Русалка - Пушкін Олександр

РУСАЛКА

Сцена 1. Берег Дніпра. Млин
Сцена 2. Князівський терем
Сцена 3. Світлиця
Сцена 4. Дніпро. Ніч
Сцена 5. Дніпрове дно
Сцена 6. Берег

БЕРЕГ ДНІПРА. МЛИН

Мельник. Його дочка

Мельник

Ох, то-то всі ви, молоді дівчата,
Всі ви дурненькі! Вже як нагодився
Вам чоловік завидний, не простий,
Так ви б його вже й при собі тримали.
А чим? Поводженням розумним, чесним;
Заманювать суворо чи ласкаво,
Та обережно, словом на здогад,
Щось кинуть про заручини,— а більше
Оберігать свою дівочу честь,—
Той скарб неоцінимий; бо вона ж
Мов слово,— раз упустиш, не повернеш.
Якщо ж нема надії на весілля,
То все-таки, у всякім разі можна
Бариш для себе мати,— чи на користь
Батькам щось викрутить; подумать треба:
"Не вічно ж буде він мене любить,
Чи балувать мене".— Та ні! Куди
Вам помишлять про діло! Не до того!
Ви зразу ж одурієте; ви раді
Виконувать всі примхи задарма;
Ви цілий день ладні висіть на шиї
У милого дружка,— а милий друг,
Дивись, і зник, і слід пропав, а ви
Лишилися ні з чим. Ох, ви ж, дурненькі!
Чи не казав тобі я сто разів:
Дивись-но, дочко, і не будь дурною,
І при нагоді щастя не проґав,
Не відпускай ти князя, та спроста
Не загуби сама себе.— Що ж вийшло?
Сиди тепер та вічно плач об тім,
Чого вже не повернеш.

Дочка

А чому то
Гадаєш ти, що кинув він мене?

Мельник

Як-то чому? Хіба ж то раз, бувало,
Він до млина за тиждень приїздив?
Га? всякий божий день, а як коли
То й двічі в день,— а потім рідше й рідше
Став наїздить,— і ось дев'ятий день,
Як ми його не бачили. Що скажеш?

Дочка

Він зайнятий; чи мало в нього діла?
Він, бач, не мельник — і вода за нього
Робить не буде. Часто він твердить,
Що над усі труди його найважчі.

Мельник

Так, вір йому. Коли князі працюють,
Який в них труд? Лисів, зайців цькувати,
Бенкетувати, ображать сусідів
Та вас, дурненьких, хитро підмовлять.
Він сам працює, просто жаль дивитись!
За мене, бач, вода!.. Мені ж спокою
Нема ні вдень, ані вночі, а глянеш:
І тут і там щось лагодити треба,
Де гниль, де теча.— От як би ти в князя
Та випросила на перебудову
Хоч трохи грошенят, було б до діла.

Дочка

Ох!

Мельник

Що з тобою?

Дочка

Те! Я чую тупіт
Його коня... Він, він!

Мельник

Отож дивись,
Не забувай моїх порад, подумай...

Дочка

Ось він, ось він!
(Входить князь. Конюший відводить його коня)

Князь

День добрий, друже мій,
День добрий, мельнику.

Мельник

Ласкавче наш,
Уклінно просимо. Давно, давно
Не бачили твоїх очей ми світлих.
Піду тобі зготовлю частування.
(Виходить)

Дочка

Ах, зрештою про мене ти згадав!
Чи сорому не мав так довго мучить
Мене пустим чеканням безсердечним?
Чого мені на думку не спадало?
Яким себе я не лякала страхом?
То думала, що кінь тебе заніс
В болото, а чи в прірву, що ведмідь
Тебе в дрімучім лісі подолав,
Що хворий ти, що розлюбив мене.
Та слава богу! Жив ти і здоров,
І любиш ти, як і раніш, мене;
То ж правда?

Князь

Правда, як раніш, кохаю.
Ні, ще палкіше, як раніш.

Вона

Проте
Сумуєш; що з тобою?

Князь

Я сумую?
Тобі здалося це — ні, я веселий
Завжди, коли тебе побачу.

Вона

Ні.
Коли веселий ти, то сам здаля
Летиш і кличеш — де моя голубка,
Що поробля вона? Тоді цілуєш,
Запитуєш: чи рада я тобі,
Чи виглядала й ждала так порану.
А нині: слухаєш мене ти мовчки,
Не обнімаєш, не цілуєш в очі,
Ти чимось заклопотаний. А чим же?
Чи то на мене гніваєшся ти?

Князь

Не хочу прикидатися даремно.
То правда: в серці я ношу печаль
Важку-важку — і ти її не можеш
Ні ласками любовними розвіять,
Ані полегшити, ні поділить.

Вона

Та боляче мені не сумувать
З тобою разом — щиро все повідай.
Дозволиш — буду плакать; не дозволиш —
Ні слізкою не буду докучать.

Князь

Нащо баритись? Чим скоріш, тим краще.
Ти знаєш, люба, що нема на світі
Блаженства вічного: ні знатний рід,
Ані краса, ні сила, ні багатство,
Ніщо біди не може обминуть.
І ми,— хіба ж не так, моя голубко?
Були щасливі ми; у всякім разі
Я був щасливий від твого кохання.
І щоб в житті не трапилось зі мною,
Де б я не був, я в пам'яті нестиму
Твій образ, люба; те, що загублю я,
Нічим на світі вже не замінить.

Вона

Я слів твоїх іще не розумію,
Та вже боюсь. Лиха іде судьба.
І нам готує невідоме горе,
Розлуку, певне.

Князь

Правда, ти вгадала,
Розлука нам судилася в житті.

Вона

Хто нас розлучить? Бо хіба ж повсюди
Йти за тобою вслід не владна я?
Я хлопчиком вдягнуся. Вірно буду
Тобі служить, в дорозі, у поході,
Чи на війні — війни я не боюсь —
Лиш бачити б тебе. Ні, ні, не вірю!
Чи вивідать думки мої ти хочеш,
А чи жартуєш легковажним жартом.

Князь

Ні, жартувать не здатен я сьогодні,
Не хочу і вивідувать тебе;
Не споряджаюсь я ні в дальню путь,
Ні на війну,— удома я лишусь,
З тобою ж я прощаюся навіки.

Вона

Чекай, тепер я розумію все...
Ти женишся.
(Князь мовчить)
Ти женишся!..

Князь

Що вдієш?
Сама подумай ти. Князі не вільні,
Як от дівчата — не любов'ю їм
Собі шукати подруг, а на розсуд
Чужих людей, для вигоди чужих.
Твою печаль утішить бог і літа.
Не забувай мене; візьми на згадку
Пов'язку — дай, надіну сам на тебе.
Іще з собою я привіз намисто,—
Візьми його. А це я обіцяв
Твоєму батькові. Оддай йому.
(Дає їй в руки торбинку з золотом)
Прощай!

Вона

Чекай; тобі сказать повинна,
А що — не знаю

Князь

Пригадай.

Вона

Тобі
Я всім готова... ні, не те... Чекай
Не можна, щоб мене на віки вічні
Ти міг покинути... Усе не те...
А! пригадала: в мене уночі
Дитя твоє під серцем ворухнулось.

Князь

Нещасна! Що чинить? Для нього ти
Побережи себе: я не забуду
Ані дитини, ні тебе в житті.
Можливо, згодом, я і сам приїду
Провідать вас. Розважся, не журися.
Дай обніму тебе в останній раз.
(Відходить)
Ух! Скінчено,— мов на душі вільніше.
Я бурі ждав, а діло обійшлось
Доволі тихо.
(Пішов. Вона лишається непорушною)

Мельник
(входить)

Чи не вгодно буде
У млин вам завітать... та де ж це він?
Скажи, де князь наш? Чи ти ба, яка ж бо
Пов'язка! вся в камінні дорогім!
Так і горить! Намисто!.. Ну, скажу,
Дарунок царський! Ах він благодійник!
А тут же що? Капшук! бува, не гроші?
Та що це ти стоїш, і не промовиш
Ані словечка, доню? Може, ти
Від радощів нежданих одуріла,
А чи стовбняк напав тебе?

Дочка

Не вірю,
Не може буть. Я так його любила.
Невже він звір? Чи серце має він
Кошлате в грудях?

Мельник

Це про кого ти?

Дочка

Скажи, мій рідний, як могла його
Я прогнівить? а чи за тиждень, може,
Моя краса зів'яла? Чи його
Отрутою споїли?

Мельник

Що з тобою?

Дочка

Рідненький, він поїхав. Он він скаче! —
І я його, безумна, відпустила,
Йому за поли я не почепилась,
Я не повисла на узді коня!
Нехай би він з досади відрубав
Мені по лікті руки, хай би тут же
Він розтоптав мене своїм конем!

Мельник

Ти мариш!

Дочка

Бачиш-бо, князі не вільні,
Як от дівчата, з розсуду вони
Беруть жону собі.. А вільно їм
Обдурювать, божитися і плакать,
І обіцять: тебе я повезу
В мій світлий терем, в потайну світлицю,
І приберу в парчу та оксамити.
Їм вільно бідну дівчину навчать
На їхній свист опівночі вставати
І до зорі сидіти за млином.
Їм любо потішать князівське серце
Бідою нашою, а там прощай,
Іди, голубонько, куди бажаєш,
Люби, кого замислиш.

Мельник

Он в чім справа.

Дочка

Та хто ж та наречена, на яку
Він проміняв мене? Про це я взнаю,
Я доберусь, скажу їй, лиходійці:
Відстань від князя, бачиш, дві вовчихи
Не водяться в однім яру.

Мельник

Дурна ти!
Вже якщо князь засватав наречену,
То хто йому завадить може? Так-то.
Хіба ж я не казав тобі...

Дочка

І міг він
Як добрий тут зі мною попрощатись
І ще давать дарунки — он, бач, як!
І гроші! викупить себе він думав,
І посріблити мій язик хотів,
Щоб не пішла об нім погана слава,
До жінки молодої не дійшла.
Та бач, забула я — тобі віддать
Оце він срібло наказав, за те,
Що був із ним привітний ти, що доньку
За ним пускав тягатися, що їй
Не дорікав... Піде тобі в користь
Моя погибель.
(Віддає йому торбинку)

Батько
(в сльозах)

Ось дожив до чого!
Що бог послав почути! Гріх тобі
Так гірко дорікать своєму батьку.
Одне дитя у мене ти на світі,
Одна відрада в старості моїй.
То як було не жалувать тебе?
Бог покарав за те, що я недобре
Знав батьківський обов'язок.

Дочка

Ох, душно!
Змія холодна шию мені тисне...
Зміюкою обплутав він мене,
Не перлами.
(Рве на собі перлини)

Мельник

Опам'ятайсь.

Дочка

Так я
Тебе б, змію, порвала, лиходійку,
Проклятую розлучницю мою!

Мельник

Ти мариш, дочко, мариш.

Дочка
(знімає з себе пов'язку)

Ось вінець мій,
Вінець ганебний! Ось чим нас вінчав
Підступний ворог, коли я зреклася
Всього того, що довго шанувала.
Ми розвінчались. — Згинь же, мій вінець!
(Кидає пов'язку в Дніпро)
Тепер усьому край.
(Кидається в річку)

Старий
(падаючи)

Ох, горе, горе!

КНЯЗІВСЬКИЙ ТЕРЕМ

(Весілля. Молоді сидять за столом)

Гості, хор дівчат

Сват

Хороше ми весіллячко згуляли.
Здорові, князю й пані молода.
Дай, боже, жить в любові вам та згоді,
А нам у вас частіш бенкетувать.
Що ж, дівоньки-красуні, ви примовкли?
Лебідки білі, що ж це ви затихли?
Чи, може, всі пісні переспівали?
Чи горлонька від співу пересохли?

Xор

Сватоньку, сватоньку,
Безголовий сватоньку!
По княгиню їхали
Та в город заїхали,
Пива бочку розлили,
Та капусту полили,
Тину поклонилися,
Ворітцям молилися:
Ворота, ворітоньки,
Покажіть доріженьку,
По дівчину їхати.
Сватоньку, здогадайся,
До калитоньки добирайся,
В тій калитоньці грошенята.
Щоб веселі були дівчата.

Сват

Насмішниці, ото й обрали ж пісню!
Візьміть, візьміть, не докоряйте свату.
(Надаряє дівчат)

Один голос

По камінню, по жовтому пісочку
Протікала бистрая річка,
В бистрій річці гуляють дві рибки,
Що дві рибки, дві малі плотвиці.
Може, чула ти, рибко-сестрице,
Про вістоньки наші, про підводні?
Красна дівка увечері втопилась,
Топлячися, друга проклинала?

Сват

Красуні! Що воно за дивна пісня?
Вона, здається, не весільна; ні.
Хто пісню цю обрав, скажіть!

Дівчата

Не я, —
Не я, — не ми...

Сват

А хто ж співав її?
(Шепіт і збентеження поміж дівчат)

Князь

Я знаю хто.
(Встає з-за столу і говорить тихо конюшому)
Вона сюди прокралась.
Скоріше виведи її. Розвідай,
Хто смів її пустить.
(Конюший підходить до дівчат)

Князь
(сідає, сам собі)

Вона, напевне,
Готова тут вчинити стільки шуму,
Що з сорому не знатиму куди
Й сховатися.

Конюший

Я не знайшов її.

Князь

Шукай.