Це ти - По Едгар Аллан

Це ти - По Едгар Аллан
Сторінок:3
Додано:13-12-2023, 06:09
0 0
Голосов: 0
Читаємо онлайн Це ти - По Едгар Аллан

ЦЕ ТИ

© Український переклад. Ю. Я. Лісняк, 1992.

Я збираюся зіграти роль Едіпа в загадці з Ретлборо. Я розповідаю вам — а це можу тільки я — про таємницю тієї машинерії, що викликала чудо в Ретлборо,— єдине справжнє, визнане, ніким не заперечуване, бо й незаперечне чудо, що остаточно поклало край безвірництву серед жителів Ретлборо й навернуло до властивої статечним жінкам правовірності всіх прихильників плотського матеріалізму, що доти мали нахабство бути скептиками.

Ця подія — про яку мені шкода було б говорити тоном недоречно легковажним — сталася влітку 18.. року. Містер Барнебас Шатлворсі, один із найшанованіших і найзаможніших громадян містечка, десь пропав, і то за таких обставин, що викликали підозру в якомусь злочині. Його не було вже кілька днів. Містер Шатлворсі однієї суботи рано-вранці виїхав з містечка верхи на коні, прямуючи до міста ***, що лежить за п'ятнадцять миль від Ретлборо; вернутись він мав намір того ж дня ввечері, як сам сказав. Проте через дві години після його від'їзду кінь вернувся сам, і то без саков, прищібнутих до сідла. Крім того, кінь був поранений і заляпаний грязюкою. Звичайно, все це вкрай стривожило приятелів пана Шатлворсі; а коли в неділю вранці з'ясувалося, що він не повернувся, ціле містечко вирядилось шукати трупа.

Найпершим і найзавзятішим у організації тих розшуків був щирий друг містера Шатлворсі — такий собі містер Чарлз Честен, або, як його звичайно називали, "Чарлі Чес-тен", чи то "Старий Чарлі Честен". Я, звісно, не можу з певністю твердити, чи це просто дивовижний збіг, чи, може, само прізвище справляє непомітний вплив на вдачу людини, але годі заперечувати, що ніколи в світі не було другого Чарлза із такою чесною, мужньою, відкритою, добросердою й щирою натурою, з таким звучним, чистим, приємним голосом, з такими очима, що завжди дивились прямо на вас, ніби промовляючи: "Я маю чисте сумління, нікого не боюся і взагалі не здатен на ниций учинок". Тому, певне, в театрі всі щирі, безтурботні, дозвільні персонажі майже напевне мають ім'я Чарлз.

Отож "Старий Чарлі Честен", хоча він приїхав до Ретлборо всього якихось півроку тому і хоча ніхто нічогісінько не знав про його минуле, без ніякісіньких труднощів зазнайомився з усіма поважними жителями містечка. Жоден із них ні на мить не завагався б позичити йому тисячу на слово; що ж до жінок, то я не знаю, чого б вони не зробили, аби догодити йому. І все це через те, що його охрестили Чарлзом, а отже, йому дісталось саме те обличчя, яке часто називають "найкращим рекомендаційним листом".

Я вже сказав, що містер Шатлворсі був одним з найшановніших людей у Ретлборо і, безперечно, найбагатшим, а "Старий Чарлі Честен" зійшовся з ним так близько, ніби з рідним братом. Жили ці літні добродії поряд, і, хоча містер Шатлворсі дуже рідко навідував (якщо взагалі навідував) "Старого Чарлі" і, скільки відомо, жодного разу не обідав у нього, це не перешкоджало їм бути щонайщирішими друзями, як я уже зауважив; бо дня не минало, щоб "Старий Чарлі" не заходив три-чотири рази до сусіда спитати, як тому ведеться, і дуже часто він лишався там снідати або пити чай, а обідав то майже щодня. А вже скільки вина випивалось на тих дружніх посиденьках, з'ясувати вельми нелегко. Улюбленим трунком "Старого Чарлі" було "шато-марго", і в містера Шатлворсі, видно, душа тішилась, коли він бачив, як приятель його цмулить кварту за квартою; і ось одного дня, коли вино вже спустилось по горлянках, а настрій, як то буває, піднявсь, він поплескав приятеля по спині й сказав: "Знаєш що, старий Чарлі? Хай там як, а такого добряги, як ти, я ще зроду не стрічав, і коли вже ти так полюбляєш це винце, то хай мене хапун ухопить, коли я не подарую тобі великого ящика "шато-марго". Щоб я скис (у містера Шатлворсі була досить прикра звичка клясти, хоча він рідко вживав гостріших виразів, ніж "щоб я скис", або "хай мені абищо", або "грім побий"), щоб я скис,— мовив він,— коли сьогодні ж таки не пошлю до міста замовлення на подвійний ящик найкращого гатунку, який лишень у них знайдеться, і подарую тобі, чуєш? Мовчи, мовчи! Сказав — подарую, і квит, і більш ні слова, отож виглядай: одного чудового дня ящик надійде, саме коли ти не сподіватимешся!" Я наводжу тут ці трохи фамільярні слова містера Шатлворсі, тільки аби показати, яке щире порозуміння було між цими двома приятелями.

Отож того ранку в неділю, коли стало очевидним, що з містером Шатлворсі сталося щось непевне, ніхто не стурбувався так глибоко, як "Старий Чарлі Честен". Коли він почув, що кінь вернувся без хазяїна, і без хазяїнових саков, і весь закривавлений (куля з пістолета пройшла крізь огруддя бідній тварині, ледь-ледь не вбивши її на смерть),— коли він почув усе оце, то збілів на виду так, ніби йшлося про його рідного брата чи батька, і затрусився весь, наче від пропасниці.

Спочатку він був такий прибитий горем, що й зовсім не міг нічого робити, а вже й поготів не міг укласти якийсь план пошуків; отож він довго намагався переконати інших друзів містера Шатлворсі, щоб не здіймали тривоги, бо, мовляв, краще перечекати якийсь тиждень чи й місяць, чи не з'ясується все само собою, або, може, об'явиться сам містер Шатлворсі і пояснить, чому він прогнав коня самого додому. Гадаю, що ви не раз спостерігали таку схильність до відкладання чи то до зволікання в людях, які мусять щось робити під гнітом тяжкої скорботи. їхні розумові сили неначе ціпеніють, і тому їх жахає будь-яка діяльність, і їм над усе в світі хочеться лежати спокійно в ліжку та "вколисувати своє горе", як висловлюються літні дами,— тобто без кінця пережовувати свою біду.

А жителі Ретлборо були такої високої думки про мудрість і розважність "Старого Чарлі", що більшість їх схильна була погодитися з ним та не здіймати тривоги, поки "не з'ясується все саме собою", як висловився старий добряга; і я гадаю, що так би вони всі й постановили, якби не вкрай підозріле втручання небожа містера Шатлворсі, молодика досить розпусних звичаїв і взагалі поганої слави. Цей небіж, Пенніфезер на прізвище, і слухати не хотів про те, щоб справа трохи "влежалась", а наполягав на негайних розшуках "останків замордованого". Саме до такого вислову він удався, і тоді містер Честен гостро зауважив, що це "вкрай незвичайний вислів, щоб не сказати більше". Ця заувага "Старого Чарлі" справила глибоке враження на зборисько, і частина присутніх почала допитуватись, "звідки це молодий містер Пенніфезер так ґрунтовно обізнаний з обставинами зникнення багатого дядька, що відчуває за собою право твердити прямо й недвозначно, ніби його дядька "замордовано"? Далі почалась невеличка пересварка між різними учасниками збориська, а надто між "Старим Чарлі" й містером Пенніфезером. А втім, у цьому не було нічого дивного, бо їхні взаємини останні три-чотири місяці були не дуже приязні; якось справа дійшла аж до того, що містер Пенніфезер ударив і збив з ніг дядькового приятеля за те, що той аж надто розперізувався в дядьковому домі, де жив і небіж. У цій ситуації "Старий Чарлі", кажуть, повівся із взірцевою стриманістю й християнським милосердям. Після удару він підвівся, обтрусився і навіть не пробував відплатити; тільки промурмотів щось про те, що він "при першій зручній нагоді сквитається за все",— і це був цілком природний і виправданий вияв гніву, який не важив нічого і, напевне, зразу вивітрився й забувся.

Та хай там як (власне, до того, що я хочу повідомити, ця пригода не стосується), а певне одне: що жителі Ретлборо, головним чином під впливом слів Пенніфезера, врешті постановили розсипатись по всій околиці й пошукати зниклого містера Шатлворсі. Треба сказати, що така постанова була в них і з самого початку. Тож коли вони твердо вирішили, що шукати треба, було взято за щось самозрозуміле, що їм треба розсипатись — тобто розділитись на окремі гурточки,— щоб по змозі ретельніше обшукати довколишню місцевість. Я, щоправда, забув, якими хитромудрими міркуваннями "Старий Чарлі" врешті переконав зборисько, що такий план розшуків украй нерозумний. Одначе він таки переконав їх — усіх, опріч містера Пенніфезера; і врешті постановили, що розшуки мають провести, і то якнайпильніше, якнайретельніше, всі городяни гуртом, а сам "Старий Чарлі" повів перед.

Треба сказати, що кращого провідника, ніж "Старий Чарлі", годі було й бажати: адже всі знали, що очі у нього рисячі. Та хоч він водив людей по всіляких глухих закутнях, стежками, про які ніхто в містечку й гадки не мав, і хоча розшуки тривали вдень і вночі мало не цілий тиждень, ніяких слідів містера Шатлворсі не виявлено. Правда, коли я кажу "ніяких слідів", цього не треба розуміти надто дослівно; бо деякі сліди все ж таки були. Шлях бідолахи простежили по відбитках підків (дуже своєрідних) на шляху, що вів до міста, миль зо три. А далі слід звертав на стежку, що перетинала гайок, а тоді знов вибігала на шлях: так дорога скорочувалась на півмилі. Йдучи цією стежкою за слідами підків, шукачі врешті опинились біля якоїсь калабані з гнилою водою, майже не видної за пагінням ожини. Калабаня була праворуч від стежки, і навпроти неї відбитки підків уривались. Одначе видавалося, ніби там точилась була якась боротьба, а потім якийсь великий і важкий предмет, багато більший і важчий за людське тіло, стягнено зі стежки в калабаню. Шукачі старанно дослідили її дно, потім ще раз, але нічого не знайшли, і люди вже хотіли розійтися, зневірившись у пошуках, коли панові Честену ніби якась вища сила підказала, що треба зовсім спустити воду. Цю пропозицію зустрінуто схвальними вигуками; всі вголос дивувалися прозірливості та розумові "Старого Чарлі". А що багато городян прихопили з собою лопати, бо гадали, що трупа, можливо, доведеться відкопувати, то воду спустили без труднощів і швидко; а щойно оголилося дно, якраз посеред багнюки побачили чорну атласну жилетку, в якій майже всі присутні зразу впізнали власність містера Пенніфезера. Жилетка була подерта й поплямована кров'ю, і серед шукачів умить знайшлося кількоро таких, котрі виразно пам'ятали, що містер Пенніфезер мав її на собі того самого ранку, коли містер Шатлворсі вирядився до міста; а з другого боку, знайшлися й ладні потвердити під присягою, що містер Пенніфезер не мав її на собі ані вдень, ані ввечері тої неділі; і не знайшлося жодного, хто сказав би, що бачив цю жилетку на містері Пенніфезері після зникнення містера Шатлворсі.

Тепер справа обернулась украй небезпечно для містера Пенніфезера; він сполотнів, і всі побачили в цьому потвердження підозр, які виникли щодо нього, а коли його спитали, що скаже він сам, він не здобувся й на слово.

Відгуки про книгу Це ти - По Едгар Аллан (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: