Богиня і Консультант - Володимир Львович Єшкілєв

– Тристатевими спорами, – уточнив Рамачакра.

– Ми, на жаль, надто мало знаємо про такі віддалені у часі й просторі речі, – сказав Шангар. – На Тибеті теж зберігають записи про прадавню расу Повзучих, і я на власні очі бачив біля Кайласу древню платформу, на яку мільйони років тому сідали їхні кораблі. Але у Камені я не побачив нічого такого, що зв’язувало б його з тою расою, яка вимерла задовго до появи людства. У його пам’яті збереглися спогади про інший світ – Світ Червоної Зірки, світ Бау. Але там, наскільки я зрозумів, мешкали гуманоїди, які мало чим відрізнялися від нас…

– Мешкали? – перепитав Жиргал.

– Той світ загинув.

– От-от! Повзучі знищували світи гуманоїдів, – сказав Навін.

– У пам’яті Каменя я не знайшов жодної вказівки на причину загибелі Світу Червоного Сонця, – заперечив Шангар.

– А якщо це Бау знищила той світ? – не вгавав Навін. – Якщо вона є машиною Повзучих, їхнім Знищувачем Світів? Нехай Владики Жиргал і Рамачакра підтвердять, що і в Книзі Оріона, і в «Некроміконі»[123] є згадки про такі машини, якими Повзучі знищували ворожі їхній расі світи. У Книзі Оріона та епоха, коли припинилася раса Повзучих, названа Епохою Звільнення. Хіба це випадково? Чому гуманоїди з Оріона так зраділи зникненню Повзучих? А оріоніти – чи не найближчі наші родичі у зримому Всесвіті?

У святилищі запала зловісна мовчанка. Жиргал і Шенуда тривожно перезирнулися.

– Ви, Владико, недалекі від істини, – підтримав старого бороданя Деспер’є. – У тому Камені схована страшна і ворожа Сила, керована чужою позасвітовою волею. Його треба дослідити. А в Шангара немає ані знань, ані вмінь для здійснення такого дослідження.

– Зате у вашому розпорядженні, Коммодоре, є такий свідок, який може багато що розповісти про ті часи, коли виник Камінь, – зробив контрвипад Шангар.

– Про якого свідка ви говорите? – насторожився Деспер’є.

– Всім відомо, що ваш Орден у прадавні часи викликав з небуття могутній дух, який Обрані називають Драконом.

– Так, було, – підтвердив Коммодор. Зрештою, усі присутні знали про давню угоду між Орденом Істинної Золотої Аврори і неспокійним духом.

– Цей дух, – продовжив Шангар, – втілюючись у спеціально підготовлене Майстрами Ордену тіло, стає непереможним воїном, Майстром Зброї. Таких втілень, кажуть, вже відбулося більше десяти.

– Дванадцять, – знов підтвердив керівник Ордену.

– Кажуть також, що Дракон колись жив у тілі доісторичного ящера, але не в тілі примітивного динозавра, а у плоті представника розумної раси ящерів. Ця раса населяла Землю кілька мільйонів років, а потім загинула від падіння астероїда. Ми знаємо, що багато позаземних світів населяли і населяють досі представники цієї раси. Дехто припускає, що на Землі була не гніздова цивілізація ящерів, а лише невелика колонія планети ящерів, відомої під ім’ям «Горма». Ми також знаємо, що раса розумних ящерів з Горми вважає своїми вчителями і творцями легендарних Великих Повзучих Отців – найстаршу із кармічних рас нашої Галактики. Ящери цим страшенно пишаються. Дракон може свідчити про Повзучих. Він також може побачити у Камені Бау те, що не зможе побачити жоден гуманоїд, зокрема і я. Закличте вашого Дракона, Коммодоре, і він свідчитиме про Камінь і про його хазяйку.

– Але для цього потрібно підготовити тіло, – сказав Деспер’є. – Це займе кілька років.

– Кілька років наразі не мають значення, – зауважив Рамачакра. – Наш світ, слава Богам, витримував Камінь Бау тридцять вісім тисячоліть, витримає й ще кілька років. У пропозиції Владики Шангара є рація.

– Є, – підтримав арбітра Навін.

– Дракон багато знає, – припустив Жиргал.

– А Дракон схоче свідчити? – запитав Шенуда.

– Хто його зна… – промурмотів Деспер’є, заскочений як раптовим поворотом дискусії, так і зримим наміром присутніх Владик підтримати пропозицію Шангара.

– Якщо Владика Коммодор дуже попросить дух ящера, то він мав би схотіти, – посміхнувся Рамачакра. – Адже Орден, як-не-як, вже дав Драконові дванадцять тіл і, відповідно, дванадцять життів. Це таки чогось варте! А ми усі будемо просити Владику Жана-Клода закликати Дракона якнайскоріше. Нехай Премудрий Ганеша стане свідком нашого прохання і охоронцем згоди мудрого Владики Коммодора! Нехай благі Сили сприяють нашим прагненням! Нехай буде так!

– Нехай буде так! – сказали усі присутні Владики. А Коммодор при цьому зі стриманою недовірою похитав головою.

Ягин, якого колись звали Валерієм Мітеликом, дивився на степ із висоти Кам’яної Могили. Зі сходу насувався грозовий фронт, його сиво-свинцева смуга охопила три чверті обрію. Незважаючи на наближення грози, настрій степу не змінився. Степ байдуже чекав на чергове збурення атмосфери. Сотні тисяч таких збурень вже пробігли його