Гра в паралельне читання - Людмила Петрівна Іванцова
* * *
Так, це що – бунт на кораблі?!
Чи просто ти налаштувався почитати порнушку, а не вийшло? Я сподівалася, що ми після кожного оповідання поділимося враженнями, поговоримо про героїв, їхню поведінку, мотивації, чи таке буває, як ти сприйняв, як я, бо ж чоловіче та жіноче сприйняття геть не однакові. А він мені: «Обдурилівка! Більше не хочу!»
А ніхто й не обіцяв, що буде легко! (Ги-ги!)
Ех, нестерпні ви, чоловіки… Ще й ледачі! Тобі запитання по пунктах поставити, що і про кого б я хотіла почути? Але ж ми не в школі!
От мені здається, що в авторки (а ми вже обоє впевнені, що це жінка) усе в порядку з гумором, як гадаєш? :) І що їй років десь не менше, ніж мені, а мабуть, і більше. І що вона – людина гуманітарної освіти, може, журналістка. А може, і правда, десь працює на телебаченні і пише сценарії? Самотня. Має дитину. Як думаєш, оповідання автобіографічне чи з чужих слів?
А про героїв? Ну, хоч про чоловіка щось скажи, раз ти такий суворий до жінок!
На роботі ОК, другий день розбираюся з технологіями, матеріалами, зі зразками сировини, яку імпортують із Росії. Власне, питання стоїть про освоєння додаткових ринків сировини, а я ж у цьому профі. Але тобі то не цікаво, це ж не про секс…:(
Цьом!
* * *
Ото вже ти вперта!
Ну, добре. Про героїню – тобі видніше. Може, і бувають такі поведені на роботі жінки, щоб у День всіх закоханих відкласти свої особисті плани і з якимось заїжджим кентом всю ніч редагувати сценарії, не знаю. Але мені щось не дуже віриться. А от про самого кента – то 100 %, що таких не буває! Щоб чоловік та й не зробив за таких обставин навіть спроби на зближення інтересів – НЕ ВІРЮ, як казав безсмертний режисер Станіславський. Він же живий чоловік! Самець, хоч як то грубо звучить.
Хіба що… А! Точно! Хіба що він – гей!:) Ось це якраз цілком можливо і пояснює абсурдність ситуації. Бо він же людина мистецтва, там це нерідко. Ще й зальотний. Швидше за все – з Москви, бо, кажуть, чимало наших на них працюють. У нас тут розцінки нижчі.
Тож:
– Авторка десь крутиться у творчих колах. Своє описує чи почуте, не скажу.
– Герой – гей, а героїня підсвідомо сподівалася на інше, а потім образилася, що він її тупо використав лише для роботи над сценарієм.
– І ще – він до всього жлоб! Відрахував жінці дрібними купюрами на таксі! Міг би якось солідніше віддячити за приділений час. Ну, щоб хоч купила собі нові колготки. :)
То як? Пані вчителька задоволена учнівським аналізом твору?
* * *
Б’юся головою об стіл… витираю сльози… тітки з нашого кабінету підозріло косяться на мене. Усе. Це капєц! Висновок: ми – з різних планет. То факт, не мною озвучений.
Дааа… Стій, відхекаюся, напишу.
Фух… Мабуть, збоку я дивно виглядала, коли читала твій твір на задану тему… Який, на фіг, гей?!! Матінко! Люди ПРАЦЮЮТЬ! І жертвують святковим вечором заради справи (Ну, буває таке! Трапляється!), гроші заробляють та ще й якось творчо реалізуються!
Мужчинка прилетів на один день по роботі, а чи зробили б вони справу, якби зайнялися сексом? Ото ж! Як ти взагалі собі це уявляєш? Писали-працювали, тоді обнялися, поцілувалися за робочим столом, тоді бігцем у ліжко, потім у душ (Чи спершу в душ, потім у ліжко? Чи в душ замість ліжка?), а далі повдягалися і знову пишуть? Оййй… Я вже збуджуюся, лише уявляючи цей робочий процес…
Добре, що ти книжок не пишеш. Та й не дуже читаєш. :) Ну, хіба що епізодично. Звісно, це ж не футбол і не економічні вісники…
Не сердься!
Ой, здивував ти мене!
Пора й попрацювати.
Чекай нового тексту!
P. S. А щодо грошей на таксі – мене теж зачепило. І шкода її стало. Сумне оповідання, якщо відкинути жарти… Чи був би у них секс, як у інших за стіною, чи вони працювали б до ночі, – він все одно б її використав. І байдуже – простягнув би жінці потім мандаринку чи жменю діамантів…:(
* * *
Може, й сумне. Сперечатись не буду. А про «не читаю» – то я, загартований радянською школою, прихильник класики. Сучасна література стане цікавою, коли перебродить, визріє, вистоїться, як вино. Я брагу не п’ю. Надаю перевагу винам перевірених роками та віками виробників!
Про твою версію можливого розвитку подій із душем – а що? Дуже непогана версія, мені подобається. :) А чого це ти так захищаєш авторку, як рідну? У мене навіть проскочила думка, чи не ти сама, бува, ті оповідання писала довгими зимовими вечорами і підкидаєш тепер мені на ознайомлення та аналіз? :) У тебе ще їх багато?
Хоча то навряд чи. Ти – інженер! А вони дуже відрізняються від вчительок чи навіть журналісток. Інженери конкретніші. Ось ти одного разу мене обрала – і все. А я повівся. Правда, досі не знаю чому. У сенсі – чому саме мене обрала, а не чому повівся. :)
Про Андрія мовчиш. Мабуть, уже пили каву. Як мінімум.
* * *
Пили. Зранку перед роботою. У душ після того не заходили.
Оповідання не мої. Я й правда технар. Конкретний, неліричний, логічний та передбачуваний. Хоча й досі шукаю відповіді на запитання, чому тоді обрала тебе. Точніше – навіщо. Мабуть, знову шампанське. Краще б я пила коньяк.
Лови новий текст.
Попрацюю.
Щось настрій кидає у крайнощі, прощаюся, поки не наговорила зайвого.
* * *
Отакої… Образилася за щось? :(Чи знову «ці дні» на підході?
Купи собі чогось солоденького, може, попустить.
Я теж попрацюю.
Обіймаю.
4
На столі заграв мобільний. Віталій здригнувся.
– Що? У тебе аврал? Будеш пізно? Ну, добре, розберуся сам. Правда, я збирався сьогодні ще заїхати на СТО перевзути машину на зиму, то не знаю, хто з нас буде вдома раніше. Ну, давай, працюймо.
Він поклав телефон на стіл біля комп’ютера і якусь хвилину сидів нерухомо, переводячи погляд то на відкритий на екрані лист від Жанни, то на згаслий монітор слухавки.
Віталій був одружений. Давно і надійно. Як виявилося, найміцнішим цементом у шлюбі є не