Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков

На одному з поворотів він рвучко зупинився й свиснув. У відповідь на цей посвист у сутінках загримів низький гавкіт, і з саду вискочив на балькон велетенський гостровухий пес сірої шерсти[345], в нашийнику із золоченими бляшками.

— Банґа, Банґа, — слабко викрикнув прокуратор.

Пес зіп’явсь на задні лапи, а передні поклав на плечі своєму хазяїнові, аж ледь не повалив на підлогу, й лизнув його в щоку. Прокуратор сів у крісло, Банґа, висунувши язика й часто дихаючи, влігся біля ніг хазяїна, причому радість в очах пса означала, що скінчилася гроза, єдине в світі, чого боявся безстрашний пес, а також і те, що він знову отут, поруч з тією людиною, яку любив, поважав і вважав наймогутнішою на світі, володарем усіх людей, завдяки якому й самого себе пес вважав за істоту привілейовану, вищу та особливу. Проте, влігшись біля ніг і навіть не дивлячись на свого хазяїна, а дивлячись у вечірній сад, пес відразу збагнув, що хазяїна його спостигло лихо. Тому він змінив позу, підвівся, зайшов збоку й передні лапи й голову поклав на коліна прокураторові, завозивши поли плаща мокрим піском. Ймовірно, дії Банґи мали означати, що він втішає свого хазяїна й нещастя готовий зустріти разом з ним. Це він намагався виказати й очима, скошуваними до хазяїна, і нашорошеними нагостреними вухами. Отак обидва вони, й пес і людина, що люблять одне одного, зустріли святкову ніч на бальконі.

У цей час гість прокуратора перебував у великих клопотах. Залишивши верхній майданчик саду перед бальконом, він сходами зійшов на наступну терасу саду, повернув праворуч і вийшов до казарм, розташованих на терені палацу. У цих казармах і були розквартировані ті дві кентурїї, що прийшли разом із прокуратором на свята до Єршалаїму, а також таємна варта прокуратора, командував якою цей самий гість. Гість пробув у казармах небагато часу, не більше десяти хвилин, але як минули ці десять хвилин, з обійстя казарм виїхали три вози, навантажені шанцевим реманентом і бочкою з водою. Підводи супроводжували п’ятнадцять чоловік у сірих плащах, верхові. У супроводі їх вози виїхали з обійстя палацу крізь задні ворота, узяли на захід, вийшли з брами в міському мурі й пішли стежиною спершу на Витлеємську дорогу, а далі нею на північ, дійшли до роздоріжжя при Гевронській брамі й тоді рушили Яффською дорогою, якою удень проходила процесія із засудженими на страту. Цієї пори вже було поночі й на обрії показався місяць.

Невдовзі після того, як виїхали підводи з командою, що їх супроводила, подався з обійстя палацу верхи й гість прокуратора, що перевдягся в темний поношений хітон. Гість попрямував не за місто, а до міста. За малу годину можна було бачити, як він під’їжджає до фортеці Антонія, розташованої на півночі й безпосередньо поблизу великого храму. У фортеці гість також пробув дуже недовго, а після слід його проявився в Нижньому Місті, в кривих його й плутаних вулицях. Сюди гість приїхав уже верхи на мулі.

Добре знаючи місто, гість легко розшукав ту вулицю, що йому була потрібна. Вона звалася Грецькою, тому що на ній містилося кілька грецьких крамниць, у тому числі одна, в якій торгували килимами. Саме біля цієї крамниці гість зупинив свого мула, зліз і прив’язав його до кільця при воротях. Крамниця була вже замкнена. Гість увійшов у хвіртку, притулену поруч із входом в крамницю, і потрапив до квадратного невеликого подвір’ячка, покоєм обставленого сараями. Повернувши у дворі за ріг, гість опинився біля кам’яної тераси житлового будинку, оповитої плющем, і обглянувся. І в будиночку, і в сараях було поночі, ще не засвічували вогню. Гість неголосно гукнув:

— Низо!

На погук цей рипнули двері, і у вечірньому присмерку на терасці з’явилася молода жінка без покривала. Вона схилилася над поручнями тераски, тривожно вдивляючись, бажаючи дізнатися, хто прийшов. Упізнавши прибульця, вона привітно всміхнулася йому, закивала головою, махнула рукою.

— Ти сама? — упівголоса грецькою запитав Афраній.

— Сама, — шепнула жінка на терасі. — Чоловік ранком поїхав до Кесарії, — тут жінка озирнулася на двері й пошепки додала: — Але служниця вдома. — Тут вона зробила жест, що означав — «заходьте». Афраній озирнувся й ступив на кам’яні сходи. По цьому і жінка, й він сховалися всередині будиночка.

В цієї жінки Афраній пробув зовсім вже коротко — ніяк не більше хвилин п’яти. Після того він залишив будинок і терасу, нижче насунув каптура на очі й вийшов на вулицю. У житлах цього часу вже засвічували світильники, передсвяткова товкотнеча була ще дуже великою, і Афраній на своєму мулі загубився у плині перехожих та вершників. Подальший його шлях нікому не відомий.

Жінка ж, що її Афраній називав Низа[346], залишившись самою, стала перевдягатися, причому дуже квапилася. Але, хай як важко було їй розшукувати потрібні їй речі в темній кімнаті, світильника вона не засвітила й служницю не покликала. Лише коли вона була готова і мала вже на голові темне покривало, в будиночку пролунав її голос:

— Як мене хто питатиме, скажи, що я пішла в гостину до Енанти[347].

Почулося бурчання старої служниці в пітьмах:

— До Енанти? Ох вже та Енанта! Бо ж заборонив чоловік ходити до неї! Звідниця вона, твоя Енанта! От скажу чоловікові…

— Ну, ну, ну, замовкни, — озвалася Низа і, як тінь, вислизнула з будиночка. Сандалії Низи простукотіли по кам’яних плитах подвір’ячка. Служниця з бурчанням причинила двері на терасу. Низа залишила свій дім.

Того ж самого часу з іншого провулка в Нижньому Місті, провулка ламаного, що уступами збігав до одного з міських ставків, із хвіртки непоказного дому, що сліпим своїм боком виходив у провулок, а вікнами у двір, вийшов молодий, з охайно підстриженою борідкою чоловік у білому чистому кефі, що спадало на плечі, в новому святковому блакитному талліфі з китицями знизу та в новеньких рипучих сандаліях. Горбоносий красень, що причепурився до великого свята, йшов бадьоро, обганяючи перехожих, що поспішали додому до святкової трапези, дивився, як спалахувало одне вікно по одному. Молодий чоловік попрямував дорогою, що веде повз базар до палацу первосвященика Каїфи, розташованому при підніжжі храмового пагорка.

Згодом можна було бачити, як він входить до воріт двору Каїфи. А ще трохи згодом — як він залишає цей двір.

Після відвідин палацу, в