Долі та фурії - Лорен Грофф

Чоллі видерся на стілець рятувальника, і стояв там на тлі зоряного неба, і кричав, піднявши кухоль з ромом:

— Ми — Боги!

Сьогодні ввечері вона вірила в це. Її майбутнє буде однією з тих зірок, холодною, сяючою і безсумнівною. Вона зробить щось таке, що вразить увесь світ. Вона знала це. Вона сміялася зі свого брата, освітленого відблисками багаття й сяйвом зірок. А потім Чоллі щось вигукнув і стрибнув, зависнувши в повітрі, як пелікан, зі своєю в’ялою шиєю й незграбними кінцівками. Приземлився він із хрускотом. А потім почувся крик брата, вона підняла голову, а Лотто рвонув по тітчину машину, підігнав її до пляжу, і Майкл підняв Чоллі й всадовив його на заднє сидіння, а потім стрибнув на місце водія й поїхав, не взявши ні Гвенні, ні Лотто.

Вони залишилися самі й дивилися, як задні вогні піднімаються по пандусу на шосе.

Коли припинилися крики Чоллі, стало чути, як голосно завиває вітер.

Вона попросила Лотто піти з нею додому й розповісти батькові про те, що сталося. Він одразу погодився. [О, це добре юне серце.]

Вдома вона змила косметику, зняла пірсинг, заплела волосся у два хвостики й надягла рожевий тренувальний костюм. Такий її домашній образ був незвичний, але він люб’язно втримався від сміху. Літак батька приземлився о сьомій вечора, а вже о сьомій двадцять його машина зупинилась у дворі під навісом. Він увійшов до кімнати вже в поганому настрої: мабуть, вихідні з матір’ю близнюків були невдалі. Їхній шлюб був тонкий, як нитка. Лотто вже був на кілька сантиметрів вищий від цього немолодого чоловіка, але він заповнив собою всю кімнату, і Лотто на крок відступив.

Обличчя її батька було перекошене від люті.

— Гвенні, я попереджав тебе: жодних хлопців удома. Зараз же вижени його.

— Тату, це Лотто Саттервайт, він друг Чоллі. Чоллі звідкілясь стрибнув і зламав ногу, зараз він у лікарні. Лотто саме прийшов секунду тому, щоб сказати тобі про це, бо ми не могли з тобою зв’язатися. Мені дуже шкода, — сказала вона.

Батько подивився на Лотто.

— Чарльз зламав ногу? — спитав він.

— Так, сер, — відповів Лотто.

— Це було пов’язане з алкоголем? Наркотиками?

— Ні, сер, — відповів Лотто.

— А Гвенні там була? — розпитував далі батько.

Вона затамувала подих.

— Ні, сер, — відповів Лотто, й голос у нього не здригнувся. — Я знаю її лише по школі. Вона дружить із гарними дітьми.

Батько подивився на них, кивнув, і місце, яке він займав у кімнаті, раптом зменшилося.

— Гвендолін, — сказав батько, — подзвони мамі. Я їду до лікарні. Дякую, що розповів мені, хлопче. А тепер іди.

Вона кинула на Лотто гострий погляд, автомобіль батька швидко від’їхав, і коли вона вийшла з дому, на ній була найкоротша спідниця, сорочка, обрізана під самими грудьми, на обличчі яскравий макіяж.

Лотто чекав в азаліях.

— Та пішов він під три чорти, — сказала Гвенні. — Ми йдемо на вечірку.

— Ну, ти й штучка, — захоплено сказав він.

— Ти ще мене не знаєш, — сказала вона.

Вони їхали велосипедом Чоллі. Вона сиділа на кермі, а Лотто крутив педалі. Тунелем чорної дороги, назустріч сумному співу жаб і запаху болотної гнилі, який посилювався. Він зупинив велосипед і накинув бавовняний спортивний светр їй на плечі. Від нього йшов приємний запах, схожий на фабричний кондиціонер. Видно, що вдома його люблять. Лотто стояв на педалях, коли вони їхали за інерцією, поклавши голову їй на плече, а вона відхилилася назад і притулилася до нього спиною. Вона вдихала в’яжучий запах від його спотворених щік. Будинок освітлювався багаттями, фар також не вимикали. Тут уже зібралося повно народу, сотні людей. Оглушливо ревіла музика. Вони стояли, обпершись спинами об старий потрісканий сайдинг, пили пиво, в якому було більше піни. Вона відчувала, що Лотто дивиться на неї. Вона вдала, що не помічає. Він підійшов ближче, нахилившись до її вуха, наче хотів щось прошепотіти, та що це? Він лиже її? Раптом її щось вразило й вона рішуче попрямувала до вогнища.

— Якого чорта! — вигукнула вона й дуже сильно вдарила когось по плечу. Голова піднялася, мокрий рот — Майкл. Він одірвав обличчя від білявої голови якоїсь дівчини.

— О, привіт, Гвенні, — сказав Майкл. — Лотто, друзяко.

— Якого чорта! — знову вигукнула Гвенні. — Ти ж наче повинен бути з моїм братом.

— О, ні, — сказав Майкл. — Я зареєстрував його, аж тут приїхав твій батько. Перелякане чмо. А оця ціпонька мене підвезла.

— Я Ліззі. Я медсестра-волонтерка на вихідні, — мовила вона і притулилася обличчям до грудей Майкла.

— Нічого собі, — прошепотів Лотто. — Оце так дівчина.

Гвенні вхопила Лотто за руку й потягла його в будинок. Свічки на підвіконнях, ліхтарики, які розмалювали плямами світла стіни й тіла на матрацах, спеціально сюди принесених, голі сідниці й спини, лискучі кінцівки. Звуки музики з якихось кімнат. Вона потягла його сходами вгору до вікна, яке виходило на дах ґанку. Вони сиділи в прохолоді ночі, прислухаючись до шуму вечірки. Їм було видно тільки відблиски багать. Вони розділили сигарету в тиші, вона витерла обличчя й поцілувала його. Їхні зуби стукнулися. Він розповідав про вечірки в тих далеких краях, звідки був родом, а вона насправді й не сподівалася, що він знає, що треба робити ротом і язиком. А він таки знав. Вона відчула знайому млість у суглобах. Вона взяла його руку й притисла до себе, щоб його пальці сковзнули під резинку трусиків і відчули, якою вологою вона там стала.

Вона штовхнула його на спину, розставила йому ноги, витягла його прутень, помилувалася тим, як він набухає, і сховала його в себе. Він задихнувся від подиву, а потім вхопив її за стегна і довершив почате нею. Вона заплющила очі. Руки Лотто задерли її сорочку, а чашечки ліфчика сіпнули вниз, від чого її груди вистрибнули, як ракети. З’явилося щось нове — страшенна спека, жар, як у центрі Сонця. Такого з нею не було жодного разу. Він здригнувся в ній, і вона відчула, що він віддаляється, а розплющивши очі, побачила, що він з обличчям, перекошеним від жаху, котиться до краю даху і падає. Вона озирнулась і побачила у вікні стіну вогню. Вона стрибнула вниз, її спідниця задерлася, і коли вона впала, з неї вилилось усе, що він в ній залишив.

[Мабуть, не варто було викликати з небуття цю мертву дівчину, цього мертвого хлопця й примушувати їх знову кохатися.]

У в’язниці вона протремтіла всю ніч. Коли повернулася додому, її зустріли похмурі батьки.

Лотто пропав на тиждень, потім на два, а потім на місяць. А згодом у себе на тумбочці Чоллі знайшов лист, у якому говорилося, що мати запроторила нещасного Лотто до школи-інтернату для хлопчиків. Він сказав про це Гвенні, але їй уже було нецікаво. Уся вечірка, пожежники, полісмен, усі бачили, як Гвенні й Лотто забавлялися там, на даху. Вся школа знає, що вона шльондра. Кінець. Глухий кут. Безвихідь. Майкл не знав, що й казати. Він віддалився, знайшов іншу компанію. Гвенні перестала розмовляти.

Навесні, коли її стан знову вже неможливо