Твори у дванадцяти томах. Том другий - Джек Лондон

Ганс і Піт, прибули на довгожданому плоту, він спершу не помічав їх, аж доки зрозумів, що це люди, близькі його господареві, — але й тоді він тільки терпів їх, приймаючи їхню увагу до себе з таким виглядом, ніби чинив їм ласку. Піт і Ганс були такої ж широкої натури, що й Торнтон. Вони були близькі до землі, через те просто думали і ясно бачили. І ще до того, як пліт завернув у бистрину коло Доусонського тартака, вони зрозуміли Беків характер і не нав'язувались приятелювати з ним, як з Нігом та Скіт.

Але любов Бека до Торнтона все росла й росла. Він тільки йому одному дозволяв у літній подорожі нав'ючити собі на спину клунка, і не було нічого в світі, чого б він не зробив з його наказу. Одного разу Торнтон і його товариші спродали в Доусоні плота, на вторговані гроші накупили всяких припасів і вийшли до верхоріччя Танани. В дорозі вони зупинились перепочити на одній скелі, що простовисно підіймалась над урвищем у триста футів. Торнтон сидів над краєм скелі, а поруч за його плечем був Бек. Раптом Торнтонові спала божевільна думка — він сказав товаришам, що зараз спробує одну річ.

— Беку, скачи! — крикнув він, показуючи простягненою рукою на прірву.

Ту ж мить Бек кинувся вперед, Торнтон схопив його над самим крайчиком, а Піт і Ганс насилу відтягли їх обох у безпечне місце.

— Щось надзвичайного! — сказав Піт, трохи відсапавшись.

Торнтон похитав головою.

— Ні, це чудово, але разом і страшно. Ви повірите, іноді мені аж боязко стає.

— Не хотів би я бути на місці того, хто займе тебе при ньому! — дійшов висновку Піт, киваючи головою на Бека.

— І я також, далебі! — додав Ганс.

Не минуло й року, як слова Літові цілком справдились. Це трапилось у Серкл-Сіті. Чорний Бартон, лихий і нестриманий чоловік, зітнувся в барі сваритися з якимсь новаком, а добродушливий Торнтон устряв їх розборонити. Бек, як звичайно, лежав у кутку і, поклавши морду на лапи, стежив за кожним рухом свого господаря. Бартон, ні слова не кажучи, з усіх сил відштовхнув Торнтона. Той відлетів і не впав через те тільки, що встиг схопитися за поруччя прилавка.

Тут з кутка долинуло щось — не виття й не гавкіт, а дикий рев, — і присутні побачили, як Бек, витягтись на всю свою довжину, скочив у повітря й кинувся до горла Бар-тонові. Чоловік інстинктивно, затулюючи горло, простяг руку, але не встояв на ногах і перекинувся разом із собакою. Бек випустив руку, і Бартон не встиг затулити горло руками, як він уже вгородив у нього зуби. Тут втрутились глядачі, і Бека відтягли. Поки лікар утамовував потерпільцеві кров і зав'язував рану, він шалено гарчав і ходив туди-сюди, ладен знову кинутись, якби його не відганяли дрючками. Не сходячи з місця, золотошукачі влаштували збори, де було визнано, що пес мав підстави роззлоститись, і його виправдали. Відтоді слава про Бека розійшлася по всіх усюдах на Алясці.

Пізніше, восени того ж таки року, він урятував Торнтонові життя в зовсім інших обставинах. Усі троє товаришів перетягали довгого вузького човна через небезпечні пороги на Сороковій Милі. Ганс і Піт ішли берегом, сповільнюючи ходу човна за допомогою тонкого манільського мотуза, якого вони чіпляли то до одного дерева, то до другого, а Торнтон сидів у човні, кермував, упираючись у річкове дно жердиною, і кричав товаришам, що їм треба робити. Бек був на березі, ішов упорівень з човном, не спускаючи тривожного погляду з господаря.

Човен підплив до дуже загрозливого місця. Ціла купа підводного каміння, ледве вкритого водою, вганялась далеко в річку. Ганс попустив мотуза і, поки Торнтон жердиною обережно проводив човна поміж камінням, кинувся бігма вперед, щоб притягнути його мотузом, коли човен обійде скелі. Човен вибрався із тіснини і прудко помчав за водою. Ганс мотузом зупинив човна, але зробив це так раптово, що човен перекинувся догори дном і так підпливав до берега, а Торнтона бистрінь зараз же понесла до найнебезпечнішої частини порогів, де вода вирувала і звідки жоден плавець не здолів би випливти.

У ту ж мить Бек був уже в воді. За триста ярдів від берега, серед страшного виру, він наздогнав Торнтона і, відчувши, що той вхопився йому за хвіст, повернув до берега, загрібаючи лапами скільки сили. Але не так вони наближались до берега, як їх зносило вниз, і вони вже чули погрозливий рев води звідти, де шалена бистрина розбивалася бризками й піною об скелі, що стриміли з води, наче зуби велетенського гребеня. Коло останнього прикрого порога вода мчала з дикою швидкістю, і Торнтон зрозумів, що йому не дістатись до берега. Він налетів на одну скелю, боляче вдарився об другу, тоді його з страшною силою жбурнуло на третю. Випустивши Бека, він ухопився обома руками за її слизький верх і, напружуючи голос, щоб перекричати ревіння води, гукнув:

— Пливи, Бек! До берега!

Хоч як скажено впирався Бек, течія зносила його вниз і він не міг повернутись. Почувши двічі повторений господарів наказ, він піднявся над водою, високо держачи голову, ніби для того, щоб востаннє глянути на господаря, і покірливо повернув до берега. Гансові й Пітові пощастило витягти його, коли він уже знесилів і починав захлинатися.

Знаючи, що лише кілька хвилин можна втриматися за слизьку скелю, коли навкруг страшна прудкотеча, Ганс і Піт чимдуж побігли берегом вище за те місце, де висів Торнтон. Там вони обв'язали Бекові шию й плечі мотузом так, щоб він не заважав йому дихати й пливти, і спустили пса в річку. Він сміливо кинувся вперед, але не в саму середину бистрини. Він пізно побачив свою помилку, коли вже зрівнявся з Торнтоном і міг за яких п'ять-шість вимахів дістатись до скелі, а течія його проносила далі вниз.

Бачивши це, Ганс відразу шарпонув мотуза й став його замотувати так, ніби він тяг човна, а не живу істоту. Бек був у самій бистрині, як мотуз потяг його під воду. Коли його підняли, він уже напівзахлинувся водою, — Піт і Ганс мусили відкачувати його. Похитуючись, він звівся на ноги, але зараз же знов упав. Цю мить з річки долинув ледь чутний Торнтонів голос. Слів не можна було розібрати, та вони зрозуміли, що він загибає. На Бека господарів голос уплинув, як електричний струм. Він скочив на рівні ноги й поперед людей побіг до того місця, де його спускали в воду.

Знову на