Завтра - Конрад Джозеф
Те, що знали в маленькому приморському порту Кольбруці про капітана Гегберда, не було йому на користь. Він був родом не звідціля. Примусили його тут оселитися обставини зовсім не таємничі,— колись він навіть любив про них розповідати. Певно, мав він трохи грошенят, бо купив собі клаптик землі й дешевим коштом збудував на ньому два жовтих цегляних котеджі. В одному жив він сам, а другий наймав Джозефу Карвелові,— сліпому Карвелові, колишньому кораблебудівнику, людині, що мала лиху славу ката в родинному житті.
Котеджі ці мали спільну стіну; залізний штахет ділив надвоє квітники перед будинками, а дерев'яний паркан розгороджував сади, що були позад котеджів. Міс Бессі Карвел дозволено було сушить на ньому скатерки, блакитне жіноче шмаття і фартухи.
"Дерево від цього підгниває, люба моя Бессі", бувало кидав капітан, коли вона користувалася з цього привілею.
Це була дівчина, висока на зріст, а паркан був низенький, і вона могла спертися на нього руками. Пучки у неї були червоні від прання, та руки її були білі й гарні. Вона мовчки дивилася на батькового лендлорда поглядом, в якому проступав розум, чекання й бажання.
"Дерево підгниває,— говорив Гегберд.— Це єдина у вас погана звичка. Чому б вам не почепити мотузку для білизни на задньому подвір'ї?"
Міс Карвел нічого не відповідала, лише хитала головою на знак незгоди. На маленькому подвір'ячку за котеджем було в неї кілька грядок, облямованих камінням. У вільну хвилину вона садила на них квіти, що, мов в екзотичних країнах, буйно виганялися вгору; а капітан Гегберд,— ще струнка й бадьора людина, зодягнена з ніг до голови в грубу парусину,— по той бік паркана тонув по коліна в густій траві й бур'яні. Колір і незграбність його вбрання, що він його носив,— "тимчасово", як він завжди відповідав, коли хтось кепкував над ним,— робили його схожим на незугарно витесану статую, що височіла на занехаяному клаптикові землі. Ця кам'яна людина мала красиве червоне лице, розгублені блакитні очі й пишну білу бороду, що ніколи 'не бачила ножиць. Сім років уже на жарти кольбрукського цирульника Гегберд поважно відповідав: "Що ж, можливо, на тому місяці".
Цирульник з нахабним виглядом сидів якось у "Новому Трактирі", поблизу гавані, куди капітан зайшов купити унцію тютюну. З носової хусточки вийняв він три півпен-совики, заплатив за куплене й вийшов. Тільки-но зачинилися двері, цирульник голосно засміявся: "Швидко до мене завітають голитись старий і молодий. Усім буде робота: і кравцеві, і цирульникові, і майстрові ліхтарів; щасливі часи настають для Кольбрука. Ще недавно він говорив: "через тиждень"; тепер говорить: "через місяць", а незабаром, певно, скаже: "через рік".
Помітивши незнайому людину, що дослухалася до його розмови, цирульник простяг ноги й пояснив, що цей чудернацький дідуган — Гегберд — колишній шкіпер каботажного судна, який чекає повороту свого сина. Хлопчину, певно, поїдом їли вдома, і він утік на море. Мабуть давно-давно вже він спочиває десь на дні. Старий примчав у Коль-брук років три тому. Зодягнений був у чорний суконний костюм, бо незадовго перед тим поховав свою жінку. З вагона третього класу, для курців, він вихопився так швидко, немовби за ним дідько гнався по п'ятах. А пригнав його сюди якийсь там лист, брехливий напевно. Один шибайголова написав йому листа про моряка, що теж звався Гегберд; цей моряк нібито упадав за якоюсь дівчиною з Кольбрука або десь поблизу. "Правда, кумедно?" Розшукуючи Гаррі Гегберда, стариган довго містив оголошення в лондонських часописах, обіцяючи добру винагороду тому, хто подасть йому більш-менш правдиву звістку про сина. І цирульник, глузливо посміхаючись, почав розповідати, як цей чужинець обшукував усю місцевість навкруги: їздив кіньми, ходив пішки, розповідав кожному про своє горе, обходячи всі навколишні таверни і пивні, зупиняючи по дорозі людей і розпитуючи їх; він зазирав навіть у канави. Спочатку він був дуже схвильований, потім уже шукав просто з настирливості, і щодалі — то все млявіше. Він навіть не міг гаразд розповісти, який з вигляду був його син. Можливо, це й був один з тих моряків, що покинули колись навантажене дошками судно, один з них упадав за місцевою дівчиною. Але старий розповідав про юнака років чотирнадцяти: "кмітливий, жвавий хлопчик". І коли люди тільки посміхалися на це, він ніяково тер свого лоба й відходив ображений. Зрозуміло, що він нічого не знайшов, навіть на слід не натрапив; але чомусь уже не забирався з Коль-брука.
"Можливо, з туги, особливо після смерті жінки, він з глузду з'їхав", міркував цирульник з виглядом великого знавця людської душі. Згодом старий зовсім кинув розшукування. Син його, певно, виїхав, і капітан поклав його чекати тут. Адже один раз, принаймні, син його завітав саме до Кольбрука, а не на батьківщину; певно, у нього були для цього поважні підстави, гадав старий, і вони, мабуть, приведуть його знову сюди.
"Ха-ха-ха! Ну, звичайно, до Кольбрука! Куди ж інакше? Єдине місце в усьому Сполученому Королівстві, де можна знайти давно загублених синків! Отож продав він старий дім в Кольчестері і переїхав сюди. Такі вже дурощі на його найшли! А от я не рішусь розуму, коли хто з моїх хлоп'ят втече. У мене їх восьмеро".
Своєю мужністю цирульник викликав такий голосний регіт серед своїх слухачів, що аж стіни ходором заходили в таверні.
З одвертістю людини з здоровим глуздом він признавався, що такі речі вельми заразливі. Його цирульня недалеко від гавані, й щоразу, як хтось з моряків заходив поголитися або постригтись, він і сам думав: "А що, коли це й є син старого Гегберда!" Хоч сам з цього глузував. Ця думка була заразлива. Він пам'ятав, як усе місто було охоплено нею. Але цирульник сподівався, що старий ще вичуняє. Він поклав лічити його розумним глузуванням, і пильно стежив, як це на того впливало. Через тиждень... через місяць... через рік! Якщо старий шкіпер одкладе поворот сина на наступний рік, то можна сподіватися, що він взагалі перестане говорити про це. У всьому іншому він був цілком здоровою людиною; отже, рано чи пізно мине й ця його хвороба. Цирульник був у цьому переконаний.
Ніхто ніколи не перечив капітану. Волосся його з того часу встигло посивіти, а борода зовсім побіліла й велично спадала йому на парусинове вбрання. Він сам собі пошив цього костюма, потай від усіх, й одного ранку одяг його, бо ще напередодні всі бачили його в жалюгідному суконному вбранні. Парусиновий костюм справив сенсацію на Хай-Стріт. Крамарі кидалися до дверей, всі кольбручани, хапаючи шапки, вибігали на вулицю. Така метушня спочатку вразила Гегберда, а потім налякала, та на здивовані питання цін схвильовано й ухильно відповідав: "Це тимчасово".
Подію цю давним-давно забули; самого ж капітана Гегберда хоч і не забули, але перестали звертати на нього увагу — така вже людська звичка, бо й на сонце вони не звертають уваги, коли воно не примушує їх відчути пекельну спеку. Жодних ознак хвороби не було помітно в капітана, тільки очі його якось дивно блукали. В його поводженні на вулиці вже не було схвильованого напруження, а замість того з'явилися ніяковість і підозрілість; він, здається, вбачав у собі щось таке, що його знеславлює, якесь дивацтво, і проте не міг з'ясувати собі, в чому полягала його провина.
Тепер він неохоче розмовляв з людьми і придбав собі славу страшенного скнари. В крамницях він щось жалібно мурмотів; після довгого вагання купував трохи м'ясних обрізків і не терпів натяків на своє вбрання. Сталося так, як і пророкував цирульник. Всі думали, що старий позбувся вже хвороби,— кинув свої сподівання. Лише Бессі Кар-вел знала, що він тому не говорить більше про поворот свого сина, що чекає його не "через місяць" і не "через рік", а "завтра".
Зустрічі в садку та в квітнику зблизили їх; він розмовляв з нею через паркан по-батьківському, розумно, трохи з притиском. Вона користувалась необмеженим його довір'ям: і він частенько приязно підморгував їй. Незабаром міс Карвел навіть почала чекати цього підморгування. Спочатку їй робилося ніяково: адже сердега був божевільний. Потім вона звикла відповідати на це сміхом: він не був лихою людиною. Нарешті, вона помітила в собі якесь несвідоме хвилювання й почала червоніти. Підморгування його не було вульгарним; його червоне обличчя з красивим вигнутим носом не позбавлено було шляхетності; тим більше, що коли він з нею розмовляв, то погляд його ставав спокійним і розумним. Це була красива, бадьора й струнка людина з білою бородою. Про літа його ніхто не думав. Він запевняв, що син його ще маленькою дитиною був надзвичайно схожий на його.
"В липні Гаррі мине тридцять один рік,— оповістив він якось її,— як раз такі літа, щоб одружитися з гарною, розбитною дівчиною, що вміє вести господарство. З нього було запальне хлоп'я. А з запальними чоловіками найлегше жити. Ці ж миршаві сучасні парубки тільки роблять жінку нещасливою. На світі нема нічого кращого за власну хату,— своє гніздечко, затишний куточок, в усяку погоду тобі — тепле ліжко. Хіба ж не так, моя люба?"
Капітан Гегберд був з тих моряків, що, плаваючи морем, ніколи не спускають землю з очей. Батько його, фермер, мав велику сім'ю, і коли він збанкротував, Гегберд наспіх вивчився на шкіпера каботажного судна. Так біля берегів минуло все його морське життя. Певно, спочатку жилося йому не легко, бо його ніколи не приваблювало море; він любив землю з її численними будинками й затишним родинним життям. Багато моряків мають огиду до моря і не ховають цього, а він просто ненавидів його,— немов любов до спокійного осілого життя, пройшовши через багато поколінь, пойняла всю його істоту.
"Люди не знають, на яке поневіряння віддають своїх дітей, пускаючи їх в море,— говорив він Бессі.— Краще вже їх зробити арештантами". Він не вірив, що можна було звикнути до такого важкого життя. Що це за робота така, коли ви більшу частину свого життя не можете заглянути додому і навіть не знаєте, що там у вас робиться?
Можна було подумати, що його дуже втомили довгі подорожі; а тим часом він ніколи не був у дорозі довше двох тижнів, та й то більшу частину цього часу стояв на якорі, захований од негоди. А тільки-но жінка його одержала в спадщину будинок і трохи грошенят од свого нежонатого дядька, що дещо надбав, торгуючи вугіллям,— він одразу покинув морську службу, з таким почуттям, немовби йому пощастило втекти з каторги.
