозі не дурна. Вона робила ставку на Рубі.

Гарпер кивнув головою. Так, це Джозі запросила її сюди. І вона ж, без сумніву, робила все, щоб зблизити дівчину з Джефферсонами. Не дивно, що Джозі була така знервована, коли того вечора Рубі не вийшла танцювати, а Конвей Джефферсон підняв паніку. Джозі бачила, як руйнуються її плани.

— Рубі вміла, на вашу думку, тримати таємницю? — спитав Гарпер.

— Як і більшість жінок. Вона не дуже розводилась про особисті справи.

— Дівчина коли-небудь згадувала про... про якогось свого колишнього приятеля... що, може, навідувався сюди чи про такого, з ким у неї були ускладнення? Ви, гадаю, розумієте, що я маю на увазі? — Цілком. Наскільки я знаю, таких у неї не було. Принаймні вона про це не згадувала.

— Дякую. А тепер розкажіть, будь ласка, в довільній формі, але якомога детальніше — про той вечір.

— Гаразд. О десятій тридцять ми з Рубі танцювали.

— Ви не помітили тоді в ній чогось незвичайного? Раймонд замислився.

— Здається, ні. Я не знаю, що було потім. Я танцював з іншими партнерками. Але добре пам'ятаю, що в танцювальній залі її не було. Опівночі вона не з'явилася.

Я був дуже роздратований і пішов сказати про це Джозі — вона грала в бридж з Джефферсонами. Але Джозі й гадки не мала, куди поділася Рубі, і, думаю, ця звістка її не втішила. Я помітив, як вона глипнула на містера Джефферсона. Я вмовив музикантів заграти інший танок, а сам пішов до адміністрації й попросив, щоб вони там зателефонували Рубі. Трубки ніхто не брав. Я повернувся до Джозі. Вона сказала, що Рубі, мабуть, спить у себе в кімнаті. Припущення ідіотське, інакше його не назвеш, але розраховане воно було, певна річ, на Джефферсонів. Джозі пішла зі мною і сказала, що треба піднятися до Рубі разом.

— Гаразд, містере Старр. А що вона говорила, коли ви залишилися вдвох? — Наскільки я пригадую, вона була дуже люта й заявила: "Бісове дитя! Невже вона таке втнула! Рубі втратить усі свої шанси. З ким вона? Ти не знаєш?" Я відповів, що й гадки не маю. Останнє, що я бачив, як вона танцювала з Бартлеттом. А Джозі сказала: "Невже вона з ним? Що вона собі думає? Невже з отим кіношником?!" — Кіношником? Хто він? — різко запитав Гарпер.

— Я не знаю, як його звати. Він тут ніколи не жив. На вигляд досить показний — чорнявий і схожий на актора. Має якесь відношення до кінопромисловості — здається, так він сказав Рубі. Раз чи двічі приїздив сюди вечеряти, потім танцював з Рубі, але я не думаю, що вона його добре знала. Тому я й здивувався, коли Джозі згадала його. Я відповів, що не певен, чи був він звечора в ресторані. А Джозі промовила: "Так, але з кимось же вона пішла! Що я тепер скажу Джефферсонам?" Я поцікавився, яке до цього діло Джефферсонам. А Джозі сказала: діло, мовляв, є. А тоді додала, що повік не пробачить Рубі, якщо та чкурнула й усе зіпсувала.

На той час ми вже ввійшли в кімнату Рубі, але її там, звісно, не було. Одначе Рубі туди заходила, бо сукня, в якій вона танцювала, лежала впоперек стільця.

Джозі зазирнула в шафу й сказала, що дівчина, видко, одягла стару білу сукню.

На наш іспанський танець вона одягала звичайно чорну вельветову сукню. Я був лютий, що Рубі мене так підвела. Джозі заспокоїла мене й сказала, що танцюватиме зі мною сама, аби лиш не лаявся старий Прескотт. Вона пішла до себе перевдягатись, потім ми спустилися вниз і танцювали танго — вишукане й досить показне, але не дуже виснажливе як для її коліна. Джозі дуже ризикувала, адже коліно в неї боліло, я бачив. Потім вона попросила мене допомогти їй заспокоїти Джефферсонів — мовляв, це дуже важливо. Звичайно, я зробив, що міг.

Старший поліційний офіцер Гарпер кивнув головою і подякував містерові Старру.

"Ще й як важливо! П'ятдесят тисяч фунтів стерлінгів..." — подумав Гарпер. Він дивився, як Раймонд Старр, прихопивши сумку з ракеткою й тенісними м'ячами, граційно рушив сходами тераси вниз. Місіс Джефферсон, також із ракеткою в руці, приєдналась до нього, і вони пішли на тенісний корт.

— Вибачте, сер.

Поруч стояв збуджений сержант Гіггінс. Гарпер, прокинувшись від роздумів, стривожено глянув на нього.

— Вам дзвонили з управління, сер. Вранці якийсь робітник бачив біля кар'єру яскравий вогонь. А півгодини тому там знайшли спалений автомобіль. Це милі дві звідси. Всередині рештки обвугленого тіла.

Вольове обличчя Гарпера спалахнуло.

— Що це в Гленшірі коїться? — вигукнув він. — Епідемія насильства? — Потім спитав: — Номер машини з'ясували? — Ні, сер. Але з'ясуємо неодмінно — за номером двигуна. Там гадають, що це "міноан-чотирнадцять".

11 Йдучи через вітальню в готелі "Меджестік", сер Генрі Клітерінг навіть не глянув на людей, що були там. Його цілком заполонили думки. І все ж, як це іноді буває, щось мимоволі таки проникло в його свідомість, закарбувалось у ній і чекало свого часу.

Підіймаючись нагору, сер Генрі намагався збагнути, що примусило його товариша написати цю несподівану записку. Конвей Джефферсон був не з тих, хто розсилає термінові виклики. Певне, сталося щось надзвичайне, вирішив сер Генрі.

Джефферсон не став гаяти часу на церемонії:

— Радий, що ви прийшли... Едвардзе, приготуйте серу Генрі чогось випити.

Сідайте, друже. Ви ще, мабуть, нічого не чули? В газетах нічого не було? Сер Генрі похитав головою, його цікавість зростала.

— А що сталося? — Сталося вбивство. Воно зачепило мене, а також ваших друзів — подружжя Бентрі.

— Артура й Доллі Бентрі?! — Клітерінг не йняв віри.

— Так. Труп, бачте, знайдено в їхньому домі. Конвей Джефферсон чітко й стисло переповів факти. Сер Генрі не перебивав. Обидва вміли схоплювати суть справи.

Генрі славився цією рисою ще відтоді, як служив комісаром столичної поліції.

— Це справа незвичайна, — зробив висновок сер Генрі, коли Джефферсон закінчив розповідь. — Чому саме до Бентрі, як ви гадаєте? — Саме це мене й непокоїть. Бачте, Генрі, тут, певно, відіграло роль те, що я з ними знайомий. Це єдине пояснення, яке я бачу. Як я зрозумів, ні він, ні вона дівчину зроду не бачили. Не вірити їм підстав немає. Хіба не могло статися, що її зґвалтували, потім підкинули тіло моїм друзям? — Боюся, це пояснення притягнуте за вуха, — не погодився Клітерінг.

— Однак можливе, — наполягав Конвей.

— Так, але малоймовірне. Що ви хочете від мене? — Я каліка, — гірко зітхнув Конвей Джефферсон. — Досі я намагався не думати про це, відмовлявся помічати... Але тепер цей факт уразив мене в саме серце. Я не маю змоги бувати там, де мені хочеться, розпитувати, копатися в речах...