Безмірна залежність - Лола Астра
Я вечеряла, коли надійшло повідомлення від Іллі. Я одразу зрозуміла, що він, швидше за все, в аеропорту. Так і виявилося. Він надіслав мені фото з duty-free, де сидів за столиком з келихом віскі.
«За тебе, люба!» — написав він.
Найперша думка була: а з ким це він п'є? — але я швидко її відігнала.
«Правильно! Саме час випити на доріжку», — відповіла я.
Потім Ілля почав надсилати смішні повідомлення:
«До вильоту десять секунд».
«П'ять секунд».
«О, ми злітаємо!»
«Тисяча метрів над рівнем моря».
«П'ять тисяч метрів».
«Десять тисяч».
«Прямо в космос».
«Давай, давай. Надішли мені фото», — написала я, сміючись.
Але Ілля цього не зробив. Він зателефонував.
— Що ти, вже скоро вилітаєш?
— Не знаю ще. Ми півтори години просиділи в літаку, потім без пояснень нам сказали покинути літак, і ми всі зараз сидимо в залі очікування.
— Ого. Неподобство!
— Тут навіть пронеслась чутка, що перенесуть виліт на завтра. Я просто в шоці. А міг ще вчора полетіти, якби не був дурнем. Зараз приїжджим нададуть номери в готелі, а мені назад додому їхати доведеться.
— Це ж ще не точно.
— Стривай, якесь оголошення, — Ілля деякий час щось слухав, до мене доносився лише нерозбірливий шум. — Все-таки скасували рейс на сьогодні, — Ілля зітхнув, по його голосу я чула, що він засмучений і нервує. — Гаразд, я піду дізнаватися деталі.
— Звісно, йди. Бувай!
Ми попрощалися, і я продовжила займатися своїми справами. Приблизно через годину я написала йому і запитала, як справи, але він довго не відповідав, і я лягла спати.
Вночі, близько опівночі, мене розбудило його повідомлення. Воно було голосовим:
«Це просто неподобство, але все чудово. У мене по-іншому бути не може. Чекаємо».
Голос Іллі був втомленим. Бідолаха.
«Тримайся!» — написала я і знову заснула.
Вранці від Іллі звісток не було, хоча моє повідомлення він прочитав. Я трохи хвилювалася, адже не знала, відлетів він чи ні. Зайшла на сайт аеропорту і почала дивитися розклад. Дійсно, вчорашній рейс Іллі перенесли на першу годину дня. Що ж, це був момент істини: попрощається він зі мною чи ні?
Дивно, але Ілля не змусив на себе довго чекати і близько дев'ятої ранку, вже в іншому месенджері, він надіслав мені фото: він сидів у кафе і тримав у руці келих шампанського:
«Ось так годують в аеропорту. Королівський сніданок».
«Я ж казала, що все буде на краще», — написала я.
Ілля любив мене, однозначно, любив. Всі ці дні він був поруч, його реальний світ став і моїм. Ми були справжньою парою, яка все ділила разом.
Трохи пізніше він змінив аватарку в месенджері: його голова лежала на білій подушці, і він підпирав її своєю рукою. Його погляд був загадковим, на губах грала посмішка. Який же він був гарний!
«Ти просто красень!» — не втрималася я і написала йому. Дивно, я давно не писала йому так спонтанно: останні два місяці і навіть довше я намагалася контролювати всі свої слова і дії, але Ілля їхав, а я відчувала стільки ніжності до нього.
Була друга година дня, його рейс знову затримували, і я все ще не знала, коли він вилітає.
«Ти це про кого?» — відповів він несподівано.
«Про тебе, коханий! А ось і я!» — написала я і надіслала йому своє фото з букетом троянд у руках.
«Хм. А хто це тобі квіти дарує?»
«На роботі колеги».
«Зрозуміло, можеш більше нічого не казати. Який вже там я для тебе красень…»
«Іллюша, що ти! Просто фото красиве, я хотіла, щоб ти мною милувався, як я тобою».
«Ну, звичайно, давай, до побачення», — написав Ілля, але я не вірила, що він міг на мене образитися.
«Я кохаю тебе і сумую, а ти прощаєшся», — відповіла я, але Ілля більше не писав.
Через п'ять хвилин я вже почала хвилюватися, а ще через п'ять побачила відеодзвінок від Іллі. І незважаючи на те, що в цей час я йшла коридором свого підприємства і до мене підійшов начальник, я все одно відповіла на виклик і відійшла в сторону, показуючи всім, що зайнята.
На екрані телефону з'явився Ілля. Я миттєво торкнулася своїм вказівним пальцем до губ, показуючи йому, щоб він говорив тихо. Але Ілля і так мовчав, він сидів у літаку, а чув мене через навушники.
— Ти вже вилітаєш? — запитала я.
— Уже, — він посміхнувся і послав мені повітряний поцілунок. — Зараз злетимо, — він піднявся з місця і показав мені салон літака.
— Люблю тебе, милий. Гарного тобі відпочинку. Насолоджуйся життям. Буду сумувати, — я помахала йому рукою, посилаючи десятки поцілунків, а Ілля ніжно посміхався і щось шепотів одними губами, доки зв'язок не перервався.
О, диво! Це було навіть прекрасніше, ніж я могла собі уявити. Ілля зателефонував мені з літака. З усіх близьких йому людей цю коротку мить він розділив зі мною. Отже, я була для нього особливою, а може, й єдиною. Він зробив
