Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

На всесвітньому екрані чується пісня:

Ця примітивна, але бадьора й весела пісенька потонула в істеричному людському крикові. То молодчики гуляйпільського отамана Махна налетіли на поміщицький маєток — і давай усе довкола бити і трощити! Лементували батраки, кричали малі й дорослі діти господаря, стояла навколішки перед Нестором розпатлана і з переляканими очима літня поміщиця й слізно благала помилувати їх.

— Помилувати?! — закричав до неї Нестор. — А ви нас століттями милували?! Кровопивці!.. І на нашу вулицю прийшло свято... Революція!.. А для вас, поміщиків, страшний суд,... — і рубонув отаман жінку шаблею, розсікши її з голови до ніг, мов капустину. Кров жертви бризнула на Нестора, залила його білу сорочку, руки. Отаман бридко відскочив на крок від зарубаної жінки, розірвав на собі сорочку, витер об неї руки й свої чоботи та й закинув ганчірку на вишню, що буйно вкрилася спілими, як кров, плодами.

На ганок з рушницею в руках вискочив господар, кудись пальнув, і враз хтось зойкнув — мабуть, поранив одного з нападників.

— Ловіть його і роздеріть, як жабу! — закричав до своїх хлопців-молодців Махно, і ті — нумо виконувати вказівку Нестора. Господаря прив'язали до хвостів двох рисаків і розірвали вмить.

Така вигадка революціонерам, мабуть, сподобалася, бо вони почали розривати цими кіньми усіх, хто попадався їм під руки: спочатку усіх діток поміщика, а потім виловлювали батраків і таку ж екзекуцію робили з ними. То вже була не розправа за хтозна чиї гріхи, а справжній азарт здичавілих людинопалачів, який тривав до глибокої ночі. По закінченню цього диявольського вертепу були поминки за убитими чи, скоріше, святкування своєї перемоги: усі перепилися вина, яке знайшли в хазяйських погребах, і стріляли по живих мішенях — поміщицьких собаках, котах і всякій іншій тварі. До ранку махновці перебили велику отару овець, гурт корів і кілька десятків свиней. На завершення "революційної необхідності" підпалили розгромлену садибу і зі співом "Інтернаціоналу" попрямували до Гуляйполя.

Тут на Махна чекав сюрприз — застрайкували робітники ремісничих майстерень, заводів, фабрик і навіть млинів. Усі вони вимагали од своїх хазяїв підвищення заробітної плати на 80—100 відсотків, а ось як ці вимоги оформити юридично і що з ними робити далі, не знали. Тоді й прийшла делегація до отамана, щоб допоміг. Це було перше прохання робітників до вождя усіх пролетаріатів Гуляйпільщини, і той поставився до його виконання з особливою шаною і серйозністю, а головне, взявся його виконувати негайно.

— Викликати усіх цих п'явок до мене! — наказав він своїм хлопцям, і гінці розбіглися по Гуляйполю.

З'явилися абсолютно всі. Як один, виструнчилися й чекали подальших вказівок. Махно, низенький, худорлявий, видавався перед усіма розгодованими місцевими капіталістами звичайним миршавим хлопчиськом зі смітника. Багато хто з них, дивлячись на цього нікчемного, за їхніми мірками, виродка, дивувався, як це можна отакої гниди боятися? Більше того, їй підкорятися? Та ніколи цього не буде! Ніколи.

Махно зміряв усіх прибулих своїм зміїним поглядом, і в капіталістів аж затремтіли ноги. Чого б це? Ніхто не знав. Але в погляді Нестора було щось диявольськи небезпечне і зле. Жоден з хазяїв не насмілився глянути у вічі "гримучій змії", аби та не кинулася й не вжалила смертельною отрутою.

— Сідайте! — наказав чи попросив з притиском Нестор. — Проведемо нараду. Її головою буду я. Повідомляю, що Рада профспілок району уповноважила мене взяти під своє керівництво всі керовані вами, п'явки-капіталісти, але які по праву вам не належать, громадські підприємства. Віднині ви всього-навсього мої підлеглі. Тож вам наказую підвищити всім робітникам зарплату вдвічі. Підпишіться під протоколом зборів...

Ніхто й не ворохнувся, наче закам'яніли. Нестор чекав, мабуть, хвилину, не більше. Він різко підвівся, підійшов до телефону, зняв слухавку:

— Алло, алло! Сидір Лютий?[4] Слухай мене: підготуйся до наступного етапу моїх переговорів з твердолобими капіталістами... Так, у глинщині Карманова[5] їх усіх і пристукни.

Нестор поклав слухавку і звернувся до присутніх:

— Все, громадяни... Збори закриті. Піднімайтеся — й у двір. Там на вас уже чекає Сидір Лютий.

Першим схопився з місця заводчик Кернер:

— Несторе Івановичу, ви поквапилися закрити наші збори. Я вважаю, що вимоги робітників цілком закономірні. Вони мають