Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

порадиш"? Це ж у твоїх інтересах, щоб ми оце зараз не сперечалися, не бунтували, а там, чого приховувати, ще й до війни може дійти між нами, росіянами та українцями. Уявляєш, у твоєму спокійному і тихому Пекельному царстві та враз війна міжнародного значення? Всесвітня війна! Як Господь на це подивиться? Гадаю, що по твоїй рогатій голівці не погладить.

Сатана на якусь хвильку замислився. "Цей мудрий Ленін і тут мудрий, — подумав про свого клієнта господар Пекла. — Може дійсно примирити їх?.. Чи ще більше розпалити між ними ворожнечу і потішитися самому над війною між двома братніми народами? Ох і весело буде мені! А чи похвалить за подібні мої вибрики Господь? Звісно, ні. То буде остання крапля у повній його чаші ненависті проти мене. Ні, з цією краплею ще зачекаю."

— Ну то як, мій Світоче? — втомившись чекати відповіді, запитав Ленін. Він завжди свого "шефа" у його присутності називав велично "Мій Світоч", і це Дияволу лягало на душу, як масло на хліб.

Сатана, нарешті, дозрів, він чітко побачив вихід з цієї історії.

— Слухай, Ульянов, — сказав він, — здається, це ти говорив, що факти — річ клята, і проти них не попреш? Ну, щось у цьому роді, у цьому дусі подейкував... Так от усім вам для роздумів я сипону зараз, як з рогу достатку, мішок історичних, давно минулих фактів і фактиків, пов'язаних з життієм нечестивого Махна. Виберу найсоковитіші і ті, що характеризують його як людину, котра має диявольську, а не Божу, душу. Прошу вас усіх до зали "Планета Земля"... Ну, геть-геть звідси!

Останнім виходив Ленін. Диявол доброзичливо поплескав його по сідниці, поцілував у щоку:

— У-у-у, моя ти радість!.. Кровинка моя, — не приховував він своєї приязні до вождя земного пролетаріату.

Коли всі вийшли, Люципер, будучи радий, що так легко він ліквідував конфліктну ситуацію на користь Пекла, заспівав:

Вставай, Ленін, подивись, Як колгоспи розжились: Хата — боком, клуня — боком І кобила з одним оком.

Лукавий раптом замовк, підняв вгору руки, кілька разів гучно вдарив у свої волохаті долоні й закричав у небесний простір:

— Дивіться, люди, що я творив вашими руками і як я по-диявольськи керував вашим мозком!

...Грім, блискавка, затемнення і знову відкілясь пробилося світло. У космічному кінозалі сидять більшовики і Грушевський. На великому екрані, просто перед усіма присутніми з'явилося невеличке провінційне містечко півдня України — Гуляйполе. Воно розляглося привільно на широких просторах Таврії кілометрів десять у довжину і до п'яти — в ширину. Вулиці — просторі й рівні, лише деякі з них несподівано перетиналися міцними кам'яними парканами, за якими жив місцевий знатний люд — банкіри, підприємці, поміщики. Найзнатніший серед них, звісно, хазяїн чавунно-ливарного заводу єврей Михайло Борисович Кернер. Після українців найчисленнішою громадою в Гуляйполі була єврейська. Вони, євреї, були скрізь: і в мануфактурних крамницях, і в ремісничих майстернях, і у двох гімназіях, і на підприємстві у свого Кернера.

У різних соціалістично-демократичних партіях євреї також мали свій клан. І скрізь жили вони з українцями душа в душу, як брат з братом. Власне, куди хилили українці, туди й бігли євреї. Нещодавно український ватажок гуляйпільців Нестор Махно дав клич вступати в партію анархістів-комуністів, і євреї у цю партію створили чергу. Учора отаман сказав, що приміщення їхньої партії потрібно обвішати гаслами й транспарантами, євреї тут-як-тут: вони принесли на цю справу стільки всякої мануфактури, що нею можна було обліпити увесь центральний — Ярмарковий — майдан Гуляйполя.

Тепер будинок партії анархістів стоїть, як писанка: на ньому висять чорні стяги з гаслами: "Мир — хатам, війна — палацам", "З пригнобленими проти гнобителів завжди!” Тут же висять червоні прапори, на одному з них можна було прочитати: "Вся влада Радам на місцях!" На іншій стіні будинку на чорній широкій стрічці білою фарбою було написане гасло: "Влада народжує паразитів. Хай живе анархія!"

...На тому світі один з кіноглядачів, Грушевський, нахилився до Леніна, що сидів поряд, і голосно, аби чули всі присутні, зауважив:

— А гасло "Мир — хатам, війна — палацам” привезене з Франції до нас більшовиками, чи не так?

Ілліч щось незрозуміле промимрив, бо не міг втямити, куди хилить цей хитрун? А Грушевський закінчив свою думку:

— Так ото, Ульянов, запам'ятайте: ніколи спокою та миру хатам не буде, коли поряд, охоплені війною, горітимуть палаци, а в них від ваших куль вмиратимуть люди. Бо змінити світ насильницьким шляхом — то велика безглуздість. Здається про це ще Мольєр сказав. А знаєте, чого він саме так висловився?

Ленін не хотів вступати з Грушевським в перепалку, бо знав, що цей поєдинок програє. А той добивав Ілліча:

— Не знаєте... Чи не хочете знати. Я вам нагадаю. Бо Світ — це вища досконалість Господа нашого, і той, хто прагне змінити його, керується духом не Бога, тобто, не об'єктивними законами природи, а духом Люципера і