Готель "Танатос" - Моруа Андре

Андре МОРУА

ГОТЕЛЬ "ТАНАТОС"

Оповідання

— Що з акціями "Стіл"? — запитав Жан Моньє.

— 59 із чвертю, — відповіла одна з дванадцяти машиністок.

Клавіші вистукували джазовий ритм. У вікні виднілися Манхеттенські гіганти. Телефони розривалися від дзвінків, а стрічки паперу, розгортаючись, з неймовірною швидкістю сповнювали офіс зловісними серпантинами цифр і літер.

— Що з акціями "Стіл"? — перепитав Жан Моньє.

— 59, — відповіла Гертруда Оуен.

Вона спинилася на мить і пильно подивилася на молодого француза. Знесилений, він сидів у кріслі, стискаючи руками голову. Він був наче громом прибитий.

"Ось іще один, хто своє вже відіграв, — подумала вона. — Тим гірше для нього!.. І для Фанні…"

Жан Моньє, представник Нью-йорксього відділу банку Ольмана, два роки тому одружився зі своєю американською секретаркою.

— А як там "Коннекот"? — знову запитав Жан Моньє.

— 28, — відповіла Гертуруда Оуен. За дверима пролунав гучний вигук. До кімнати зайшов Гаррі Купер. Жан Моньє підвівся.

— Оце так видовище! — сказав Гаррі Купер. — Загальний курс акцій упав на 20 %! І знаходяться ж іще дурні, які запевняють, що це не криза!

— Це криза, — сухо відказав Жан Моньє і покинув кімнату.

— Збанкрутував, бідолаха, — мовив Гаррі Купер.

— Так, — підтвердила Гертруда Оуен. — Він поставив на карту все. Фанні розповіла мені про це. Вона піде від нього сьогодні ввечері.

— Що поробиш? — знизав плечима Гаррі Купер. — Це ж криза.

Витончені бронзові двері ліфта тихо зачинилися.

— Донизу! — попросив Жан Моньє.

— Що з акціями "Стіл"? — поцікавився ліфтер.

— 59, — приречено відповів Жан Моньє.

Він купував їх за 112. Втрати становлять 53 долари на акції. Його інші надбання також не могли потішити. Весь його невеликий капітал, зароблений в Арізоні, було вкладено у цю справу. У Фанні не було ні цента. Все скінчено. На вулиці, поспішаючи на свій потяг, він думав про майбутнє. Почати спочатку? Чому б і ні, якщо Фанні проявить хоч трохи мужності? Він пригадав свої перші битви за місце під сонцем, про те, як випасав худобу в Арізоні, про своє стрімке сходження на вершину. Врешті-решт, йому ж лише тридцять років! Та він знав, що Фанні буде немилосердною.

Саме такою вона і була.

Коли Жан Моньє прокинувся наступного ранку зовсім один, мужність покинула його. Попри те, що Фанні була холодною, він її кохав. Покоївка-негритянка приготувала йому звичний сніданок — скибку дині та вівсянку — і попросила грошей.

— Де господиня, містере?

— Поїхала.

Жан Моньє дав їй 15 доларів та взявся підраховувати свій бюджет. У нього лишалося трохи менше, ніж шістсот доларів. На ці гроші можна жити 2–3 місяці… А що далі? Він подивився у вікно. Ось уже тиждень ледь не щодня в газетах з'являються повідомлення про самогубства. Банкіри, дрібні службовці та біржові гравці радше обирають смерть, аніж наперед програну битву. Падіння з висоти у двадцять поверхів. Скільки секунд? Три? Чотири? А потім удар об бруківку… А якщо шок не вб'є тебе одразу? Він уявив нелюдські страждання, розтрощені кістки та знівечене тіло. Жан Моньє зітхнув, а потім з газетою в руках вирушив на сніданок до ресторану. І сам собі здивувався, коли відчув, якими ж смачними були млинці з кленовим сиропом.

— "Палас-готель "Танатос", Нью-Мексико…" У кого б могла бути така чудернацька адреса?

Був також лист від Гаррі Купера. Його він прочитав першим. Шеф цікавився, чому Жан не з'явився на роботі. А також нагадав про борг у вісімсот дев'яносто три долари… Яким чином планує він залагодити цю справу? Жорстоке питання. Або ж наївне. От тільки наївність ніколи не належала до вад Гаррі Купера.

Наступний лист. У верхній частині містилося зображення трьох кипарисів, а під ними — і сам текст листа:

ПАЛАС-ГОТЕЛЬ "ТАНАТОС"

Директор: Генрі Берстекер

Шановний містере Моньє:

Маємо честь звернутися до Вас сьогодні зовсім не випадково, але завдяки певним свідченням щодо Вашої особи, які дозволяють нам сподіватися, що наші послуги можуть виявитися для Вас корисними.

Певно, Ви не могли не помітити, що навіть у житті наймужнішої людини трапляються обставини до такої міри ворожі та непереборні, що думки про смерть видаються приємним звільненням з юдолі страждань.

Заплющити очі, заснути і більше ніколи не прокидатися, не чути більше ні запитань, ні докорів… Багато хто з нас мріяв про таке. Однак, за рідкісним винятком, мало хто наважився зробити вирішальний крок у вічність, і це зрозуміло, адже доля тих, хто таки наважувався на це, не викликала заздрощів. Адже більшість самогубств завершуються безнадійним фіаско. Той, хто хотів всадити собі кулю в лоба, зумів лише пошкодити зоровий нерв, і тому осліп. Інший охочий заснути вічним сном за допомогою отрути помилився з дозою снодійного і, попри всі свої зусилля, прокинувся через три дні — паралізований, з ураженнями мозку та зовсім без пам'яті. Суїцид — це особливе мистецтво, яке не прощає ні посередності, ні аматорства; та яке, однак, за своєю природою, не дозволяє людині озброїтися сяким-таким досвідом.

Шановний Містере Моньє, ми готові поділитися з Вами своїм досвідом, якщо, як ми думаємо, ця проблема Вас справді цікавить. Наш готель розташований на кордоні між Сполученими Штатами та Мексикою і, завдяки пустельності регіону, позбавлений нав'язливого і недоречного контролю з боку влади. Ми усвідомили своїм обов'язком допомагати нашим братам-людям, які через серйозні та незаперечні причини вирішили піти з життя, а також усіляко сприяти, аби це відбулося без страждань і, наважимося зазначити, без небезпеки.

У готелі "Танатос" смерть чатуватиме на Вас уві сні, і вона буде лагідною. Наші навички та технічне забезпечення, доведені до ідеалу за 15 років незмінного успіху (минулого року ми прийняли понад дві тисячі клієнтів), дозволяють нам гарантувати ювелірну точність у дозуванні смертоносних препаратів та негайний результат. Додамо також, що для людей, яких беруть релігійні сумніви, ми обіцяємо застосування витонченої техніки, яка звільняє їх від будь-якої моральної відповідальності.

Ми добре знаємо, що більшість наших клієнтів переживають фінансово скрутні часи, оскільки прагнення до самогубства завжди є обернено пропорційним до розмірів банківського рахунку. Саме тому ми зробили все можливе, аби зробити вартість перебування в готелі якнайнижчою, в жодному разі не на шкоду комфорту. По прибутті Вам буде достатньо заплатити триста доларів. Ця сума покриє всі Ваші витрати на перебування у нас (звісно ж, тривалість гостин лишиться для Вас невідомою), на саму операцію, на похорони та догляд за могилою. Також цілком очевидно, що в ціну входять також наші послуги, тому ніяких чайових не потрібно.

Варто також зазначити, що готель "Танатос" розташований у надзвичайно мальовничому місці. Ви зможете вільно користуватися чотирма тенісними кортами, гольфом на 18 лунок та олімпійським басейном. Нашими клієнтами є чоловіки та жінки, що належать до найбільш вишуканих кіл, тому тут панує атмосфера доброзичливості і згоди, якій особливої пікантності надає химерність ситуації. Просимо новоприбулих гостей виходити на вокзалі Дімін, де на них чекатиме наш водій. Просимо також повідомляти про своє прибуття, листом чи за допомогою телеграфу, заздалегідь (хоча б за два дні). Наша телеграфна адреса:

"ТАНАТОС", КОРОНАДО, НЬЮ-МЕКСИКО.

Жан Моньє взяв до рук колоду карт і взявся ворожити на щастя, як його навчила Фанні.

Здавалося, що подорож ніколи не скінчиться. Багато годин поспіль мчав потяг крізь бавовняні поля, де час від часу виднілися працівники-негри — темні плями серед білої піни. Два дні та дві ночі були сповнені почергово то сном, то читанням. Врешті-решт, пейзажі стали скелястими, масштабними та феєричними. Вагон їхав по самому дну прірви, а зверху нависали гори запаморочливої висоти, схожі на прадавніх велетів. Здавалося, що вони оперезані гігантськими різнобарвними стрічками: фіолетовими, жовтими та червоними. А посередині розвівалася молочно-біла шаль з хмаринок. На дрібних вокзалах, де зупинявся потяг, траплялися мексиканці, вбрані у крислаті фетрові капелюхи та розшиті шкіряні куртки.

— Наступна станція — Дімін, — повідомив Жанові Моньє негр-провідник зі спального вагону. — Бажаєте, аби я начистив Вам взуття, Масса?

Француз склав свої книжки у валізи. Простота останньої подорожі дивувала його самого. За вікном дзюркотів гірський струмок. Заскреготіли гальма. Потяг зупинився.

— До "Танатосу", Сер? — запитав носій-індіанець, що пробігав уздовж вагону.

У його візку вже розташувалися валізи двох білявих дівчат, які поспішали за ним.

"Невже, — подумав Жан Моньє, — і ці чарівні дівчата прибули сюди, аби померти?"

Вони відповіли йому довгим серйозним поглядом і прошепотіли декілька слів, які Жан не розчув у вокзальному гаморі.

На щастя, автобус готелю "Танатос" жодним чином не нагадував катафалк, хоч і були такі побоювання. Пофарбований у яскраво-синій колір, з блакитно-жовтою облямівкою, він сяяв проти сонця, разюче вирізняючись на тлі автомобілів, з яких уже давно сипався порох, іспанців та індіанців, що брудно лаялися, та задрипаного двору, схожого на ринок металобрухту. Дорога була немов затиснута між скелями, вкритими лишайниками, які сповивали вершини сіро-блакитним серпанком. Вище, понад хмарами, гірські породи мінилися металевими барвами. Водій, вбраний у сіре, був кремезним чоловіком з лупатими очима. Не бажаючи заважати своїм супутницям, Жан Моньє скромно влаштувався біля нього. Коли автобус, подолавши черговий крутий віраж на серпантині гірської дороги, пішов на приступ нової вершини, француз спробував розговорити свого сусіда:

— Як давно Ви працюєте водієм у "Танатосі"?

— Вже три роки, — пробурмотів той.

— Це, мабуть, дуже дивне місце.

— Дивне? — перепитав водій. — Чому ж дивне? Я просто керую своїм автомобілем. Що ж тут дивного?

— Люди, яких Ви привозите… Чи повертався хоч хтось із них назад?

— Не часто, — відказав чоловік трохи збентежено. — Не часто… Однак, таке трапляється. Я сам тому підтвердження.

— Ви? Справді?.. Ви колись прибули сюди як… клієнт?

— Месьє, — перебив його водій. — Я погодився на цю роботу, аби більше ніколи не говорити про себе. Між іншим, ці повороти дуже круті. Ви ж не хотіли б, сподіваюся, аби я вбив Вас і цих двох чарівних дівчат?

— Звісно ж, ні, — промовив Жан Моньє.