Золота медаль - Олександр Васильович Донченко

— А мені й не сказала!

— Я тебе оберігаю від поганих прикладів.

— Ні, я боюся,— призналась Варя.— Немає в мене сміливості. Впіймаєшся — умерти можна від сорому.

Їх наздогнала Ніна Коробейник.

— Дівчата, ура, ура, лишилось тільки два екзамени!

— Сьогоднішнього не будемо рахувати,— зауважила Марійка.

— Правильно, і тоді лишається всього один, останній!

— Ох,— зітхнула Варя,— і заздрю ж я вам, відмінницям!

— Ну, це просто нечесно, Варю,— гукнула Марійка.— У тебе ж — жодної трійки!

— А в тебе — жодної четвірки! Маленька різниця, Марійко.

— А я думаю,— сказала Ніна,— що екзамени ніколи не можуть виявити справжнього знання в учня. Троєчник може одержати раптом п’ятірку. Ну, так витягне випадково білет із знайомим матеріалом. А п’ятірочник може на екзамені розгубитись, схвилюватись, от і — трійка, якщо не двійка. Я переконана, що екзамен — просто анахронізм. При комунізмі, я певна, ніяких екзаменів не буде. Знайдуть якісь інші формі перевірки знань. Цим уже доведеться зайнятися нам. Ми збережемо нерви мільйонам юнаків і дівчат від екзаменаційної гарячки.

— Пофілософствуй і йди відповідати з історії,— засміялась Марійка.— От витягнеш сьогодні нещасливий білет — не подивляться, що ти Ніна Коробейник!

— Відповідаю тобі на це дуже мило: тіпун тобі на язик!

— Дякую.

Раптом Варя й Ніна побачили, що Марійка змінилась. Вона пильно в когось вдивлялася з неприхованим виразом тривоги.

Подруги глянули в той бік, куди дивилась Марійка. Біля шкільного ганку стояла жінка. Ніна й Варя не знали її. Марійка мимоволі прискорила кроки.

— Це — мати Мечика,— промовила вона.

Жінка пішла їй назустріч.

— Наталіє Федотівно,— скрикнула Марійка,— що сталося?

Жінка враз обняла її й залилася сльозами.

— З Мечиком нашим знову біда... Хоч ви прийдіть сьогодні, Марійко... Вас він, може, послухає... Там такий... увесь у бинтах...

З її уривчастих слів можна було тільки зрозуміти, що Мечик грав десь у карти, зчинив сварку, і його дуже побили.

* * *

«Мечик... Мечик...»

Марійка відчуває, як тремтять у неї губи. Вона немов опинилася за товстою стіною. Голоси членів екзаменаційної комісії і учнів, які відповідають на запитання, звучать глухо, немов з глибокого колодязя.

— Шепель! — чує Марійка чийсь далекий, знайомий і водночас такий незнайомий голос.

З-за парти біля столу виходить чиясь висока тінь. «Ага, Шепель... Так, Шепель...»

І знову все, як за глухою стіною...

Тим часом Ліда Шепель почала відповідати.

— Що там у вас? — спитав Юрій Юрійович.

— Тридцять третій білет,— сказала Шепель.— Підсумки першої п’ятирічки Сімнадцятий з’їзд партії.

І, поспішаючи, скоромовкою, наче боялась, що її зупинять, вона заторохтіла:

— Здійснення п’ятирічки в чотири роки вимагало високих темпів розвитку промисловості. У тисяча дев’ятсот тридцять першому році — третьому році п’ятирічки — було намічено збудувати понад тисячу нових підприємств. У промисловість і сільське господарство за цей рік було вкладено...

Вона передихнула, немов залпом випила склянку води, й знову, поспішаючи, ковтаючи слова, продовжувала:

— Третій рік п’ятирічки було названо «третім вирішальним». У цьому році було здано в експлуатацію Турксиб, завдовжки одна тисяча п’ятсот кілометрів, що пройшов по степах Казахстану, де недавно ходили тільки коні та верблюди.

Вона не помічала, як чомусь почали перезиратися члени комісії, як сивоволоса жінка, представник обласного відділу народної освіти, нахилилась до Тетяни Максимівни і щось їй шепнула.

Шепель продовжувала відповідати без жодної зупинки, немов викидала з уст довгу, рівну стрічку слів. Тетяна Максимівна зупинила її:

— Шепель, розкажіть нам своїми словами про міжнародне значення п’ятирічки.

Учениця замовкла, беззвучно поворушила губами і, несподівано для всіх, знову почала:

— Третій рік п’ятирічки було названо «третім вирішальним». У цьому році було здано в експлуатацію Турксиб, завдовжки одна тисяча п’ятсот кілометрів, що пройшов по степах Казахстану, де недавно ходили тільки коні та верблюди.

В класі пробіг ледве чутний шелест, і тієї ж хвилини ученицю зупинив Юрій Юрійович.

— Вас просили розповісти про міжнародне значення п’ятирічки. Своїми словами, розумієте?

Дівчина не помітила, як учитель підкреслив це — «своїми словами». Вона якусь мить мовчала, розгублено поглядаючи на комісію і, вхопившись раптом за нитку думок, знову заторохтіла...

Сивоволоса жінка розкрила підручник історії СРСР і тихо, але так, що її чули всі члени комісії, сказала:

— Слово в слово!

Шепель не зрозуміла, чому її раптом знову зупинили — цього разу Тетяна Максимівна — і наказали витягти новий білет.

— «Білет дев’ятий,— прочитала Ліда.— Аграрна реформа Столипіна. Володимир Ілліч Ленін про столипінську аграрну реформу».

— Так, досить,— сказав Юрій Юрійович.— Можете відповісти?

І знову без передишки швидко поповзла довга, рівна стрічка слів...

— Слово в слово,— знову промовила представниця облнаросвіти. Юрій Юрійович нервово погладжував борідку.

— Досить,— сухо сказала Тетяна Максимівна.

Так нічого й не зрозумівши, здивована й розгублена вийшла Шепель з класу.

Марійка нарешті примусила себе не думати про Мечика і всю увагу зосередила на екзамені.

Коли її викликали і вона, сівши за окрему парту, прочитала білет, відчула, що народжується в ній знайома радісна впевненість. Хвилюючий холодок пробіг по спині...

«Міжнародне і внутрішнє становище Радянської республіки після закінчення громадянської війни». Що ж, усе це знайоме, все це Марійка знає чудово.

З цією глибокою внутрішньою впевненістю в собі вийшла Марійка складати екзамен з історії.

Увечері між членами комісії зайшла суперечка з приводу Ліди Шепель. Представниця облнаросвіти наполягала, щоб учениці поставили трійку.

— Це ж явна зубрьожниця,— говорила вона.— Визубрила текст, як папуга. Та чи означає це, що вона знає історію СРСР? Переконана, що не знає. Постав перед нею якесь окреме запитання, і Шепель або не зуміє відповісти, або почне танцювати від пічки. Те, що вона нам декламувала, це — не знання!

За трійку стояла й Тетяна Максимівна. Але Юрій Юрійович наполягав на четвірці, виходячи з тих міркувань, що учениця протягом року завжди відповідала з історії добре. Учителя підтримувала і Надія Пилипівна. Не висловився ще п’ятий член комісії — Олег Денисович.

— Я щойно переглянув оцінки Шепель з інших предметів — сказав він, і в його голосі почулись нотки незрозумілого роздратування.— Вона — кандидат на срібну медаль. І що ж, сьогоднішня її відповідь з історії все перекреслює. Страшенно досадно за дівчину! Страшенно! А могла б відповісти відмінно.

— Отже, ви вважаєте...— не домовив Юрій Юрійович.

— Вважаю, що ми не маємо права ставити гарної оцінки за торохтіння, яким вона нас частувала сьогодні. Подумайте, на випускному екзамені підмінювати самостійні відповіді