Ревізор - Гоголь Микола

Їй-богу, такого ніхто не пам'ятає городничого. Так усе й приховуєш у крамниці, коли його забачиш. Тобто, не те вже кажучи, щоб яку делікатність, всяке казна-що бере: чорнослив такий, що років уже по сім лежить у бочці, що в мене крамар не їстиме, а він цілу пригорщу туди запустить. Іменини його бувають на Антона, і вже, здається, всього нанесеш, нічого не потребує, ні, йому ще давай: каже, і на Онуфрія його іменини. Що робити? і на Онуфрія несеш.

Х л е с т а к о в. Та це просто розбійник!

К у п ц і. Їй-богу! А спробуй перечити, наведе до тебе в дім цілий поліс на постій. А коли що, велить замкнути двері. "Я тобі", каже, "не буду", каже, "завдавати тілесної кари, або на тортури брати — це", каже, "заборонено законом, а ось ти в мене, любий мій, з'їж оселедця!"

Х л е с т а к о в. Ах, який шахрай! Та за це, просто, на Сибір.

К у п ц і. Та вже куди милость твоя не запроторить його — все буде добре, тільки, тобто, від нас щоб далі. Не погребуй, батьку наш, хлібом і сіллю: кланяємось тобі цукорцем та кошичком вина.

Х л е с т а к о в. Ні, ви цього не думайте: я не беру зовсім ніяких хабарів. От, якби ви, наприклад, запропонували мені позичково карбованців з триста,— ну, тоді зовсім інша річ: позичково я можу взяти.

К у п ц і. Будь ласка, батьку наш! (Виймають гроші). Та що триста! вже краще п'ятсот візьми, поможи тільки.

Х л е с т а к о в. Будь ласка: у позику — я ні слова, я візьму.

К у п ц і (підносять йому на срібному підносі гроші). Вже, будь ласка, і підносик заразом візьміть.

Х л е с т а к о в. Ну, і підносик можна.

К у п ц і (вклоняючись). То вже візьміть за одним разом і цукорцю.

X л е с т а к о в. О, ні, я хабарів ніяких...

О с и п. Ваше високоблагородіє! чому ви не берете? Візьміть! у дорозі все знадобиться. Давай сюди голови і кошичок. Давай усе, все знадобиться. Що там? мотузочка? Давай і мотузочку,— і мотузочка в дорозі знадобиться: візок обламається або що інше, підв'язати можна.

К у п ц і. То вже зробіть таку ласку, ваше сіятельство! Коли вже ви, тобто, не поможете в нашій просьбі, то вже не знаємо, як і бути: просто хоч в зашморг лізь.

Х л е с т а к о в. Неодмінно, неодмінно! Я постараюсь. (Купці виходять. Чути голос жінки: "Ні, ні, ти не смієш не допустити мене! Я на тебе поскаржусь йому самому. Ти не штовхайся вже занадто!")

Х л е с т а к о в. Хто там? (Підходить до вікна). А чого тобі, матінко?

Г о л о с и д в о х ж і н о к. Милості твоєї, батьку, прошу! Звели, пане, вислухати!

Х л е с т а к о в (у вікно). Пропустіть її.

Ява XI

Хлестаков, слюсарша і унтер-офіцерша.

С л ю с а р ш а (кланяючись до ніг). Милості прошу...

У н т е р-о ф і ц е р ш а. Милості прошу...

Х л е с т а к о в. Та що ви за жінки?

У н т е р-о ф і ц е р ш а. Унтер-офіцерська жона Іванова.

С л ю с а р ш а. Слюсарша, тутешня міщанка, Февронія Петрівна Пошльопкіна, батьку мій...

Х л е с т а к о в. Зажди, говори перше одна. Чого тобі треба?

С л ю с а р ш а. Милості прошу, на городничого чолом б'ю! Пошли йому боже всякого лиха! Щоб ні дітям його, ні йому, шахраєві, ні дядькам, ні тіткам його ні в чому ніякого прибутку не було!

Х л е с т а к о в. А що?

С л ю с а р ш а. Та чоловікові ото моєму наказав зголити чуба в солдати, і черга б то на нас не припадала, шахрай такий! та й за законом не можна: він жонатий.

Х л е с т а к о в. Як же він міг це зробити?

С л ю с а р ш а. Зробив, шахрай, зробив — побий його бог і на тому, і на цьому світі! Щоб йому, коли й тітка є, то й тітці усяка капость, і батько, якщо живий у нього, то щоб і він, поганець, задубів або заглитнувся навіки, шахрай такий! Слід було взяти кравцевого сина, він же й п'яничка був, та батьки багатий подарунок дали, то він і присікався до сина купчихи Пантелеєвої, а Пантелеєва теж підіслала до жінки полотна три штуки, то він до мене. "Нащо", каже, "тобі чоловік? він уже тобі не годиться". Та я ото знаю — годиться чи не годиться; це моє діло, шахраю отакий! "Він", каже, "злодій; хоч він тепер і не крав, та однаково", каже, "він украде, його й без того на той рік візьмуть у некрути". Та мені ото як без чоловіка, шахраю отакий! Я слаба людина, падлюко ти така! Щоб усій рідні твоїй не довелося бачити світу божого! А коли є теща, то щоб і тещі...

Х л е с т а к о в. Добре, добре. Ну, а ти? (Випроваджує стару).

С л ю с а р ш а (виходячи). Не забудь, батьку наш! будь милостивий.

У н т е р-о ф і ц е р ш а. На городничого, батечку, прийшла...

Х л е с т а к о в. Ну, та що, чого? говори в коротких словах.

У н т е р-о ф і ц е р ш а. Відшмагав, батеньку.

Х л е с т а к о в. Як?

У н т е р-о ф і ц е р ш а. Через помилку, батьку мій! Баби ото наші побилися на базарі, а поліція не встигла, та й схопили мене, та так відрапортували: два дні сидіти не могла.

Х л е с т а к о в. То що ж тепер робити?

У н т е р-о ф і ц е р ш а. Та робити б то, звісно, нема чого. А за помилку ото звели йому заплатити штрафт. Мені свого щастя нема чого зрікатись, а гроші б мені тепер дуже знадобились.

Х л е с т а к о в. Добре, добре! Ідіть! ідіть! я розпоряджусь. (У вікно висовуються руки з просьбами). Та хто там іще? (Підходить до вікна). Не хочу, не хочу! Не треба, не треба! (Відходячи). Набридли, чорт забери! Не пускай! Осипе!

О с и п (кричить у вікно). Геть, геть! Не час, завтра приходьте! (Двері розчиняються і виставляється якась постать у фризовій шинелі, з неголеною бородою, роздутою губою та перев'язаною щокою, за нею в перспективі показується кілька інших).

О с и п. Геть, геть! чого лізеш? (Упирається першому в черево руками й випихається разом з ним у прихожу, зачинивши за собою двері).

Ява XII

Хлестаков і Марія Антонівна.

М а р і я А н т о н і в н а. Ой!

Х л е с т а к о в. Чого ви так злякались, панночко?

М а р і я А н т о н і в н а. Ні, я не злякалась.

Х л е с т а к о в (хизується). Даруйте, панночко, мені дуже приємно, що ви мене маєте за таку людину, яка... Чи насмілюся спитати вас: куди ви намірялися йти?

М а р і я А н т о н і в н а. Справді, я нікуди не йшла.

Х л е с т а к о в. Чого ж, приміром, ви нікуди не йшли?

М а р і я А н т о н і в н а. Я думала, чи не тут мамуня...

Х л е с т а к о в. Ні, мені хотілося б знати, чого ви нікуди не йшли?

М а р і я А н т о н і в н а. Я вам перешкодила. Ви працювали над важливими справами.

Х л е с т а к о в (хизується). А ваші очі кращі, ніж важливі справи... Ви ніяк не можете мені перешкодити, ніяким чином не можете; навпаки, ви можете зробити приємність.

М а р і я А н т о н і в н а. Ви говорите по-столичному.

Х л е с т а к о в. Для такої прекрасної особи, як ви. Чи насмілюсь бути таким щасливим, щоб запропонувати вам стільця? Але ні, вам треба не стільця, а трон.

М а р і я А н т о н і в н а. Справді, я не знаю... мені так треба було йти. (Сіла).

Х л е с т а к о в. Яка у вас чудова хусточка!

М а р і я А н т о н і в н а. Ви насмішник, аби тільки посміятися з провінціальних.

Х л е с т а к о в. Як би я бажав, панночко, бути вашою хусточкою, щоб обіймати вашу лілейну шийку.

М а р і я А н т о н і в н а. Я зовсім не розумію, про що ви говорите, якась хусточка... Сьогодні дивна погода!

Х л е с т а к о в. А ваші губки, панночко, кращі, ніж усяка погода.

М а р і я А н т о н і в н а. Ви все отаке говорите... Я б вас попросила, щоб ви мені написали краще на згадку які-небудь вірші в альбомі. Ви, певно, їх знаєте багато.

Х л е с т а к о в. Для вас, панночко, все, що хочете. Вимагайте, які вірші вам?

М а р і я А н т о н і в н а. Які-небудь, отакі — хороші, нові.

Х л е с т а к о в. Та що вірші! я багато їх знаю.

М а р і я А н т о н і в н а. Ну, скажіть-бо, які ж ви мені напишете?

Х л е с т а к о в. Та навіщо ж говорити? я й без того їх знаю.

М а р і я А н т о н і в н а. Я дуже люблю їх...

Х л е с т а к о в. Та в мене багато їх усяких. Ну, хай так, я вам хоч це: "О ти, людино, що даремно на бога ремствуєш в біді35..." ну, й інші... тепер не можу пригадати; а втім, це все нічого. Я вам краще замість цього виявлю моє кохання, яке від вашого погляду... (Присуваючи стілець).

М а р і я А н т о н і в н а. Кохання! Я не розумію кохання... Я ніколи й не знала, що таке кохання... (Відсуває стілець).

Х л е с т а к о в. Чого ж ви відсуваєте свого стільця? Нам краще буде сидіти близько одне до одного.

М а р і я А н т о н і в н а (відсуваючись). Навіщо ж близько? однаково й далеко.

Х л е с т а к о в (присуваючись). Чого ж далеко? однаково й близько.

М а р і я А н т о н і в н а (одсувається). Та до чого ж це?

Х л е с т а к о в (присуваючись). Але ж це вам здається тільки, що близько: а ви уявіть собі, що далеко. Який би я був щасливий, панночко, якби міг пригорнути вас у свої обійми.

М а р і я А н т о н і в н а (дивиться у вікно). Що це там, начебто полетіло? Сорока чи яка інша птиця?

Х л е с т а к о в (цілує її в плече й дивиться у вікно). Це сорока.

М а р і я А н т о н і в н а (підводиться з обуренням). Ні, це вже занадто... Зухвалість така!..

Х л е с т а к о в (затримуючи її). Вибачте, панночко: я це зробив з кохання, справді, з кохання.

М а р і я А н т о н і в н а. Ви вважаєте мене за таку провінціалку... (Силкується піти).

Х л е с т а к о в (далі затримуючи її ). З кохання, справді, з кохання. Я так тільки, пожартував: Маріє Антонівно, не гнівайтесь! Я ладен навколішки у вас просити пробачення. (Падає навколішки). Простіть же, простіть. Ви бачите, я на колінах.

Ява XIII

Ті самі й Анна Андріївна.

А н н а А н д р і ї в н а (побачивши Хлестакова на колінах). Ой, який пасаж!

Х л е с т а к о в (підводячись). А, чорт забери!

А н н а А н д р і ї в н а (до дочки). Це що значить, панночко? Це що за вчинки такі?

М а р і я А н т о н і в н а. Я, мамуню...

А н н а А н д р і ї в н а. Іди геть звідси! чи чуєш, геть, геть! І не смій показуватись на очі. (Марія Антонівна виходить у сльозах). Вибачте, я, скажу вам, так безмежно здивована...

Х л е с т а к о в (набік). А вона теж дуже апетитна, дуже непогана. (Кидається навколішки). Пані, ви бачите, я палаю від кохання.

А н н а А н д р і ї в н а. Як, ви на колінах? Ох, встаньте, встаньте, тут підлога завсім не чиста...

X л е с т а к о в. Ні, на колінах, неодмінно на колінах, я хочу знати, що мені судилось, життя чи смерть.

А н н а А н д р і ї в н а. Але дозвольте, я ще не розумію цілком значення слів.